Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“УПА продемонструвала всім народам світу, що українці є і що вони борються за свої права”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ПРАВИЙ РУХ СТАЄ НА НОГИ?

Слово Просвіти, №42 за 2007 рік

14 жовтня вже третій рік поспіль — це день, коли центр Києва нагадує зону, набли1 жену до бойових дій, а до столиці додатково стягують тисячі стражів порядку. Для мі1 ліції це додаткові клопоти, а для політичних активістів з ворогуючих таборів — шанс на очах усієї країни заявити про свою позицію і, при нагоді, з’ясувати стосунки з ідеоло1 гічними противниками у вуличній бійці. Андрій ІЛЛЄНКО, “Свобода” Цього року День УПА не приніс несподіванок. 14 жовтня 2005 року масове протистояння в Києві було чимось новим, міліція не була готова до цього і кілька разів “проґавила” доволі численні бійки. Тоді ворожі колони зіткнулися лоб у лоб просто на Хрещатику, і правоохоронці не змогли одразу опанувати ситуацію. Два роки тому націоналісти мали реальний шанс прорвати-таки червону блокаду Майдану і пройти Хрещатиком, але на заваді стала неорганізованість, поверхові уявлення про наміри супротивників та чисельна меншість, яка була наслідком повної відсутності анонсування тієї акції серед киян і мінімальне залучення активістів з реґіонів. Торішній День УПА планували завчасно, усунули вади в організації, провели повноцінну рекламну кампанію в Києві та залучили людей з областей. Відповідно набагато серйозніше до акції поставилася і влада, яка як вогню боїться радикалізації суспільства, що може виникнути після масових заворушень цього дня. Силові служби контролювали кожний крок націоналістів і не допустили (за винятком кількох локальних спалахів) жодних протистоянь, усе пройшло більшменш тихо і мирно, хоч очікували іншого. Тоді події 14 жовтня сприймали крізь призму 2005 року, тому сприймали двояко — з одного боку (торішня ганьба, коли червоні вивели більше народу) праві отримали символічну перемогу, адже їхня колона була набагато чисельнішою (і молодшою) за колону україножерів, а з іншого — пам’ятали адреналін 2005-го і реальну можливість проходу Хрещатиком, про який 2006-го вже не йшлося. Тому через невиконання головної мети — маршу центральною вулицею столиці — переможною ту акцію назвати не можна. Цього року все було по-іншому. По-перше, свої корективи внесли позачергові вибори, які залишили на підготовку до 14 жовтня трохи більше тижня. Подруге, помірковане крило правих, яке підтримує та стимулює діаспора та частина лояльно налаштованої до УПА влади, одразу заявило про свою відмову від участі у будь-яких “конфліктних” і “політизованих” акціях, натомість зосередившись на проведенні заходів “для своїх” — з молебнями, плачами, піснями, але без жодних “провокацій” і “агресії”. По-третє, навіть ті, хто всетаки виступав за проведення активних акцій, майже не плекали ілюзій, які ще були напередодні 14 жовтня 2006 року. Тобто заявку на марш Хрещатиком, звичайно, подали, тільки сумнівів у тому, що цю ходу суд заборонить, не мав ніхто. Так само не було сумнівів, що міліція не допустить серйозних сутичок. Пропав і дух конкуренції — всі розуміли, що правих буде значно більше, тому символічну перемогу в чисельності вже не вважали вагомою. Отже, тепер власне про події, які відбулися в неділю у Києві. Було цікаво, скільки зможе зібрати “Свобода” та організації, що до неї долучились, о десятій ранку біля пам’ятника Шевченку. Вдалося зібрати 5—7 тисяч осіб. Там відбувся мітинг (авторові цих рядків випала честь на ньому виступити), потім було сформовано колону, яка під бій барабанів рушила по Володимирській до Софійської площі, де повинні були пройти “офіційні” урочистості. Великого інтересу молебні та “театралізовані дійства” у молоді (з якої переважно складалася “свободівська” колона) не викликали, тому було прийнято рішення продовжити марш вулицями Києва. Після тривалих переговорів з міліцією щодо маршруту стало зрозуміло, що потрапити на Хрещатик не вдасться. Тому колона молодих націоналістів, яку очолили хлопці з “Патріота України”, пішла Володимирською повз площу Льва Толстого і Великою Васильківською до Будинку кіно, в якому о 15.00 мала відбутися “свободівська” партійна конференція. Тим часом народ із Софійської площі почав потроху розходитись: частина пішла в Палац “Україна”, де за кілька годин мали продовжитися офіційні урочистості за участю чиновників, а дехто пішов гуляти центром Києва, шукаючи можливих зустрічей із комуністами та вітренківцями, які зосередилися біля пам’ятника Ленінові та на Бессарабці і яких цього разу було жалюгідно

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин