Суспільство · “Українська мова стала визначальним індикатором збереження і зміцнення національної Ідентичності”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Дорогами “до себе”...
Слово Просвіти, №41 за 2022 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
— Таким було моє сприйняття конгресу українців Румунії два роки тому. Нинішній форум під егідою Союзу Українців Румунії має зовсім іншу тематику, пов’язану з російською агресією. Однак головний лейтмотив у його назві – “9 листопада – День української мови в Румунії”. Видима суголосність із Батьківщиною – Великою Україною. Саме звідти бере свій початок цей знаковий для українців усього світу День, затверджений 25 років тому (6 листопада 1997 р.) Указом Президента України. А звучав (-ить) він так: “На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора)Літописця”. Не перебільшую, але головним ініціатором, першоджерелом народження цієї дати-події була саме “ПРОСВІТА” імені Тараса Шевченка, що я й озвучував під час формальних і неформальних діалогів багатьом присутнім, зокрема очільнику Світового Конгресу Українців (2008–2018 рр.), Почесному консулу України в Канаді Є. Чолію, президенту Європейського Конгресу Українців Б. Райчинцю, дипломату, Почесному Послу франкомовних урядів Бельгії З. Ковалю, голові комітету ВР України з питань освіти, науки та інновацій С. Бабаку та ін. Однак те, що впродовж трьох днів у цьому заході під гаслом Української Мови брали участь понад 600 українців з країн Європи, Америки, України, народні депутати, вчені, педагоги, волонтери, митці, представники регіональних влад, громадські діячі, засвідчує, що цей символічний День вийшов далеко за межі України, ставши консолідатором не лише “українського суспільства”, а й українства всього світу. По-друге, “9 листопада” є своєрідним реперним мультиплікатором двох засадничих статей Конституції України (ст. 10 – “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя…”; ст. 12 – “Україна дбає про задоволення національно$ культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”). Але особливо відчувалося, що на цьому заході домінувала абсолютна відсутність затхлого й згубного лозунгу “какая разніца”, який ще бовваніє, на жаль, в Україні (на догоду московитам) весь період відновленої Незалежности. Українська мова стала по-справжньому головним чинником об’єднання світового українства, визначальним індикатором збереження і зміцнення національної Ідентичності. Згадуються світлопомисли великого Олександра Потебні, висловлені в його знаменитій праці “Думка і мова”, що кожен народ обведений колом своєї рідної мови. Справді, всякий (народ чи людина), вийшовши добровільно або примусово за межі цього животворного кола, перестає бути “собою”, стаючи “іншим”. Він розкладається. Недарма у філософії Фіхте присутня унікально правдива модель буття націй і народів, що ділить їх на
“мертвих” (які втратили рідну мову) і “живих” (які свято її оберігають). Саме дух цього природного закону вічності панував на велелюдному дійстві торжества високих цінностей і віри в Перемогу України над кремлівським молохом зла, темряви і неправди. Атмосфера невгасимого духу на рівні почуттєвої ірраціональності була, мабуть, найбільшим його вершинним “еко” на всіх дискусійних панелях, у кулуарних діалогах і суперечках. Вона проявлялася особливо тоді, коли з різних каналів учасники почали отримувати скупі відомості з південного фронту, з-під Херсону, коли всі солідаризувалися серцями, надіями, совістю навколо найбільш затребуваної вартості – Перемоги. Проймав якийсь піднесений щем від того, що відбувалася стихійна дифузія єднання людей навколо українського гасла звитяги – “Слава Україні!”. Українці, румуни, “інші” зливалися в єдиному спраглому голосі перемоги. Оте знаменне Шевченкове нагадування “Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з москалями, / Бо москалі – чужі люде”, оте Франкове “Єднаймося, братаймося / В товариство чесне” витало повсюдно, даючи зрозуміти всім, хто друг і недруг українців. До цього усвідомленого вибору нація торувала довгий і тривалий шлях. Однак ми йдемо по ньому твердою ходою, і вже ніщо й ніхто не зіб’є нас на манівці. “Щоб ґаздою, не слугою / Перед світом стати!”. Ще у своїх виступах я не міг не згадати іншого великого будителя свободи, національного генія румунського народу М. Емінеску, поезія якого возвеличує не тільки Людство, а й Українство з його осянням боротьби за свободу й справедливість. Але “щоб світло те дійшло до нас, / Були віки потрібні”, – писав у “Зорі” Поет правди. Ця високість правди принесла свій дар. Румунія з Україною. І наша “дорога до себе” стає дорогою до Румунського народу, який у часи тектонічного розлому і гарту української долі є разом. “Бути разом” і є тією найвищою чеснотою політики, народної дипломатії, яка щиро, яскраво й незбагненно була вплетена у вінок Дня Української мови в Румунії. Обнадійливо, що на конгресовому зібранні багато молоді, присутність якої окреслена широкою палітрою ролей. Добре, що свою суб’єктність вона демонструє рівнозначною участю в дискусіях, презентуючи творчість і креативність, критичність і впевненість погляду на світ, громадянську відповідальність. Тим самим доводячи всім сущим на цьому заході та поза ним, що молодь є запорукою, визначальним чинником майбутнього, прогресу країн і народів. Бо й справді, аксіомою вже став метафоричний вислів, що поступ світу здійснюється передусім через класні кімнати, студентські аудиторії, творчі лабораторії. Однак цей вектор життєтворення є далеко не повним, адже повномасштабна війна росії проти України скоригувала не тільки людські долі, а й шляхи збереження, розвитку нації, людства, вибудовуючи нові ролі та сенси буття. Адже все, чого вчилися, виховувалися (або навпаки) молоді люди, стало вмить затребуваним і значущим, спрямованим на захист рідної землі, народу, держави, своєї ідентичності й людської гідності, національної честі й свободи. Прояв цієї найвищої громадянської якості проявляється в різних вимірах, діях, учинках та позиціях. Однак вже ні в кого серед “нормальної” частини людства не виникає сумнівів, що найдостойніші, найкращі, найблагородніші українці сьогодні там, на фронті, в борні зі злом, що носить ймення російський нацизм, імперський рашизм, людиноненависницький шовінізм… Їхня жертовність, відвага, етична місія захисту українськості сьогодні перетворилася на велику цивілізаційну роль, ставши оберегом загальнолюдськості, європейськості, гуманності. Саме цей напрям для розгляду (дискусійні платформи №№ 1-6) був закладений у темах: “Україна в контексті російської агресивної війни”; “Мова як основоположний елемент формування особистості та консолідації нації. Роль державного управління у популяризації та підтримці рідної мови”; “Освіта рідною мовою – важливий вектор захисту ідентичності українців”; “Молоді українські таланти”. Національно-державне бачення висловлювали очільники Уряду, Парламенту, МЗС Румунії, Світового і Європейського конгресу українців, голова Союзу українців М. Петрецький, голова Бухарестської філії СУРу М. Трайста, українські парламентарі, відомі громадські діячі, вчені. Завжди окутує “добра-біла” заздрість, що в Румунії питанням національно-культурного розвитку (особливо тим, якими опікується громадянське суспільство, громадські організації) держава приділяє посилену увагу, усвідомлюючи їхню культурно-просвітницьку, виховну, політичну функції в націє-державотворчих процесах. Позитивно, що нині вся ця офіційна поведінкова норма формувала атмосферу солідаризму з Україною в її війні проти людиновбивчої росії. Нею були пройняті всі учасники – від державних мужів із найвищих органів влади, парламентарів, університетських професорів, волонтерів з обох сторін, студентів і до найменших українських дітей, що прибули звідусіль підтримати своїми талантами український дух боротьби з московськими окупантами. Слід віддати належне: Румунія, румунський народ був одним із перших, хто подав 24 лютого руку допомоги, хто засудив агресивну війну кремля, хто не піддався на підлі випади путінської політики з роздмухування імперської провокації територіальних претензій, сіючи розбрат між двома народами. Натомість, відкинувши путінську брехню, “Румунія (йдеться в заяві МЗС від 5.11.2022 р.) підтверджує свою тверду підтримку незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів”. Засудивши висловлювання президента ерефії, Румунія наголосила, “що загарб) ницька війна, розпочата росією, є серйозним і брутальним порушенням принципів міжнародного права, суверенітету та територіальної цілісності України”. Важливо, що в Румунії ствердилося загальнонаціональне прозріння й усвідомлення: сьогодні у світі є спільне зло, загроза, нежиттєва темрява.
Це – росія, з її ідеологією людиноненависництва, чорносотенним шовінізмом, варварською нетерпимістю до “іншого”, аморальністю, здичавілою “культурністю”. І цю природну несприйнятність політики й практики середньовічного мороку агресивного руськомірства намагались передати всі для всіх, щоби вона була присутньою в усіх сферах життєдіяльності націй і народів, що прагнуть свободи. Чимало відповідей на цей цивілізаційний запит, який зумовлений кровожадними устремліннями московії щодо народів, які не воліють бути упокореними, можна було почути на цьому триденному форумі українства, важливим складником якого була ІV Міжнародна конференція “Українці Румунії – історія, сучасність та перспектива” (8-10 листопада 2022 р.). Позиція вчених, волонтерів, дослідників, спрямованих на осудження, неприйняття російської політики загарбання, була суголосною принципам Союзу Українців Румунії, який упродовж понад 8 місяців рішуче засуджував імперську ерефію, вимагаючи від міжнародної спільноти, що “всі винні у вчиненні воєнних злочинів мають бути притягнуті до відповідальності” (Український вісник. № 19-20 (жовтень) 2022). Такою жє і політична програма його керівника – депутата Румунського Парламенту пана М. Петрецького, яку він нещодавно озвучив на зустрічі з новим Послом України в Румунії І. Прокопчуком, а також під час робочої поїздки до Львівської області в жовтні на зустрічах з головою Львівської ОВА, в Національному лісотехнічному університеті та “Львівській політехніці”. Треба віддати належне румунським політичним, громадським діячам, науковцям, педагогам, які адекватно реагують на злободенні проблеми України. Уся хроніка подій, нагальних проблем, які озвучуються офіційно Україною, є предметом уваги популярних українських часописів, передовсім “Українського Вісника”, “Нашого Голосу”, “Ecouri Ucrainene” та ін. Дуже тривожно чутливим є відголос громадськості на заяви Президента України стосовно демографічної трагедії, зумовленої геноцидною політикою кремля, депортацією понад 1 млн 600 тис. українців на росію, серед них – понад 560 тис. українських дітей. Фільтраційні табори, допити, викрадення людей, катування, насильницьке “всиновлення”, знищення всіх документів, відривання від батьків, зміна імені тощо. Усе це підпадає під злочин геноциду. Здається, що все, чим живе Україна, заполонило шпальти місцевих українських часописів, видань, включно з такими дитячими українськими журналами, як “Бджілка” для малят-дошкільнят і “Дзвоник” для українських дітей Румунії. Усе національне, добротне, гуманне, високоестетичне. Зізнаюсь, що на якусь мить я ніби повертав своє дитинство, захоплено читаючи там українські народні казки, ба більше, зацікавлено знайомився з дописом у “Дзвонику” про Агатангела Кримського, сторінками його дружби з І. Франком, Лесею Українкою, О. Кобилянською, життєвою присвятою українській національній ідеї одного з фундаторів Української Академії та творця українського правопису; в “Українському віснику” – про Івана Мазепу, Григорія Сковороду, Карпатську Українську Республіку, видатних українських письменників, національну освіту й культуру. Як здорово, що для юних українців Румунії з номера в номер друкуються не лише цікаві народні казки, оповідання, вірші, презентується й популяризується дитяча творчість, але й пропонуються грамотно методично й сутнісно підготовлені тематичні матеріали з напрямів: “Дитяча енци) клопедія”, “Народознавство”, “Славетні українці”. Приємно вражає не лише те, як очільники Союзу Українців Румунії, національна інтелігенція ось уже 15 років ґрунтовно опікуються виданнями для українських дітей та юнацтва, але й умотивована налаштованість громади та влади на збереження і розвиток цих популярних серед дітей, батьків, педагогів журналів. І не дивно, бо їхнє життєтворче функціонування опирається на величезний пласт різноманітної і безперервної діяльності дошкільнят, учнів, учителів, родин, спрямованих на формування через культурно-освітню працю української ідентичності. Чого тільки вартує
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
