6 Тільки в «СП» · “Мутації є менш небезпечними для людини, а з · іншого боку — ставлять під сумнів ефективність · створюваних нині вакцин”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Світова коронавірусна криза
Слово Просвіти, №41 за 2020 рік
Сергій КОМІСАРЕНКО, академік НАН України і НАМН України, академік-секретар Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України, голова Комісії з біобезпеки і біозахисту при РНБО України
Продовження.
Початок у ч. 40 за 2020 рік
Зараз в Ухані працює комісія
ВООЗ з двох осіб, головне завдання якої — встановити джерело появи коронавірусу SARS CoV-2 та отримати відповіді на запитання щодо перших випадків поширення вірусу, а також умов проведення досліджень в уханьському Інституті вірусології. І тут доречно згадати, що природне джерело вірусу Ebola (також кажани) було знайдено лише через 45 років після його відкриття. Однак у будь-якому разі питання походження SARS-CoV-2 потребує подальших досліджень, що сприятиме глибшому розумінню еволюційних процесів вірусів і механізмів їхнього переходу до інших видів організмів, передусім до людей.
Тут є сенс зробити коротку вставку під назвою “Чому саме кажани і яка їхня генна еволюція?”, в якій стисло нагадати про еволюцію стосунків кажанів з різними вірусами, зокрема з коронавірусами. Для багатьох читачів, напевне, видаватиметься дивним, що кажани, з якими ми не так часто контактуємо у повсякденному житті, відіграють таку велику роль у поширенні найнебезпечніших вірусних захворювань, зокрема коронавірусних — SARS, MERS, SARS-CoV-2, а також сказу, Ebola та ін. Кажани є одними з найчисленніших ссавців на Землі, їх налічується понад 1400 видів і вони становлять другу за різноманітністю групу ссавців. Можливо, вже понад 65 млн років кажани є “господарями-носіями” багатьох вірусів, зокрема й сумновідомих тепер коронавірусів, причому ці віруси безпечні для їхнього здоров’я. Зрозуміло, що такий величезний і сприятливий для вірусів “резервуар” створив унікальні можливості для їхньої еволюції та збільшення різноманіття завдяки мутаціям і селекції. Дослідження геномів різних видів кажанів та їхніх коронавірусів розпочалися в 2002-2003 рр. після епідемії SARS у Китаї, а потім значно активізувалися після спалаху MERS у 2012 р. Отримані результати дали змогу дещо розібратися з еволюцією кажанів та їхніх стосунків з вірусами, насамперед з тим, чому вони нечутливі до коронавірусів. Зокрема, з’ясувалося, що в кажанів “не працюють” щонайменше 10 генів, які в інших ссавців відповідають за механізми запалення проти інфекцій, але в них є додаткові копії противірусних генів, що й може пояснювати їхню нечутливість до захворювання. Втім, у геномі кажанів було знайдено гени-залишки — сліди від колишніх вірусних захворювань, навіть тих, які притаманні не ссавцям, а, наприклад, птахам. Хто знає, можливо, чотири штами коронавірусів (229E, OC43, HKU1 та NL63), які викликають у людей лише гострі респіраторні захворювання, колись також були високопатогенними, як нині SARS, MERS та SARS-CoV-2, але потім еволюціонували до сучасного стану. Дослідження імунітету кажанів проти вірусів можуть виявитися вкрай важливими для побудови системи захисту людей від цих вірусів.
Однак повернемося до вірусу
SARS-CoV-2. Він має тонкий, з нерівномірною структурою нуклеокапсид середнього розміру (60 нм) і сферичної форми. Як і в інших коронавірусів, оболонку SARS-CoV-2 складають 4 протеїни: глікопротеїн “шипа” S, нуклеокапсидний протеїн N, мембранний протеїн M і протеїн суперкапсиду (оболонки) E. Крім того, геном вірусу кодують також 16 неструктурних (NSPs) та 9 додаткових протеїнів. Кожен з неструктурних протеїнів (nsp1—16) відіграє специфічну роль у реплікації SARS-CoV-2 і у формуванні реплікативно-транскрипційного комплексу (RTC), що забезпечує синтез субгеномних РНК (sgRNAs). Нещодавно з’ясувалося, що окрім відомих 29 протеїнів вірус SARS-CoV-2 експресує ще 23 раніше невідомі протеїни, зокрема, як абсолютно нові протеїни, так і скорочені або розширені версії відомих протеїнів. Функцією деяких відкритих протеїнів є контролювання синтезу відомих вірусних молекул, але роль більшості з них залишається невідомою.
Усередині нуклеокапсиду є позитивний ланцюг поліаденильованої РНК довжиною приблизно 30 тис. нуклеотидів, що містить генетичну інформацію. Зовні нуклеокапсид вкрито оболонкою, що містить ліпіди, та протеїновою мембраною. На поверхні віріону містяться шипоподібні відростки довжиною 20 нм — пепломери, які
Рис. 3. Схематичний малюнок коронавірусів мають форму булави, що розширюється на дистальному кінці. Така форма на зображеннях електронної мікроскопії нагадує сонячну корону під час затемнення, через що їх і назвали коронавірусами.
Протеїн “шипа”, або протеїн
S (SARS2-S, strain Wuhan-Hu-1), є головним “гравцем” у процесі інфікування вірусом клітин людини. Він відповідає за взаємодію (розпізнавання) з рецептором на поверхні клітини-господаря та за входження вірусу в клітину-мішень. Він є гомотримером, тобто утворюється трьома однаковими субодиницями (1273 амінокислотних залишки кожна), а кожна субодиниця має два домени — S1 (амінокислоти від 1 до 685) і S2 (амінокислоти від 686 до 1273). Зовнішня частина субодиниці (з N-кінця) утворює зовнішній ектодомен (амінокислоти 1—1208), до якого з С-кінця прилягає трансмембранний “якір” та короткий С-кінцевий внутрішній “хвіст”. Кожен Sl-домен має один рецептор-зв’язувальний домен (RBD — амінокислоти від 319 до 541), який зв’язується з мембранним протеїном клітини — ангіотензин-перетворювальним ензимом 2 (ACE2), що є рецептором для проникнення вірусу всередину клітини. Тому кожен протеїн S (тример) має три рецептор-зв’язувальні домени.
SARS-CoV-2, на відміну від SARS- CoV, здатний до більш щільної взаємодії з протеїном ACE2, що і забезпечує його ефективніше проникнення в клітину-мішень.
На верхівці тримера протеїну S є сайти зв’язування гліканів. Встановлено, що кожний протомер тримерного протеїну S має 22 сайти для глікозилювання, а ген SARS-CoV-2 кодує 22 послідовності для N-гліканів на кожен протомер. Ці глікани, що походять з апарату Гольджі клітини хазяїна, беруть участь у фолдингу протеїнів вірусу та в імунній відповіді. Цікаво, що поки не виявлено жодної мутації вірусу, яка б вплинула на сайти глікозилювання (глікани) S-глікопротеїну. Вуглеводні компоненти глікопротеїну S відіграють важливу роль у захисті вірусу від імунної системи господаря, зокрема від антитіл проти епітопів на протеїні S.
Механізм проникнення SARS-
CoV-2 у клітину, як і патогенез COVID-19, поки що вивчено недостатньо, однак відомо, що для інфікування клітини важливими є взаємодії вірусу не лише з рецептором ACE2, а й з іншими клітинними структурами, зокрема з TMPRSS2 — мембрано-зв’язаною сериновою протеазою з маловідомою біологічною функцією. При інфікуванні протеаза TMPRSS2 або фурин, активує протеїн S SARS-CoV-2 шляхом розриву кількох пептидних зв’язків між S1 та S2 доменами протеїну S. Цей процес — S priming —
відкриває шлях до участі S2 домену у злитті вірусу з плазматичною мембраною клітини-мішені. При цьому формується канал, через який протеїни N та вірусна РНК потрапляють у цитоплазму клітини-мішені, де РНК транслюється та сприяє утворенню комплексів для реплікації і транскрипції вірусу, а протеїни N зв’язуються з РНК для збереження її стабільності.
Отже, ефективне потрапляння вірусу в клітину господаря відбувається у три етапи: перший — вірус зв’язується з рецептором/рецепторами клітини; другий — ліпіди оболонки та мембрани вірусу (напевне, з відповідними протеїнами) зливаються з плазматичною мембраною клітини; третій — геном (РНК) вірусу вивільняється в клітині господаря, де починається реплікація його геномного матеріалу. Протеїн S “шипа” відіграє ключову роль на перших двох етапах, які тривають близько 10 хв, а третій етап, що завершується створенням нових вірусів, — близько 10 год. Синтезовані віруси залишають клітину господаря, яка гине чи від виснаження внутрішніх ресурсів, використаних на синтез вірусів, чи під дією імунної системи, яка руйнує інфіковані клітини, а нові віруси заражають нові клітини або виділяються назовні з повітрям при диханні (якщо це були клітини епітелію легень).
Ймовірно, SARS-CoV-2 використовує для проникнення в клітини кілька різних рецепторів. Є дані про взаємодію протеїну S з CD26 — мембранним ензимом дипептидилпептидазою-4, яка важлива в імунорегуляції. Крім того, доведено можливість проникнення вірусу SARS-CoV-2 в клітину через рецептор CD147 (або базигін) — індуктор матричних металопротеїназ, що належить до суперродини імуноглобулінів і є рецептором для проникнення збудника малярії в еритроцити.
Нещодавно опубліковано нові дані про те, що крім добре відомого на клітинах господаря ACE2- рецептора вірусів SARS-CoV та SARS-CoV-2 (хоча їхній тропізм відрізняється) є ще інший клітинний рецептор, який значно підсилює інфекційність SARS-CoV-2 і, можливо, пояснює його тропізм до “незагально прийнятих” органів та нетиповість перебігу захворювання COVID-19. Це — нейтропілін-1 (NRP1), який зв’язує субстрати, розщеплені фурином, і взаємодіє з ендотеліальним ростовим фактором (VEGF). Він відіграє важливу роль в ангіогенезі, у васкуляризації, розвитку та метастазуванні злоякісних пухлин тощо. NRP1 великою мірою експресується в респіраторному і ольфакторному епітелії, що покриває поверхню носової порожнини, та в ендотеліальних клітинах. При аутопсії хворих на COVID-19 було знайдено, що позитивні на NRP1
Рис. 4. Малюнок-схема зв’язування вірусу SARS-CoV-2 із клітиною хазяїна клітини ольфакторного епітелію та луковиці були інфіковані SARS- CoV-2 з особливо великою кількістю вірусу в NRP1-позитивних ендотеліальних клітинах капілярів та середнього розміру кровоносних судинах ольфакторної луковиці. Інтраназальне введення мишам NRP1-позитивних частинок, співрозмірних з вірусом, показало їхній транспорт до центральної нервової системи, що може пояснювати підсилений тропізм та шляхи поширення вірусу SARS-CoV-2, а також його прямий вплив на мозок.
Симптоми захворювання на
COVID-19 асоційовані з фазами розмноження вірусу в клітинах організму. Після інфікування вірусом і його взаємодії з клітинами до реплікації РНК (кілька годин) симптоми не реєструються. На початкових етапах реплікації РНК з’являються перші симптоми — підвищення температури та кашель (це перша фаза захворювання — кілька діб). Друга фаза пов’язана зі значним розмноженням вірусу (можливо, в різних органах) і супроводжується дуже високою температурою, генералізованою слабкістю та симптомами, характерними для пневмонії. Прогресування захворювання веде до фінальної фази — гострого респіраторного дистрес (знесилювального)-синдрому (acute respiratory distress syndrome — ARDS) та можливої смерті.
Досить велику кількість публікацій присвячено мутаціям SARS- CoV-2. Порівняння 106 геномів SARS-CoV-2 та 39 геномів SARS дало можливість стверджувати, що швидкість мутацій SARS-CoV-2 значно менша, ніж у SARS, і що глікопротеїн S “шипа” у SARS-CoV-2 та його рецептор-зв’язувальний домен (RBD) є дуже консервативними. Водночас в Індії було виділено мутацію SARS-CoV-2, який уже не так ефективно взаємодіяв з рецептором ACE2 на клітинах. Тому, з одного боку, такі мутації є менш небезпечними для людини, а з іншого — ставлять під сумнів ефективність створюваних нині вакцин. Однією з найбільш цікавих, важливих і, можливо, найнебезпечніших мутацій у SARS-CoV-2 є мутація D614G в положенні 23403 РНК вірусу, що замінює аспарагінову кислоту в положенні 614 (SD614) в С-кінці Sl- домену шипуватого протеїну S на гліцин (SG614). Вірус з такою мутацією (лише однієї амінокислоти!) значно ефективніше заражає як людей, так і клітинні лінії в експерименті. Більше того, якщо G614- генотип у лютому взагалі не знаходили, у березні його було мало, тов квітні його фіксували вже у 65% інфікованих, а у травні — у 70%. Тобто вірус з генотипом G614 має пріоритет у поширенні. Він більш контагіозний і заражає більше людей, хоча, на щастя, не призводить до погіршення перебігу захворювання COVID-19 та збільшення летальності. Можливо навіть, що мутація D614G робить SARS-CoV-2 більш легкою мішенню для вакцин. Так, експериментальні РНКвакцини проти COVID- 19, у тому числі вакцина, розроблена фармацевтичною компанією Pfizer, індукували у мишей, мавп і людей синтез антитіл, які виявилися більш потужними при нейтралізації вірусів з генотипом G614, ніж вірусів з генотипом D614.
Через масштабну пандемію вірус SARS-CoV-2 опинився в центрі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
