“Що ми за народ такий?” В. Яворівський · с. 7сторінка оригіналу ↗
ТА МІФ «ПРО 130 ЕТНОСІВ»
Слово Просвіти, №42 за 2007 рік
болгари — в Одеській та Запорізькій. Більшість кримських татар, угорців, гагаузів, румунів, молдован та болгар зосереджена в селах. Серед інших 11 меншин більшість становить міське населення і переважає дисперсний тип розселення. Понад 50 % чисельності кожної з них припадає на 3—6 областей України. Основним ареалом зосередження етнічних меншин в Україні були південні та східні області, а також західні — Чернівецька та Закарпатська. Найбільшою за чисельністю етнічною меншиною в Україні були росіяни. Їхня чисельність скоротилася з 11 355 582 осіб у 1989 році до 8 334 141 особи в 2001 році, тобто на 26,61 % (3 021 441 особу). Тобто за рахунок росіян скоротилася і сукупна чисельність етнічних меншин України (85,78 %) і всього її населення (94,09 %). У результаті інтенсивного зменшення чисельності росіян скоротилася і їхня частка серед загальної чисельності населення України: з 22,07 % у 1989 році до 17,28 % у 2001 році, тобто на 4,79 %. Внаслідок того, що сукупна чисельність етнічних меншин в Україні скорочувалася дещо повільніше, ніж чисельність росіян, змінювалася і структура етнічних меншин. Частка росіян становила 1989 року 80,92 % сукупної чисельності етнічних меншин, а 2001 року — 79,29 %. Але незважаючи на це скорочення, чотири з п’яти представників етнічних меншин України були росіянами за етнічним походженням. Інтенсивному скороченню чисельності росіян в Україні за незначний термін (12 років) сприяло кілька чинників: по-перше, депопуляційні процеси з 1992 року, в результаті зменшення рівня народжуваності та збільшення коефіцієнта смертності. По-друге, обмеження масової міграції росіян в Україну і часткове переселення частини їх на історичну батьківщину, особливо на початку 90-х рр. в умовах загострення соціально-економічної кризи. І третій, головний чинник: серед росіян були поширені не лише ендогамні (моноетнічні), а й екзогамні (міжетнічні) родини. У результаті відродження української державності етнічні процеси набули природного характеру, коли корінна більшість асимілює меншість насамперед через міжетнічні шлюби. Народжені в таких шлюбах діти переважно визначають власне етнічне походження на користь домінантної більшості. Тому частина росіян, які мали змішане етнічне походження, тобто були народжені в українськоросійських родинах, 2001 року визнали свою належність до українців, що означало зміну їхньої етнічної самоідентифікації. Тому і загальна чисельність українців за 1989—2001 рр. збільшилася винятково за рахунок російськомовних українців. Визнати українське етнічне походження значно простіше, ніж засвоїти втрачену раніше мову як рідну. Крім того, більшість росіян — переважно мігранти радянської доби та їхні нащадки в першому поколінні. Так, за переписом 2001 року, 40,45 % росіян, які мешкали в Україні, народилися за її межами. До 1991 року росіяни не відчували себе етнічною меншиною і стали нею лише після здобуття незалежності України. З цих міркувань росіяни в Україні — фактично меншина в першому поколінні, насамперед з погляду самоусвідомлення нового для них статусу. Сукупна чисельність представників інших 130 етносів також зменшилася з 2 677 222 осіб у 1989 році до 2 176 429 осіб у 2001 році, тобто на 18,71 % (500 793 особи). Скоротилася і їхня частка серед усього населення України з 5,20 % до 4,51 %, тобто на 0,79 %. За рахунок зменшення частки росіян дещо зросла частка цієї групи населення серед загальної кількості етнічних меншин: з 19,08 % до 20,71 %, тобто на 1,63 %. За 1989—2001 рр. відбулося зростання чисельності п’яти етнічних меншин. Найсуттєвіше зросла чисельність кримських татар — на 430,24 % (201 386 осіб), вірменів — на 84,30 % (45 694 особи), грузинів — на 45,28 % (10 659 осіб) та азербайджанців — на 22,23 % (8 215 осіб). Приріст чисельності цих чотирьох меншин став результатом масових міграцій на терени України. Кримські татари поверталися з Середньої Азії, куди їх депортували ще 1944 року. Масове переселення вірменів, грузинів та азербайджанців спричинили міжетнічні конфлікти в Закавказзі 90-х рр. Унаслідок зміни етнічної самоідентифікації частини молдован, насамперед на Буковині, збільшилася і чисельність румунів на 11,99 % (16 164 особи). Серед 11 меншин, чисельність яких зазнала суттєвого скорочення за 1989—2001 рр., перше місце посідали євреї. Їхня кількість зменшилася на 78,70 % (382 735 осіб). Скорочення числа євреїв в абсолютних показниках було навіть більшим, ніж усіх етнічних меншин, разом узятих, окрім росіян. Ці зміни стали результатом масової міграції євреїв на історичну батьківщину, а також до США та Німеччини, особливо на початку 90-х рр. Міграційні процеси вплинули також на зменшення кількості німців на 9,64 % (3 650 осіб) та греків — на 7,15 % (7 046 осіб). У результаті етнічної асиміляції зменшилася кількість білорусів на 37,33 % (164 282 осіб), поляків — на 34,34 % (75 049 осіб), молдован — на 20,31 % (65 906 осіб), болгар — на 12,50 % (29 226 осіб), татар — на 15,62 % (13 571 особу). Чисельність ще двох етнічних меншин — циганів (ромів) та гагаузів фактично не змінилася, скорочення перших складало 0,69 % (330 осіб), а других — 0,14 % (44 особи). Існувала і така закономірність: меншого скорочення чисельності зазнали ті меншини, які компактно проживали у певних районах. Чисельність меншин, які були дисперсно розселені переважно в містах, скорочувалася інтенсивніше. За чисельністю представників інших 114 етносів варто поділити на дві окремі групи. Частка разом узятих цих етносів серед загальної чисельності населення України 2001 року складала лише 0,37 %. До першої групи належать етноси, чисельність яких перевищувала 1 тис. осіб (36 етносів) і які формально зберігали умови для відтворення у власному етнічному середовищі. Ця група складалася з двох підгруп. До першої підгрупи належать 11 етносів з чисельністю від 5 до 12 тис. осіб: корейці, узбеки, чуваші, мордва, турки, литовці, араби, словаки, чехи, казахи, латиші. Друга підгрупа складалася з 25 етносів з чисельністю від 1 до 5 тис. осіб: осетини, удмурти, лезгини, таджики, башкири, марійці, в’єтнамці, туркмени, албанці, ассирійці, чеченці, естонці, китайці,
курди, даргинці, комі, карели, аварці, “народи Індії та Пакистану”, абхази, караїми, комі-пермяки, киргизи, лакці та афганці. Із 36 етносів першої групи 8 були представниками титульних етносів колишніх союзних республік, 15 — автономних республік і були фактично мігрантами радянських часів, 9 — мігранти з Азії останніх двох десятиріч. 4 етноси були розселені на теренах України ще до радянських часів: словаки — в Закарпатті, чехи — на Волині, караїми — в Криму і в Галичині та албанці в Причорномор’ї. За 1989—2001 рр. зменшилася чисельність 23 етносів — переважно вихідців із пострадянського простору. Навпаки, збільшилася чисельність за рахунок міграцій представників азійських етносів та вихідців з Кавказу. Зокрема, чисельність турків зросла у 33 рази, курдів та “народів Індії та Пакистану” — майже удев’ятеро, в’єтнамців — увосьмеро, арабів — уп’ятеро, китайців та афганців — утроє. При цьому приріст в абсолютних показниках був досить незначним. Майже всі етноси, що входили до складу цих груп, не мали ареалів компактного проживання, а були розселені дисперсно переважно в містах на півдні та на сході України. Лише серед чехів, словаків та албанців були представники сільського населення. До другої групи входили представники інших 78 етносів, чисельність кожного з яких не досягала і 1 тис. осіб, зокрема 28 — менше 100 осіб. Частка цієї групи (78 етносів) становила серед загальної чисельності населення України 2001 року лише 0,17 %. До її складу входили представники автономних утворень РФ, етноси-релікти Сибіру та Далекого Сходу, іноземці — вихідці з країн Європи, Азії та Америки, а також етнографічні групи євреїв. Аналіз статистичних матеріалів переписів населення засвідчує, що за 1989—2001 рр. із 131 етносу зменшилася чисельність 63, а зросла — 64, найменувань 4 етносів не було 1989 року. Існувала і така закономірність: скоротилася кількість представників титульних етносів союзних та автономних республік колишнього СРСР, за винятком вихідців з Кавказу. Зросла чисельність представників далекого зарубіжжя, фактично іноземців. Отже, протягом 1989— 2001 рр. відбулися суттєві зміни в етнічному складі населення України: зросла частка українців серед загальної чисельності населення України. Тобто виявилася тенденція не до зростання “поліетнічності” населення України, а навпаки, до етнічної однорідності. Це зростання стало наслідком змін етнічної самоідентифікації частини етносів. Тому скорочення загальної чисельності населення України відбулося за рахунок етнічних меншин, сукупна чисельність яких зменшилася на 25 %. Найсуттєвішого скорочення зазнала найбільша етнічна меншина України — росіяни. Етноси України за чисельністю поділяються на дві групи: 17 етнічних меншин та 114 представників окремих етносів, переважна частина яких є мігрантами радянської доби та їхніми нащадками. Частка всіх 114 етносів серед загальної чисельності населення України 2001 року складала лише 0,37 %. Тому міф “про 130 етносів” не відповідає реаліям етнічних процесів в Україні.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
