Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Закон “Про охорону спадщини” декларує, що об’єкти культурної спадщини на території України охороняються державою”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ВАРВАРСЬКЕ ЗНИЩЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ БРАМИ ДО НИЖНЬОЇ ТЕРИТОРІЇ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ ВІДКРИТИЙ ЛИСТ Президентові України Ющенку Віктору Андрійовичу

Слово Просвіти, №42 за 2007 рік

У ніч з 7 на 8 жовтня 2007 року співробітники Національного Києво1Печер1 ського історико1культурного заповідника зафіксували факт знесення пам’ят1 ки архітектури — Брами та огорожі на в’їзді до Нижньої Лаври (корпус 711в), охоронний номер 4/87. Роботи виконано без надання Заповіднику відповідної документації, уз1 годженої згідно з вимогами чинного пам’яткоохоронного законодавства. Віктор ХОМЕНКО, Крим Громадськість не лише Криму, екологи, жителі селища Щолкіне вражені й обурені: у цей мальовничий природний заповідник відомий російський режисер Федір Бондарчук, знімаючи тут фільм “Обітаємий остров”, пригнав справжню важку бронетехніку й заходився цілий тиждень (!) бомбити з танків і бронетранспортерів тендітний, вразливий рослинний і тваринний світ. Це попри те, що на території заповідника росте шістнадцять видів рідкісних і охоронних рослин, дванадцять з яких — ендеміки, тринадцять занесено в Червону книгу України, чотири види — в Червоній книзі Європи. Не менш унікальний тут і тваринний світ. Де здоровий глузд чиновників із державної служби заповідного відділу Мінприроди України, які дозволили провести варварські зйомки в недоторканному куточку первозданної райської природи? Їхній дозвіл на знищення природних раритетів вражає специфічним і безпринципним формулюванням: “Державна служба заповідного відділу на заперечує проти проведення кінозйомок на території доріг загального користування, а також на ділянках заповідника з науковою і екологоNпросвітницькою метою відповідно до діючого законодавства”. Варварські, руйнівні дії держслужбовці дивним чином уявили як такі, що мають… науковий і екологічний сенс. Природний заповідник, територію якого вже й так скоротили до небезпечних мінімальних меж (від 900 га нині залишилося ледь 450), перетворили ще й на військовий полігон. — Укладений комерційний договір, за яким кінокомпанія зобов’язується компенсувати збитки — нонсенс і абсурд. Адже служба заповідного відділу, яка повинна забезпечувати охорону дикої природи, дає “добро” на її знищення, — відзначив керівник проекту “Стійкий розвиток Криму” при Кримській республіканській асоціації “Екологія і світ” Андрій Артов. Як же можна компенсувати знищення десятків, а можливо, й сотень (!) найрідкісніших рослин і тварин? Зважте й на таке: хоча кордони природного заповідника нарешті визначено, досі немає державного акта на землю. Чи не тому на неї зазіхають усі, хто цього забажає? Що ще можна скоїти на землях чарівного Казантипу та інших просторах Криму, які досі не мають чітко затверджених кордонів? Саме такими “розмитими оберегами” досі залишаються і Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, і Опукський, де проводять свої навчання російські військовики, й заповідне (але вже надто загиджене) плато Ай-Петрі, та ще низка занедбаних перлин Криму. Громадськість й екологи півострова висунули категоричні вимоги: включити центральну частину мису Казантип, як це й було раніше, до складу Казантипського заповідника та створити тут охоронну зону. Мінприроди слід оцінити стан природного заповідного фонду Автономії і прийняти чіткий план збереження заповідних територій та створення нових. Вельмишановний пане Президенте! Звернутися до Вас змушує ситуація, що склалася навколо унікальної пам’ятки ХІ—ХІІ ст. — церкви Спаса на Берестові. Закон України “Про охорону культурної спадщини” (2000 р. за №1805) декларує, що об’єкти культурної спадщини, які розташовані на території України, охороняються державою. Закон встановлює юридичну регламентацію сфери охорони і збереження пам’яток, їхнє дослідження і реставрацію, визначає систему державного управління в сфері охорони та використання культурної спадщини, а також участь у цій справі інших інституцій, зокрема й громадських організацій. Україна ратифікувала “Конвенцію про охорону всесвітньої культурної спадщини” і зобов’язалася забезпечувати охорону та збереження культурної спадщини, що є на її території, в належному стані. Церква Спаса на Берестові — об’єкт уваги широкої наукової спільноти і громадськості, яка неодноразово зверталася до Українського товариства охорони пам’яток про неприпустимість передачі храму будь-яким церковним громадам. На відміну від інших пам’яток домонгольської доби, навіть таких як Софійський собор і Кирилівська церква, понівечених непрофесійною “реставрацією” ще у XIX ст., фресковий розпис церкви Спаса на Берестові зберіг автентичну технологію первісної фрески з легкістю колориту та оксамитовою поверхнею, не знищеною просочуванням оліфи і пізнішим олійним розписом XIX ст. Це єдиний зразок фрески в Україні, яка була в XVII ст. закрита тиньком і замальована, що і зберегло її до наших часів. Фреску розкрито тільки частково в 70-ті роки XX ст., і нині вона потребує завершення роботи. Відомі українські та іноземні вчені визначили програму подальших досліджень і реставрації унікальної споруди. Передача цієї пам’ятки церковній громаді, про яку йдеться, призведе до її загибелі як пам’ятки стародавнього українського мистецтва. Релігійні потреби сучасних мешканців цієї частини Печерська повністю задовольняють Києво- Печерська лавра з усіма діючими церквами на верхній та нижній території, Воскресенська та Введенська церкви, Феодосіївська церква (УПЦ Київського патріархату), Аскольдова могила (Українська греко-католицька церква) та інші, і така передача церкви Спаса на Берестові одній із конфесій не може не порушити хисткого балансу міжконфесійних відносин. Храм з архітектурно-планувальної точки зору не є “повноцінним”: збереглася тільки третина його давньої площі — нартекс, і пристосування церкви Спаса на Берестові у постійно діючу церкву неможливе без заподіяння значних руйнацій живопису, фресок і давньоруської кладки стін, оскільки храм не має іконостасу, не має П. Т. ТРОНЬКО, Герой України, академік НАН України, голова Спілки краєзнавців, голова правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара; Б. І. ОЛІЙНИК, Герой України, академік НАН України, голова правління Українського фонду культури; П. П. ТОЛОЧКО, академік НАН України, директор Інституту археології НАН України, голова Українського товариства охорони пам’яток; М. Г. ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України, голова Національної ради з питань культури та духовності при Президентові України, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка; Лесь ТАНЮК, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, голова Національної спілки театральних діячів, голова Всеукраїнського правозахисного товариства “Меморіал” ім. Василя Стуса, заступник голови Народного руху України; А. В. ЧЕБИКІН, академік, президент Академії мистецтв України; С. П. КРОЛЕВЕЦЬ, генеральний директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, голова Всеукраїнської асоціації музеїв; Н. М. КУКОВАЛЬСЬКА, генеральний директор Національного заповідника “Софія Київська”; І. П. ДОРОФІЄНКО, головний художник-реставратор корпорації “Укрреставрація”; І. Ф. ДРАЧ, голова Конґресу української інтелігенції; О. Б. ГОЛОВКО, доктор історичних наук; І. Є. МАРГОЛІНА, заступник директора з наукової роботи Національного заповідника “Софія Київська”, кандидат історичних наук; М. В. ПОПОВИЧ, академік НАН України; І. М. ДЗЮБА, академік НАН України; О. Д. ПОГОНЕЦЬ, директор Музею книги і друкарства України; О. В. АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів; П. М. МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка; Ю. Є. ВАКУЛЕНКО, директор Київського музею російського мистецтва, заслужений працівник культури України; В. І. ВИНОГРАДОВА, директор Музею мистецтв ім. Ханенків; М. Т. НЕСТЕРЧУК, заступник голови ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин