Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Зарубіжна преса називала мене витязем сцени, артистом, що своїм потужним співом може замінити хор”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Григорій ГАРКУША: “Завжди поспішав повернутися в Україну!”

Слово Просвіти, №41 за 2021 рік

– Як музика і пісня увійшли у ваше життя? – Схиляюся перед своїми батьками в довічній вдячності. Саме вони прищепили мені любов до музики й співу. Народився яна Дніпропетровщині в селі Шестерня Широкінського району, в родині коваля. У батька був надзвичайний голос – сильний і красивий. У родині нас було п’ятеро – чотири брати і сестричка. У сім’ї дуже любили музику, тато й мама грали на балалайках. Спершу батько купив балалайки і старшим братам, але в них не було бажання грати на цих музичних інструментах. А у мене таке бажання було – у шість років вже навчився на слух грати на балалайці. Потім захотілося навчитися грати і на гармошці, але купити її не мали за що, бо жили бідненько, родина велика. Однак ми мали гусей, і коли я навчався у шостому класі, батько продав двох гусаків, щоб купити мені гармошку. Швидко опанував і цей музичний інструмент. У восьмому-дев’ятому класах я вже грав на всіх проводах в армію у нашому селі. Закінчив десятий клас. “От би ще навчитися грати на баяні”, – мріяв я. У цей час став учнем слюсаря в автопарку в Кривому Розі, вступив на навчання до вечірньої музичної школи. Вже міг собі дозволити купити баян і за два роки опанував його. Потім – служба в армії. Весь вільний час і тут віддавав грі на улюбленому інструменті. Після військової служби вступив до Дніпропетровського музичного училища по класу баяна. Тоді навіть не думав, що згодом співатиму, стану солістом. Навчався в училищі до третього курсу. Під акомпанемент баяна любив поспівати для душі. Якось цей спів почули мої друзі, які навчалися на диригентсько-хоровому відділенні. “Гришо, у тебе такий голос! Якщо не підеш на прослуховування до педагога з вокалу, то ми тебе понесемо на руках”, – сказали вони. Після цього підійшов до педагога з вокалу Серафими Давидової. “У вас такий потрясаючий голос! Я зараз же піду до директора нашого училища Михайла Обермана”, – такі були слова педагога після того, як я заспівав. Вона попросила, аби мені дозволили раз на тиждень факультативно займатися вокалом. Почав брати уроки і робити помітні успіхи. А коли закінчував третій курс, до нашого міста приїхав колишній соліст Большого театру, народний артист СРСР Олександр Іванов, який на той час займався гастрольною діяльністю. Після завершення його концерту я зайшов у його гримерку і кажу: “Хочу, аби ви мене послухали” – “Що заспіваєте?” Я заспівав епіталаму з опери Рубінштейна і народну пісню. Він сказав, що в мене прекрасний голос і порадив вступати до Московської консерваторії. Звідти надіслали умови вступу, але я помилився з датою приїзду. Там вже відібрали вокалістів, і секретар приймальної комісії сказала мені приїздити наступного року. Я ж попросив, щоб мене хоча б прослухали. Саме підійшов декан вокального факультету і запитав, звідки я. Кажу, з України. “Раз з України, значить, голос є”, – відповів він. Другого дня зібралися викладачі, прийшов і ректор. Я заспівав арію князя Ігоря з однойменної опери. Після цього кілька професорів запропонували навчатися в їхніх класах. Сказали приїжджати у вересні, щоб скласти вступні іспити. Я приїхав першого вересня, коли були вивішені списки тих, хто вступив до вокального факультету. Серед прізвищ знайшов і своє. Про вступні іспити мені вже ніхто навіть не нагадував. – Що дали роки навчання? – В оперній студії консерваторії переспівав багато партій: Онєгіна, Фігаро, Жермона, Грязнова та ін. Але я, українець, мріяв повернутися в рідну Україну. Ще навчаюсь у Московській консерваторії, приїхав на прослуховування до Київського оперного театру (нині Національна опера України). Тут мені сказали: “Ми не можемо вас прийняти. У нас ліквідована стажерська група. До того ж у вас немає партій українською мовою (тоді більшість опер у Театрі виконувалися українською)”. Їм потрібен був баритон із репертуаром, що замінив би Гуляєва, який виїжджав до Москви. Тож із Київською оперою не склалося. По дорозі до готелю купив газету “Вечірній Київ”. Прочитав, що саме того дня відбувається конкурсне прослуховування у Київській філармонії (нині Національна філармонія України). У кишені вже був квиток на вечірній потяг до Москви, особливих сподівань, що поталанить у філармонії, не мав, але вирішив спробувати. Начальник відділу кадрів сказав, що конкурс завершено, однак мені дали можливість прослухатися. Виконав арію Мазепи з однойменної опери Чайковського та пісню “Києве мій”. Напевне, їм сподобалося, бо, закінчуючи Московську консерваторію, я отримав виклик до Київської філармонії. Вперше вийшов на сцену в одному з концертів зі співачкою Валентиною Ковалевською. У кожного з нас було по відділенню. Українська публіка мене ще зовсім не знала, але сприйняла досить тепло. Загалом був солістом Національної філармонії України 45 років. Перші три роки я не брав участі в офіційних концертах. Допоміг випадок. До Києва приїздила космонавтка Валентина Терешкова, яка мала зустрітися з працівниками радіозаводу. Потрібно було підготувати концерт – і згадали про мене. Крім мене (концерт відбувся в цеху), виступало тріо бандуристок. Я виконував пісню Ігоря Поклада “Моя Україна” та українську народну пісню “Дивлюсь я на небо”. Після концерту до мене підійшла Терешкова, потиснула руку і сказала: “Який у вас красивий голос!”. Згодом мене стали запрошувати на концерти в Національний палац мистецтв “Україна”, почалися записи на радіо, зйомки на телебаченні. – Що можете сказати про свій репертуар? – Він у мене досить великий: від духовної музики, старовинних романсів, арій з опер – до українських народних пісень, творів сучасних українських композиторів, також люблю виконувати італійські пісні. Телеведуча, народна артистка України Тамара Стратієнко назвала мене найкращим виконавцем військових пісень в Україні. Особливо близький мені мистецький шедевр Миколи Лисенка на слова Івана Франка “Безмежнеє поле”. Співаючи його, немов бачу перед собою широкополі лани, сивий Дніпро, зелені Карпати, найсиніше в світі Чорне море… Бачу рідну мою Україну. Багато творів виконував в Україні першим, серед них – пісню “Зелений клен розвився”. Вітання від Анатолія Мокренка Об’їздив із гастролями всю Україну (організатор – “Укрконцерт”). Також виступав у Болгарії, Словаччині, Чехії, Югославії, Фінляндії, Італії, США, В’єтнамі, Іраку, двічі в Канаді. Кожна закордонна поїздка цікава по-своєму. Особливо запам’яталися гастролі до США та Канади, де ми співали для українців. Нас потрясаюче приймали. У Канаді виступав разом із солісткою Закарпатської філармонії Марічкою Зубанич, а у США – з нині покійною Діаною Петриненко, співали соло і дуетами. Часто мені пропонували залишитися, але я відповідав: “Ні, я люблю Україну”. Поспішав до своєї родини – дітей, дружини. Звісно, публіка всюди різна. Але якщо ти гарно співаєш, то всюди приймають добре, де б не виступав. Зарубіжна преса називала мене витязем сцени, артистом, що своїм потужним співом може замінити хор. – Кажуть, якось під час вашого концерту впала люстра... – Не люстра – плафон, на концерті в Шостці, в музичній школі. Мене там дуже добре приймали. Вийшов співати на біс, 2021 рік — ювілейний для відомого українського співака і педагога, народного артиста України Григорія Гаркуші (ліричний баритон). З 1971 року він був солістом Київської філармонії. З 1993)го — викладач Національної музичної академії України імені Петра Чайковського на кафедрі сольного співу, з 1998)го — професор. У репертуарі співака понад 500 творів. Григорій Гаркуша — академік Міжнародної академії духовного єднання світу, кавалер Президентської нагороди — ордена "За заслуги", кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, лавреат премії імені Івана Нечуя)Левицького. Сьогодні Григорій Якимович — гість "СП".

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин