“Нести в народ пісенний світ свободи”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
СОНЯЧНА ДУША ЙОГО МИСТЕЦТВА
Слово Просвіти, №42 за 2007 рік
бо жила на хуторі свого батька, великого актора, засновника українського професійного театру Марка Кропивницького, де спілкувалася з селянами і пізнавала з першоджерел мову, звичаї, обряди, пісні. Так у тісній співпраці народжувались сповнені народного мелосу чудові оперети Олексія Рябова. Батько мав багато щирих друзів, серед яких були видатні музиканти, письменники, композитори, артисти. Своїми вірними побратимами вважав поета Максима Рильського, Натана Рахліна, Михайла Стельмаха, Платона Майбороду, Андрія Штогаренка, Остапа Вишню, Андрія Малишка… всіх і не перелічити. “Людина зі щедрим, золотим серцем!” — тепло говорили про нього товариші. Довкола нього збиралися колеги, шанувальники таланту, тепло вітали з кожним успіхом. Сьогодні понад сімдесятилітню історію Київського театру оперети не можна уявити без іскрометної творчості Олексія Рябова, бов ній жила краса душі нашого народу. На жаль, керівництво театру чомусь ігнорує нині його творчість, надаючи перевагу американським і західноєвропейським творам. Можна було б вітати його спроби розширити репертуар театру, але робити це слід не за рахунок ігнорування творів національних авторів. Переконаний: якби тепер поставили “Весілля в Малинівці” або хоча б “Коломбіну” Рябова, не кажу вже про “Сорочинський ярмарок”, “Майську ніч”, “Закохану витівницю”, або “Пошились у дурні”, то бюджет і прибутки театру значно зросли б.
На мою думку, репертуар “академічного” — так тепер зветься Київський театр оперети, потребує рішучої перебудови. Чому в репертуарі національного театру столиці України немає нічого, що хоч би трішечки нагадувало національний театр, покликаний нести своїм мистецтвом ідеї духовності, національної свідомості, бути надійним джерелом просвіти людей у цьому, притаманному йому, своєрідному “розважальному” жанрі? Хай веселить людей своїм мистецтвом “по-українськи”! Нині ж із творів національних авторів можна пригадати хіба що оперету Ігоря Поклада “Таке єврейське щастя”. Театр став чужим для нас, українців. Гадаю, що все це заслуговує пильної уваги і належного реагування не лише керівництва театру, а й Міністерства культури, зрештою, усього суспільства. Бо така, на перший погляд, другорядна проблема напряму пов’язана з естетичним вихованням майбутніх поколінь, лишається поза увагою відповідальних посадовців. Натомість що спостерігаємо сьогодні у високому музичному мистецтві, зокрема класичному? Талановиті композитори не затребувані у суспільстві, триває навала пустопорожньої попси з конвульсивними потугами виконавців, що наповнює кишені бездарних у переважній більшості “співаків під фанеру” з одного боку, і повне зневаження музичних духовних коренів народу з другого. Мелодія — головна, органічна складова частина будьякого музичного твору — зникла з багатьох із них і перетворилась на щось деформоване і незрозуміле. Про що співають виконавці, не можна розібрати, та це не так уже й важливо, бо вони замість співу відчайдушно викрикують у супроводі потужних громових ритмів ударників та електронних гітар. Що дає така музика для душі? Нічого. Шановні діячі мистецтва, поважні посадовці, загляньте в історичне минуле нашого народу! Скільки видатних талантів виплекала Україна в музичному мистецтві, якими вона завжди пишалася! Кожен з них зробив свій вагомий внесок у культуру нашого народу. Чи пам’ятаємо ми їх, чи належно шануємо? Повернімось до оперет О. Рябова. Що нарешті встановили на його честь меморіальну дошку після багаторічного зволікання — це добре. Але чи не краще було б ще вагоміше оцінити його унікальний талант, що підняв на високий щабель мистецтво оперети в Україні. Адже ніхто не заперечує проти того, щоб на знак ушанування його пам’яті й визнання високих заслуг у галузі української музичної культури назвати вулицю Києва, що поруч із театром, ім’ям Олексія Рябова, а Київському театрові оперети, на сцені якого було поставлено його найкращі оперети, присвоїти ім’я Олексія Рябова! Але тут потрібні ентузіазм, ініціатива і рішучіші дії колективу театру та державних установ, які покликані гідно вшановувати видатних представників культури нашої Батьківщини.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
