“Мені досить одного променя далекої мети”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
НАША КНИГА
Слово Просвіти, №42 за 2007 рік
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка
“Він розкинув руки навстріч тому рівному й зовсім не пекучому світлу, вітаючи його й розчиняючись у ньому, як раптом з безмежно приязного яснива пролунав голублячий, журливий голос: — Вертайся… Ще не пора…” Так закінчується роман Василя Стефака “По той бік ночі”. Василеві Небесійчуку — героєві роману — здавалося, що нарешті його душа раюватиме у приязно незбагненному потойбічному сяйві Добра і Волі, що навічно спочине його тіло, яке зазнавало неймовірно жорстоких тортур. Скільки ж то разів він виривався з ворожих сибірських катівень? Але щоразу енкаведисти злобливо перепиняли йому дорогу до наймилішої української землі, найчарівніших Карпат. Навіть до величного Львова дістався, але й тут на його світлу голову вороги накинули темний мішок… “…Удар за ударом валив його на долівку, його нудило, годі навіть звестися, аж став провалюватися у знайому вже чорноту… скажений біль, коли б’ють по рані, коли головою — о долівку (в голові ніби все сколихнулося), аж до рятівної прострації — робіть, що хочете… Опам’ятовуєшся на стільці, в горлі тісняться схлипи, голова впала на груди… Викинутися у вікно… Заснути навіки… — Признавайся! Колися! — Дарма стараєтеся — я давав присягу перед Богом і Україною, що свої дії зберігатиму в таємниці… Погляд непритомно блукає, що шукає? Боже, чи ще ціла хоч одна кісточка? Тремтять руки, паморочиться в голові, клекоче в грудях — харкаєш кров’ю… Пити…” Генерал Клейменов зізнається племінникові, полковнику Зеленцову: “Є межа, яку жодна людина не здатна переступити, а бандерівець зумів… Він потрапляв у наші лабети і в останню мить вислизав. Він перебув одинадцять розстрілів, його живого закопували… начинений залізом, мов старий лось. Я не один раз умивав руки — все, досить, та азарт чекіста всякий раз брав верх — ну ж, дотисну-таки, не може бути, щоб не дотиснув. Я відпускав його з Союзу за жалюгідну розписку, що не воюватиме проти нас… Я ніколи особливо не довіряв хохлам… Але не патякаєш, мовчиш — ось тобі й корито! А бандерівець не побажав навіть прикинутися лояльним… Не повіриш — він перевернув не одне моє уявлення про людські можливості”. Роман Василя Стефака “По той бік ночі” пронизаний глибокою морально-гуманістичною ідеєю служіння Батьківщині; у ньому художніми засобами стверджується, що любов до України — акт найвищого діяльного духовно-національного самовизначення. Ница, продажна, зденаціоналізована людина втрачає доступ до найглибшого національного колодязя духу і священних вогнів життя, вона приречена на щезання. Українська Повстанська Армія зродилася від одвічного прагнення здійснити заповіти велетів національного духу Тараса Шевченка та Івана Франка, щоби у своїй хаті була й своя правда, і сила, і воля, щоби ґаздою, не слугою перед світом стати! Правда, УПА не визволила України, бо не під силу було їй це зробити. Яскраво описаний в романі інтелектуальний двобій чекіст Клей-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
