“Цей хитрий компартійний лис завжди думав · тільки про свої особисті інтереси”. Читацьке віче · с. 12сторінка оригіналу ↗
За що я хотів задушити Леоніда Кравчука
Слово Просвіти, №41 за 2020 рік
Дмитро ПАВЛИЧКО
Згадаймо, що діялося у Верховній
Раді в день проголошення нашої незалежності 24 серпня 1991 року.
“Я зайшов за стiл Президiї сесiї, сiв позаду Леонiда Макаровича, подав передрукований проєкт Акта й сказав: “Текст узгоджений. Читайте!” Л. Кравчук перебiг очима документ i мовчав. “Читайте, Леонiде Макаровичу”... – сказав я з пiдкресленою повагою до голови Верховної Ради. Але вiн мовчав.
Тодi тихцем обiзвався: “А може,
вiдкладемо до понедiлка?” Я завмер. Кров ударила в груди. “Читай!” – сказав я пошепки, але то вже був знак гнiву. “А, може, хай Левко Лук’яненко прочитає?” Я спокiйно i тихенько сказав: “Читай, а як нi, то задушу тебе!” Л. Кравчук удав, що не почув мене. Вiн почав читати. Я встиг добiгти до свого мiсця й проголосувати. Я ще встиг глянути на табло: 346 – за. То була найвища хвилина радостi в моєму проф. К. Д. Товстюка. Ця приватна машинка не потрапила на облік КДБ і була українізована годинниковим майстром, що мав золоті руки, Григорієм Пугачем, який багато років працював у тандемі з науковцями фізичного факультету університету — виготовляв унікальні пристрої для наукових досліджень напівпровідників. У нашому відділенні АН України навіть примітивний ксерокопіювальний апарат “Ера” з продуктивністю кілька десятків копій за годину контролювався представником КДБ і вівся журнал обліку кількості виготовлених ксерокопій. Тому множення листівок на звичайній друкарській машинці, на якій під копірку за один раз можна було у кращому разі виготовити лише 5-7 примірників листівки, було важкою працею.
Одному з наших активістів вдалося налагодити множення наших листівок – агіток “Комітету за демократичні вибори”. Цю вкрай важливу роботу виконала одна особа під самим носом у влади, в облвиконкомі. Ми отримали кілька тисяч агітаційних листівок!
Після кількох днів важкої агітаційної роботи, поки ходив від хати до хати в селах, на думку спала ідея залучити сільську дітвору. Я приїздив у село, розвішував офіційну агітацію кандидата В. Візнюка, розпитував, де школа — і по дорозі до школи роздавав агітки зустрічним. Дочекавшись, доки школярі молодших класів юрбою вибігали після кінця уроків зі школи, я запитував: “Хто хоче рознести агітки?” Дружний хор відповідав: “Ми!” — і всі дружно тягнули свої рученята до мене. Моє прохання було коротким і чітким: “Віддайте одну листівку батькам, а решту — всім сусідам. Всі зрозуміли?” “Так!”
Ці горобчики миттю розліталися у всі кінці буковинського села і розносили відозви “Комітету за демократичні вибори” по всіх хатах — читали і діти, і їхні батьки, сусіди, все село. Так мені вдалося наповнити агітками не один з районів області.
Але часу до виборів залишалося обмаль, і ми вдалися до нової тактики. Наші активісти почали роздавати листівки в автобуси, що відходили в різні райони області з різних автостанцій, в Чернівцях їх було кілька. Агітки вручали кільком пасажирам буквально перед відправкою автобуса з проханням прочитати і передати сусідам. За тиждень такої роботи нам вдалося охопити листівками “Комітету за демократичні вибори” майже всю область. Але цю роботу ми були змушені терміново прижиттi. “Добре було б тепер умерти!” – подумав я. Менi здалося, що моя кров не в жилах, а зверху на менi, що вона горить, i я схожий на людину, що облилася бензином i пiдпалила себе. Але-то не був огонь смертi, а гарячiнь палахкучої, великої, незрiвнянної нi з чим радостi.”
Жахлива, антиукраїнська поведінка сьогоднішнього Леоніда Кравчука мені нагадала той день, коли я хотів задушити його. Тепер Кравчук виконує волю Зеленського, своєї власної української душі в нього нема. Він ніколи не був справжнім президентом вільної України, він завжди був прислужником Москви. Леонід Кравчук вигнав зі свого уряду найвидатнішого українського патріота Костянтина Морозова, першого міністра оборони України, який не подобався Москві і т. д., і т. д. Своє ім’я Леонід Кравчук сам намагається вкрити вічною ганьбою.
12 вересня, 2020 р.
пинити, бо про нашу активність донесли в КДБ і на автовокзалах з’явилися співробітники цієї установи.
Хочу згадати ще один епізод тієї виборчої кампанії, а саме збори активу області, що відбулися у будинку політосвіти, одному з найбільших залів м. Чернівці. Я не був присутній на зібранні, а довідався про те, що там відбувалося з розповідей мого колеги по інституту, делегованого на ці збори від нашої установи — Чернівецького відділення Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР.
Збори, організовані і скликані обласною компартійною владою, мали показати велику роботу на підтримку представника ЦК — кандидата Л. Кравчука. Леонід Макарович урочисто возсідав у президії зборів, доброзичливо усміхався і дякував за довіру та запрошення балотуватися саме в Чернівцях, вслухався в хвалебні оди, що солодким потоком лилася з вуст виступаючих. Потім із залу почали надходити заздалегідь заготовлені запитання, кандидат упевнено відповідав. І ось Леоніду Макаровичу передають згорнутий у кілька разів аркуш паперу, він урочисто його розгортає і радісно оголошує: “О, бачите тут навіть вірші надіслали !” Починає читати патетично і піднесено:
Дуже цінять нашу область В Києві, в ЦК, І прислали кандидатом Звідти —Кравчука.
За сценарієм відбулись Збори окружні, Лиш “достойних” одібрали Наші холуї.
О, Макарич нам покаже Як любить народ, Як письменникам і далі Затуляти рот.
О, Макарич має досвід, Як любить свій край І з блакитного екрана Розповість про рай.
Про Чорнобиль, про Черкаси, Капіталу дух, Що народу злісний ворог, То – “Народний рух” !
Він стратег та ідеолог В нашому ЦеКа, Знає він на кого треба Вішать ярлика.
Він надію має щиру, Що робочий клас, “Добровільно” своїх зніме Кандидатів враз.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
