Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Поет особливо гостро й болюче, ніби вперше, пережив той факт, що саме Москва є провинницею бездержавності України”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: “Уже, либонь, після Покрови…” (п’ять історичних мініатюр)

Слово Просвіти, №41 за 2021 рік

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “За що скородили списами московські ребра??..” У заголовку цієї статті – рідкісна згадка про Покрову Пресвятої Богородиці з Шевченкової поеми “Москалева криниця” (2-га редакція), в якій йдеться лише про приблизний час повернення героя твору “з Дону” додому. Видатний феномен Покрова Пресвятої Богородиці в історії українського козацтва, значить, і всієї України, Тарас Шевченко потужно виявив нев побутовому контексті творів, а через антимосковську поезію, що з’явилася саме після першого відвідання Шевченком Москви… Отже, Тарас Григорович уперше приїхав у Москву 12 лютого 1844 року дорогою з України в Петербург. Його зустрів і відразу забрав до себе Осип Бодянський — виходець із української Варви, історик, славіст, професор Московського університету, який якраз у той день опублікував у “Прибавлениях №19-му Московских ведомостей” статтю про тридцятирічного Кобзаря, представивши його перед освіченою московською публікою у всій красі розквітлого таланту, в ореолі національного поета і мислителя1. Осип Максимович і показував Тарасу Григоровичу Москву, яку прекрасно знав. Особливо схвилювало, вразило, потрясло Шевченка відвідання Арбатської площі, звідки, з боку Арбатських воріт гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний на прохання польського короля Сигізмунда ІІІ штурмував Кремль восени 1618 року. На Покрову Пресвятої Богородиці! Шевченкові це було відомо, досить нагадати, що ще в п’єсі “Никита Гайдай” ішлося про те, “как Сагайдачный с козаками Москву… воевал”. Але знати про історичну подію й побувати на тому місці, де вона відбулася, – різні речі! Не виключаю, що й сам Шевченко попросив Бодянського про це. Втім, і професор аж ніяк не міг пропустити таку нагоду, тим більше, що сюди від будинку в Столовому провулку, де він мешкав, усього півкілометра… Тепер – увага! У Москві Тарас Шевченко написав 19 лютого 1844 року один-єдиний вірш, але то був “Чигрине, Чигрине…”! З цього незаперечно випливає, що в атмосфері бундючно-ситого, самодостатньо-байдужого й заворожливо-красивого міста, перед Шевченковими очима постав укотре бідний, занедбаний повітовий Чигирин, який був гідний іншої високої долі, і поет особливо гостро й болюче, ніби вперше, пережив той очевидний факт, що саме Москва (в тандемі з Варшавою) є провинницею бездержавності України, насаджування в українцях історичного безпам’ятства, яке паралізує волю до боротьби за незалежність: Що ж на ниві уродилось???! Уродила рута… рута… Волі нашої отрута. Перший рядок у Повному зібранні творів Тараса Шевченка надруковано з двома знаками запитання. Тоді як у поета їх три! Загалом у нього це виглядає так: За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами Московські ребра??.. Засівали І рудою поливали... І шаблями скородили. Що ж на ниві уродилось???! Уродила рута... рута... Волі нашої отрута. Як бачимо, у Шевченка знаки питання наростають – з одного до двох і, нарешті, в узагальнюючому, головному, результативному рядкові – три знаки питання й окличний знак… Так само важливі поетові крапки після “Московські ребра??..”, пропущені в офіційній публікації. Читачеві здається, що разом із Шевченковим, його “серце плаче, просить / Святої правди на землі”. Захоплений енергетикою поетової Правди, він своїм серцем справді відчуває найголовніше: Не рвіть думи, не паліте Може, верну знову Мою правду безталанну Моє тихе слово. ………………… Може, зійдуть, і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне… І вицідять сукровату, І наллють живої Козацької тії крові, Чистої, святої!!! На мій погляд, у цих рядках незримо присутні козаки війська гетьмана Петра Сагайдачного, які, безперечно, могли взяти Москву штурмом на Покрову 1618 року, але відійшли від неї – йшлося про сильну, справді державну й благородну козацьку кров. Ще повернемося до цієї історичної події… Знаменно, що саме віршем “Чигрине, Чигрине…” Шевченко відкрив рукописний збірник “Три літа”, до якого включив 23 поезії, написані в 1843–1845 рр., а завершив “Заповітом”. Якщо “Заповіт” таки й був написаний останнім у 1845 році (25 грудня), то “Чигрине, Чигрине…” став першим у геніальному ряді за повною, вичерпною суголосністю з поетовою душею. Вірш є смисловим заспівом до знаменитого Шевченкового циклу. У “Чигрине, Чигрине…” Москва не згадується, але вона майже названа (“московські ребра”). Та головне полягає в тому, що саме цей вірш відкрив, так би мовити, антимосковський період Шевченкової творчості. Якщо в “Розритій могилі” (1843) козацька могила потерпала від “москаля”, то в комедії “Сон” (липень 1844 р.) поет уперше покладає відповідальність за нищення України безпосередньо на Москву: “…Тяжко мені Витать над Невою. України далекої, Може, вже немає. Полетів би, подивився, Так Бог не пускає. Може, Москва випалила І Дніпро спустила В синє море, розкопала Високі могили – Нашу славу. Боже милий, Зжалься, Боже милий”2. “Взяли з собою Матер Божу, а більш нічого не взяли…” У передмові до капітальної праці з історії українського козацтва директор Інституту історії України НАН України, академік Валерій Смолій зазначив: “Козацтво й Україна, козацтво й український народ… Ці поняття здавна перебувають в одному асоціативному ряду. І це аж ніяк не випадково. Адже через історію козацтва, по суті, переломлювалася ціла епоха в минулому України та її народу… Козацтво відігравало визначну роль у справі збереження українського етносу”3. Великий Борис Олійник особливо наголошував, що в основі своїй козаки “найточніше віддзеркалювали характерні риси саме українського народу, його віру і світоглядні та морально-етичні принципи”. Не випадково давнє християнське, народне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке було одним із найголовніших свят запорозьких козаків, відзначається нині як День українського козацтва та День захисника України. Ніхто краще й яскравіше від Шевченка не показав святошанобливе ставлення козаків до Богородиці й ікони її імені, особливо в поемі “Іржавець” (1847), в якій ідеться про зруйнування Запорозької Січі Іржавецька ікона Пресвятої Богородиці. 1572. Фото з реставрованого оригіналу. 1920 царськими військами після Полтавської битви у 1709 році та втечу багатьох козаків до володінь кримського хана, де було збудовано Олешківську Січ, названу Шевченком “горе Запорожжя”: Як покидали запорожці Великий Луг і матір Січ, Взяли з собою Матер Божу, А більш нічого не взяли, …………………………. Хоч позволив хан на пісках Новим кошем стати, Та заказав запорожцям Церкву будувати. У наметі поставили Образ Пресвятої І крадькома молилися... ………………………… Мордувались сіромахи, Плакали, і з ними Заплакала Матер Божа… Нагадаю, що й у містерії “Великий льох”, зріючи нелюдську розправу Петра І над козаками, “Матер Божа у Ржавиці / Вночі заридала”… Та повернімося до поеми “Іржавець”: Заплакала Матер Божа Сльозами святими, Заплакала милосерда, Неначе за сином. І Бог зглянувсь на ті сльози, Пречистії сльози! Побив Петра, побив ката На наглій дорозі. У 1734 році козаки нарешті повернулися в Україну… Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовний Образ Пресвятої. У Шевченковій поемі наскрізна чудотворна присутність ікони Пресвятої Богородиці не вичерпується часом історичної біди, що сталася з запорожцями. Повернена ними в Україну й поставлена в Іржавці у мурованім храмі, за Шевченком, Отам вона й досі плаче Та за козаками. Очевидно, що таке переконання свого часу виніс Шевченко з особистого спілкування з іконою Іржавецької Богоматері… Якщо сприймати ці рядки як поетове пророцтво, що стосувалося й ненарожденних українських козаків, а саме так і треба чинити, то Господь і Матер Божа постійно виявляють милосердя до них і зглянуться в їхній сучасній боротьбі за незалежну Україну… “В Переяславі церква Покрови…” Перебуваючи в Переяславі в серпні 1845 року, Шевченко намалював Покровську церкву (папір, акварель). На аркуші ліворуч унизу чорнилом авторська назва: “въ Переяславъ”, а нижче олівцем – “церковь Покрова построена 1709 // полковникомъ Мировичемъ”. Через десять років цю церкву Шевченко містеріально згадував у повісті “Близнецы”: “Церковь во имя Покрова, неуклюжей и бесхарактерной архитектуры, воздвигнутая в знамение взятия Азова П[етром] П[ервым] полковником переяславским Мировичем, другом и соучастником проклинаемого Ивана Мазепы”. Ішлося про анафему, накладену на знаменитого гетьмана восени 1708 року за наказом Петра І. Свого часу Дмитро Дорошенко справедливо зауважив, що “в оцінці історичної ролі Мазепи випередив Шевченко своїх учених приятелів-істориків: Костомарова, Куліша та Максимовича, бо признання свого патріотизму Мазепа діждався від українських істориків аж наприкінці ХІХ віку”4. У контексті нашої розповіді дальший текст не менше цікавий: “В этой церкви хранится замечательная историческая картина кисти, можно думать, Матвеева5, если не иностранца какого. Картина разделена на две части: вверху – Покров Пресвятыя Богородицы, а внизу – П[етр] П[ервый] с и[мператрицей] Е[катериной] І, а вокруг их все знаменитые сподвижники его. В том числе и г[етман] Мазепа, и ктитор храма во всех своих регалиях”. Автор згадав картину не просто так, а щоб особливо привернути увагу читача до розповідей сотника Никифора Сокири: “Прослушавши литургию, Никифор Федорович подходил к образу Покрова и долго любовался им и рассказывал своей любопытной Прасковии, что такие были за люди, под кровом Божия Матери изображенные”. Найперше згадуються Шевченкові рядки про тих “людей, під покровом”: Це той первий, що розпинав Нашу Україну, А вторая доканала Цією публікацією Володимир Мельниченко завершує проєкт “Подро) биці Шевченкового життя”, в якому у 2019–2021 рр. він умістив понад 40 статей. Нинішнього року у видавництві “Либідь” побачила світ узагаль) нююча книга вченого і публіциста “Подробиці Шевченкового життя”, що достойно увінчала наш проєкт, увібравши всі статті, історичні мініатюри, есеї та начерки. Наступного місяця ми розповімо про новий шевченкознавчий проєкт автора.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин