Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сімейний альбом · “Мушу тримати усі знемоги і падіння – Потужним поривом окриленого Руху”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Сонячне видиво пам’яти

Слово Просвіти, №41 за 2022 рік

Цієї осені шістдесятниця, журналістка, письменниця Маргарита Довгань покрокувала у 93-й рік життя. Свого часу пережила роки Другої світової війни тяжкою втечею з тодішнього прикордоння багатодітної родини, у якій була старшою, десятилітньою дитиною, – з-під ворожих бомб і пожеж. Пережила безперервну – од сорок першого до сорок сьомого – голодівку, щоденно борючись за виживання родини. І ось тепер – знову війна, ще страшніша за своєю сутністю, бо страшніший нападник – від появи своєї одвічний підступний ворог народу, держави України. І досвідчена журналістка стала волонтеркою. Майже чотири роки ходила до Київського шпиталю. Знайомилася, допомагала, чим могла, нашим воїнам. Зав’язалися назавжди дружні стосунки. Вийшла її книга “Шпитальні нотатки”. В цей трудний час інколи просяться і поетичні рядки. Вітаючи з поважним віком авторку “СП” Маргариту Довгань, пропонуємо нашим читачам разочок її поезій останніх літ. Рита ДОВГАНЬ, шістдесятниця, журналістка, м. Київ Спонукали думки про поїздку до Бучі – на похорон художниці Люби Панченко. 18.V.22 Обвуглені очі Андріївки, Бучі, Скелети Людини, Скелети-машини. В оселі-пустелі, В розгубі-тривозі Кричить гайворон. Художниця Любов Панченко Лежить при дорозі Скоцюрблене тіло, Усохле, змарніле – Чека похорон… Над попелом-прахом У небо піднявся Травневий буран! З святого бурану Червоні тюльпани Волають у небо: Прокляття катам! *** В пам’ять відвідин місця упокоєння Валечки Стус у тимчасово окупованій Дмитрівці, куди ми з друзями приїхали скоро після звільнення села, в день народження коханої Поета. 19.VІ. 22 На бережечок Твоєї самоти Прийшла в мінор-мажорному екстазі. Горбок узріла, у Небо глянула, і Ти – Мені жива, із Ним побачилась наразі… Скоро після звільнення Андріївки від московсько6фашистських окупантів побувала у рідного брата Сергія, у правнучки нашої крихітної Вареньки… Тато дитини з поважної причини був відпу6 щений на три дні з фронту додому. 19.VІІ.22 Щаслива сталася подія – На три дні в рідну хату Із фронтової веремії Приїхав воїн-Тато. Мале його дитя забуло все і вся: Топ-топ, до Тата ручки простягла, За шию Тата обняла, І радісні в очах сльозинки У Тата і дитинки. Голівка Доні в Гриця на плечі… Мовчи, війно, мовчи! Військовий етюд Мужній Варчиній бабусі Оксані присвячений Ось річка Здвиж Спокійно плине крізь віки. Андріївка, Макарів. Стоїть військовий оберіг. У Божім небі – Ракети зла маршрут проліг… Десь брязкає Ординський меч… А люд полянський – у труді. Ні страху, ні утоми. І сад в плодах. І зріє хліб, і зріє овоч. Один одному – руки в поміч. Так. Ми – незламні. Ми – такі. *** Землякові великого філософа і поета, Сковородинцю, воїну АТО Валерію Кузніченку. Познайомилися у Київському військовому шпиталі Лежав розтерзаний фашистською ордою. Здавалося – всьому кінець. Фінал. Лише в очах світивсь крізь лихо вогник доброти І обнадійливого супокою… Минули довгі місяці, і Ти З смертельного вогню – повстав! Повстав руками лікарів і …волею Сковороди. Сонячне видиво пам’яти Воїну Назару Барилку з Лукашів на Львівщині Було то кілька літ тому – У літньому шпитальному саду На перехресті сонячних доріжок, Немов новонароджене дитя, Він святкував свій кожен день життя. Він на одній нозі стояв. Бо другу мінний шквал відтяв. Назустріч кожному сіяв-казав: – Дивіться, люде, я воскрес! Життя цінуймо, Неба дар! Казав тоді й сьогодні каже всім Назар! Молодята Василь Стус і Валентина Попелюх (Стус) *** Пам’яти тих чарівних диких гусей, які врізалися в мотор ворожого літака над Каланчаком на Херсонщині і так знищили його. Воістину природа з нами, проти ворога. Ой летіли дикі гуси… летіли, летіли… В ріднім небі Таврії ворога уздріли… Не пустімо ми злодія У свій рідний край! У болотах Каланчаку гинь, проклятий, потопай! І грудьми своїми птахи, Своїх божих крил розмахом Із небес …пустили в ад Той, нечистих сил парад! Недипломатична думка В усі часи Людина те і робить – Колотить світом, Колобродить, Шука лукавії стежки До всіх богів в ім’я… іще солодших пирогів. *** Одному знайомому, якого вже нема. 31.І.22 Розцвів бутон, враз за кордон рвонув. Бабла зробив і повернув назад. Квартир купив, дружині в поміч гарем завів, шампану випив і по дорозі в рай земний… спочив у Бозі. Ото пожив! Історичний кордебалет Лише з нори – І зирк туди і зирк сюди, Ще скок і скок, Затим – стрибок і переверть Вже вдвох … і втрьох… І сцена повниться вже вщерть… Тоді всіма – один: круть-верть, круть-верть!.. І вгору стриб! І стриб… в провал! І вгору знов! І нароста шаленства шал… Коловоротить цілий світ! І раптом …все – обвал. Минає хвилька… В нових декорах, рукавичках, Лише в старих чортячих звичках. Почався знов скажений лет – Нечистих сил кордебалет! Творча сила Хмаринка й хмаринка стулилися – Пролились життєдайні води. Дві плоті в єдиному злилися – Різні зродились народи. До книжки ще книжка з’явилася – Побільшала мудрість людства. Десь схиблений ген здригнувся – Вселенське йде самогубство. Та творча сила дуету Рита Довгань з Данилом Гайдамахою Є вічна й непереможна – Як обертання планети. Її зупинити не можна. Щаслива я! Щаслива я, що сонце над собою маю, Що Бористен-Дніпро і плоть і душу омиває. Щаслива я своїм великим родоводом, який і плоть мою і дух тримає. Щаслива я потужним гроном вірних друзів, Надійних в радощах, борні, в сутузі. Щаслива я, увінчана Красою Чистою й вінцем Божественних мелодій. За дар такий безмежно вдячна Долі і Природі! *** Стефаночці6співаночці. 13.V.22 Золотіє Лавра крізь зелене листя. Просто у вікно до мене тьохнув соловей. Аж здригнулося коралове намисто Дум різноманітних – подружок ночей. Я в теробороні радісно служу – Я для Тебе Київ бережу. Голос Твій рятує цілий світ од тьми! Хоч Ти і далеко, але – разом ми! Скульптор Борис Довгань Вже ніколи Борису Прийди в наш Сад. Він трохи ще зелений, Хоч осінь в ньому вже вітрить, Виспівує тривожні кантилени, Немов у ньому щось болить… Болить не в ньому, а в мені, Що не прийдеш ти вже ніколи… Тут, у осінньому студеному вогні, В саду, на лавочці, й моє життя згаса поволі. Мушу Дощить. Сльозаво-сіре тьмарить Душу. В тривожній гойдалці її осінній сад. Ледь жевріє вогонь, та встояти я мушу Супроти штормів всіх і всіх тяжких надсад. Не плоттю хай, а лише світом Духу Мушу тримати усі знемоги і падіння – Потужним поривом окриленого Руху, Твоїм, Душе, великим повелінням.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин