“Торкнутися піснею до серця людей, нести їм свою душу, надихати до праці, до радості життя”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
І ЗНОВУ ЗУСТРІЧ НА ПОЛТАВСЬКІЙ ЗЕМЛІ
Слово Просвіти, №42 за 2007 рік
Лідія ЛУЦЕНКО
Ніби з простору земного В неземний заходиш рай… Ні, немає більш такого На землі, як ти, мій рідний край! Д. Луценко
Край струнких беріз та тополь, червоної горобини, що своїми гронами освітлювала нам шлях до Березової Рудки — мальовничого села зі своїми ставками, парками, гаями та історичними пам’ятками культури. Адже назва села й походить від цих березових гаїв та ставків, про які писав Дмитро Луценко: За Березовою Рудкою По дібровах і гаях Голубою незабудкою Бродить молодість моя. Справді, бродить молодість і незабутня пісня поета, скликаючи всіх шанувальників поетового слова до Березової Рудки на щорічне мистецьке свято “Осіннє золото”. Уже вкотре відвідую цю полтавську землю і не перестаю захоплюватись краєвидами, щедрими і щирими людьми, які, не дивлячись на економічну скруту, проводять літературно-мистецьке свято “Осіннє золото”, бо пісня нікого не залишає байдужим. Односельці свято бережуть пам’ять про свого земляка поета-піснетворця Дмитра Луценка. У краєзнавчому музеї села відкрито кімнату-музей поета, яка з кожним роком поповнюється новими експонатами. Дружина поета Тамара Іванівна, Берегиня його творчості, і цього року приїхала нез порожніми руками. Вона передала до музею книги, газети, диски, зокрема щойно випущений диск із піснями, присвяченими донечці поета Ларисі, яка так рано залишила цей світ. Диск, про який Тамара Іванівна мріяла все життя. Їй навіть сон наснився, ніби Дмитро Омелянович наказав їй увіковічнити ім’я його лелітки, любої донечки. А працівники редакції газети “Вісті” та “Порадниця” передали до музею змістовну, чудово ілюстровану книжку “Осіннє золото”, автором якої був справжній патріот своєї землі, людина, щиро закохана в поезію, в пісню, заслужений журналіст України Анатолій Михайленко (на жаль, він не дожив до цьогорічного свята). Світла пам’ять про нього збережеться назавжди. У цій чудовій книзі зібрано цікаві матеріали про Дмитра Луценка, його найкращі вірші та пісні, а також розповіді про всіх лауреатів премії його імені. Із вступним словом до читача звертається голова журі конкурсу, Герой України, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Авдієвський. У краєзнавчому музеї є куточок, присвячений пам’яті славетної співачки Раїси Кириченко, який теж поповнився новими експонатами. Великий шанувальник творчості Дмитра Луценка та Раїси Опанасівни Костянтин Чепіга подарував музеєві чудовий портрет Раїси Кириченко. А Тамара Іванівна передала картину Василя Бедра, художника з Лохвиці, де Раїсу Кириченко зображено на лоні природи: вона сидить, схилившись над ставком під вербами. Ці чудові роботи відразу прикрасили експозицію музею. І знову зустріч із поезією, з піснею, з привітними, щирими людьми, які з’їхалися з усіх куточків України, аби ще раз доторкнутися до невмирущого поетичного слова Дмитра Луценка, до його справді народної пісні, яка чарує всіх своєю мелодійністю, простотою та щирістю. Перебуваючи в Березовій Рудці, я неодноразово задумувалась над тим, чи ми справді любимо свою землю, свою історію, свою культуру. Адже такі красиві й важливі для українців місця повинна охороняти держава. Тут повинні проходити екскурсійні маршрути України, адже у нас є стільки визначних пам’яток. Це село з 300-літньою історією заснував 1717 року гетьман Іван Скоропадський. Потім воно перейшло до родини Закревських, про яку Тарас Шевченко згадував у своїх записах та у віршах, присвячених, зокрема, Ганні Закревській “Свято чорнобриве”, яка полонила душу поета і світлим спогадом назавжди лишилась в його серці. Саме тут, у маєтку Закревських, Т. Шевченко написав два чудові портрети Ганни та її чоловіка Платона, які нині зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві; а тут, у краєзнавчому музеї — копії. Багато можна розповісти про це село і родину Закревських, про березоворудську піраміду (одну з трьох європейських пірамід). Але в мене інше завдання. Душа болить за нас, українців: чому не вміємо шанувати рідне, те, що поруч, а не за кордоном, куди ми часто прагнемо? А у нас, повірте, не гірше. Тільки треба нам усім не розвалювати те, що будували роками, а зберігати і плекати всі пам’ятки історії та культури. На жаль, влада не дає коштів на реставрацію маєтку Закревських, і тому він руйнується, озера та ставки пересихають і замулюються. Але добре, що не замулюється українська душа, душа справжніх патріотів, які щороку їдуть до Березової Рудки вклонитися цій землі й надихнутися для творчості. Адже пісня — це наш оберіг, наша душа, це величезний світ краси і гармонії. І саме Луценкова пісня об’єднує всіх на святі “Осіннє золото”. Свято, як завжди, розпочалося біля музею, де організатори не тільки теплими словами привітали гостей з Києва, Полтави, Черкас, Миргорода та інших куточків України, а й своїми прекрасними піснями, які лунали звідусіль. Адже саме цього дня на Співочому полі проходив конкурс на краще виконання пісень на вірші Дмитра Луценка. Приємно бачити на святі праправнуків родини Закревських із
Віктор Кваснєвський, композитор з Черкащини, біля музею читає вірші
Люксембурга, які завітали до Березової Рудки. Саме вони опікуються маєтком своїх пращурів, допомагаючи в його реставрації. Цікава історія гостей з Миргорода. Родина Калітінських закохана в пісні Дмитра Луценка, вони навіть у себе вдома зробили куточок-музей поета. А бабуся Ніна Вікторівна Фоменко вишила картину “Хата моя, біла хата” і через газету “Порадниця” передала Тамарі Іванівні Луценко. Дружина поета була дуже зворушена цим подарунком і відповіла листом подяки та подарувала нові касети пісень Дмитра Луценка. Років через сім, згадує Тамара Іванівна, ця родина знову обізвалася. Ніна Вікторівна вишила портрети-ікони св. Тамари та св. Дмитра і через програму “Ключовий момент” розшукала Тамару Іванівну і подарувала їй ці ікони. Тамара Іванівна у відповідь подарувала диск з піснями поета, які присвячені донечці Ларочці. Родина Калітінських та бабуся Ніна Вікторівна
Олександра Василенка, Володимира Турця, Павла Мрежука, Віктора Шпортька, виконавців та композиторів Ігоря Вовчака та Анатолія Сердюка, композиторів Ігоря Поклада, Олексія Чухрая, Володимира Костенка, Володимира Домшинського, поетів Михайла Ткача, Вадима Крищенка, Миколу Луківа, Леоніда Федорука, Йосипа Фиштика, Степана Галябарду. Премією нагороджено Національний український заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки — візитну картку України. Торік за активну пропаганду національних пісенних традицій у засобах масової інформації відзначено радіожурналістку Лесю Білаш. Цьогорічними лауреатами премії ім. Дмитра Луценка “Осіннє золото” стали народний артист, автор і виконавець Анатолій Матвійчук, композитор Леонід Нечипорук, за активну пропаганду національних пісенних традицій — народний ансамбль пісні й танцю України “Дарничанка” зі своїм художнім керівни-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
