Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Все моє життя нерозривно пов’язане з режисурою і театром”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Анатолій СОЛОВ’ЯНЕНКО: “Роблю ставку на молодого глядача”

Слово Просвіти, №41 за 2022 рік

У Національному академічному театрі опери та балету України імені Тараса Шевченка відбулася прем’єра опери “Травіата” Джузеппе Верді в постановці Анатолія Солов’яненка, що стала сучасним баченням класичного твору. Тож слово пану Анатолію. – Задум такої постановки з’явився у мене досить давно, – зізнався режисерпостановник. – Я умовно поділяю вистави на пов’язані з історичною епохою і вистави про людей, вічні почуття, що поза простором і часом. До таких вистав належить “Севільський цирульник”, який ми поставили кілька років тому і, безперечно, “Травіта”. Я хотів, щоб ця вистава була зрозумілою і цікавою для молодого покоління глядачів, щоб пробудити їхній інтерес до оперної класики і, звісно ж, геніальної музики. Тому разом із моїми партнерами Андрієм Злобіним на Ганною Іпатьєвою ми працювали над таким образно-сценічним вирішенням вистави, яке б концептуально відповідало сформованому нами баченню. На жаль, роботу доводилося кілька разів переносити, оскільки запланована постановка збіглася в часі з ковідними локдаунами. На середину квітня 2022 року призначили прем’єру. Але всі ми знаємо, що спіткало кожного з нас і нашу державу 24 лютого... Однак, відновивши роботу театру в травні, в умовах війни, ми знову повернулися до проєкту, щоб врешті його завершити… Я щасливий, що у нас є три чарівних Віолетти – Тамара Калінкіна, Лілія Гревцова і Ольга Фомічова. Тамара Калінкіна і Ольга Фомічова вже заспівали в перших виставах. Так само планувалося три Альфреди – Дмитро Кузьмін, Валентин Дитюк і Дмитро Іванченко. Але Валентин зараз пов’язаний у Європі кількома контрактами, укладеними в березні. А Дмитро Кузьмін і Дмитро Іванченко були на прем’єрних показах. Партію Флори виконують дві наші провідні солістки (мецо-сопрано) – Анжеліна Швачка та Ірина Петрова. А в партії Жермона вдало дебютував Геннадій Ващенко, який раніше її не співав. І двоє його колег – Олександр Мельничук і Петро Приймак, які вже багаторазово виконували цю партію на нашій сцені. Окрему увагу маю приділити моєму колезі, головному диригенту театру Миколі Дядюрі, з яким ми маємо багато спільних робіт. Вперше в оперній виставі в якості хореографа виступив наш артист балету Віктор Іщук. Він вже створив дві одноактні балетні вистави. А цього разу вперше в оперній виставі – мініатюру, балетний епізод. Складнощі в роботі були пов’язані із загостренням ситуації на фронті, з повітряними тривогами, які припали на “найспекотніший” період репетицій. Однак люди залишалися працювати понад відведений рамками репетицій час, адже розуміли, що незабаром – прем’єра і всі повинні бути в хорошій формі. – У репертуарі театру вже була поста) новка “Травіати”. Чому вирішили створю) вати нову? – На сцені нашого театру опера “Травіата” востаннє ставилася у 1994 році. Однак за понад 25 років безперервного показу ця вистава себе вичерпала… Це нормально, бо кожна постановка має певний проміжок сценічного життя… Як я вже казав, “Травіта” належить до тих оперних творів, які, на моє глибоке переконання, за своїми сюжетами перебувають поза простором і часом: сюжет вистави актуальний у будьякому місці, в будь-якій країні та в будь-який час. Ці події пов’язані з глибиною людських почуттів, переживань і всього спектру емоцій, притаманних кожній людині. Тому, власне, і виникло бажання переосмислити виставу, зробити її близькою сучасному глядачеві. – Будь ласка, розкажіть детальніше про сценографію і костюми. – Разом з Андрієм Злобіним ми намагалися зробити таке образно-просторове рішення, яке було б, по-перше, сучасним, а, по-друге, щоб було поза якимось конкретним місцем і часом. Мені здається, нам це вдалося. Рішення має сучасний, естетичний вигляд. Водночас позбавлене ознак місця і дає можливість наголосити на головній ідеї, що це вистава про людей, їхні стосунки та почуття. Сценографія вистави виконана з багатьох жорстких елементів, що відбивають звук. Співакам так набагато комфортніше, вони впевненіше почуваються в подібних декораціях. Ті самі завдання були і стосовно костюмів. У персонажів абсолютно різні костюми, різні форми одягу, моди, дизайну. Також ми використовуємо різні сучасні технічні засоби: у персонажів опери мобільні телефони, айпади. Активно застосовуємо проєктори, екрани. Це ті технології, розробки науково-технічного прогресу, які доступні в межах наших фінансово-кошторисних можливостей. Мені здається, що все це так само сприяє тому, щоб вистава була зрозумілою і цікавою молодому поколінню. – Ви згадали про балетну мініатюру у виставі. – Ця мініатюра закладена самою музикою. А нашим завданням було, по-перше, почути музику, по-друге, сформувати бачення і концепцію цієї балетної мініатюри, аби вона була в одному ключі з усім, що відбувається на сцені, з настроєм артистів. – Наскільки ви задоволені першими по) казами вистави? – Не буду приховувати – я задоволений. Вистава втілена так, як я її бачив. Вважаю, що більшість моїх ідей вдалося реалізувати. Під час вистав я зазвичай у залі, спостерігаю реакцію глядачів. І, відповідно, під час підготовки до нового показу думаю, які речі можна допрацювати, зробити більш цікавими чи змістити якісь акценти. Я залюбки експериментую, для мене важливий зворотній зв’язок від глядача. А перша вистава була позначена історичною ситуацією, коли вперше за десятки тисяч показів цієї вистави в усьому світі героїня залишилася живою... (Показ ви6 стави перервала повітряна тривога саме під час останньої зустрічі Віолетти з Альфредом). Під час спілкування зі ЗМІ одна журналістка запитала, чи не маю я бажання змінити фінал, щоб героїня не помирала. Музикою і твором це не передбачено. Але саме життя внесло корективи. І я думаю, що в цьому є свій знак. – Раніше в постановці вистав на музику італійських композиторів театру фінансо) во допомагали різноманітні італійські інс) титуції. Чи була така допомога, коли ста) вили “Травіату”? – Цього разу допомоги не було. З низки об’єктивних причин міжнародне співтовариство не таке потужне, як раніше. Все досягнуте зроблено за кошти театру. – Закінчується надзвичайно складний для всіх нас рік. А яким він був для театру? – Головне, що ми зуміли зберегти колектив театру. Переважна більшість артистів, які виїжджали, повернулися. Театр працює, показує серйозні вистави. Працюємо для глядачів тричі на тиждень. У цих надзвичайно складних умовах вдалося реалізувати серйозну, масштабну прем’єру. Сподіваємося, що роботу театру не буде зупинено і під час непростої київської зими. – Ще два роки тому ви говорили про плани поставити оперу Юрія Шевченка “Кіт у чоботях”. – Думаю, що за кілька тижнів почнемо вивчення музичного матеріалу. Потім театр матиме великі гастролі в Японії, а по поверненню додому продовжимо роботу. Сподіваюся, що підготовку вистави завершимо до літа, а восени покажемо її глядачам. Звичайно, ситуація в театрі пов’язана з фінансовими складнощами. Замість семи вистав на тиждень зараз показуємо лише три, а замість 1304 квитків продаємо 460. Вартість квитка стала нижчою, ніж була раніше, і сьогодні становить від 100 до 500 гривень, а ціни на все, навпаки, зросли. Маємо великі витрати на утримання будівлі, комунальні послуги. Але попри все ми працюватимемо над виставою “Кіт у чоботях” і, сподіваюсь, завершимо роботу над нею до початку нового театрального сезону 2023-го. – У 2022 році планувалася прем’єра опе) ри “Казки Гофмана”. Не склалося? – Тут ситуація дещо складніша. У нас була домовленість, що цю оперу поставить відомий британський режисер Тоні Палмер. Але, зрозуміло, що під час війни він не зміг до нас не приїхати. Крім того, ця вистава орієнтувалася на двох головних героїв – Валентина Дитюка та Тараса Штонду, які зараз пов’язані міжнародними контрактами. До того ж, це надзвичайно дорога продукція. Дай Боже, щоб якомога швидше настали перемога й мир. А вже тоді ми зможемо повернутися до цієї історії. – Чому ви обрали шлях режисера? – Я, звичайно, марив співом. Але про серйозні заняття в той час не йшлося. У 16-17 років мій голос тільки міцнів, і великих навантажень на нього не рекомендували. Я дуже любив театр, і, крім співу, мене приваблювала режисура. Вступив на театральне мистецтво до Київського університету культури і мистецтв. Закінчив його як режисер драматичного театру. Моїм педагогом був Валерій Пацунов. А згодом закінчив Національну музичну академію України як режисер музичного театру у Володимира Бегми, мого колеги, з яким ми були в хороших стосунках, разом працювали в театрі. Власне, так сформувався мій вибір професії і творчий шлях. – Яка режисерська робота була пер) шою? – Це було поновлення опери Гаетано Доніцетті “Лючія ді Ламмермур” у постановці Ірини Молостової. Згодом я захис-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин