Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Істинний патріот не тільки не забуває про біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Відзначено 100$річчя з дня народження генерала Петра Григоренка (16 жовтня 1907 — 21 лютого 1987 року)

Слово Просвіти, №42 за 2007 рік

Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група Родом він із с. Борисівки Приморського р-ну Запорізької обл. Фаховий військовий, учасник війни, доктор історичних наук, начальник першої військової кафедри кібернетики, комуніст, він критично переглянув сформовану в СРСР політичну систему: “Треба виступати. Не можна мовчати”. 7 вересня 1961 виступив на районній партконференції з закликом демократизувати вибори, за що його перевели в Далекосхідний військовий округ. Там створив підпільну “Спілку боротьби за відродження ленінізму”, поширював листівки. 1 лютого 1964 Григоренка затримали, на рік запроторили у психлікарню, позбавили генеральського звання. Працював сторожем, вантажником. Увійшов у коло московських дисидентів, включився у боротьбу кримських татар за повернення на історичну батьківщину. Виступив з промовою: “Перестаньте просити! Поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відібрано”. Петро Григоренко 1967 р. написав історико-публіцистичний памфлет “Приховування історичної правди — злочин перед народом!”, у якому проаналізував причини поразок Червоної Армії на початку війни: знищення Сталіним військових кадрів і підготовка до агресивної війни. Виступив проти окупації Чехословаччини 1968 р. Написав працю “Про спеціальні психіатричні лікарні (дурдоми)”. Висунув ідею надати правозахисному рухові організованих форм, що реалізували вже після його арешту. На демонстрації кримських татар перед будинком ЦК КПРС Григоренко зажадав, щоб його затримали разом з іншими. 1969 р. збирався виступити на суді в Ташкенті, але був заарештований 7 травня і понад 5 років провів у спецпсихлікарнях. З виступу на захист Григоренка розпочалася правозахисна активність академіка Андрія Сахарова. У самвидаві поширили анонімну “Психіатричну заочну експертизу у справі Григоренка”, яку зробив Семен Ґлузман, за що був ув’язнений на 10 років. Під тиском світової громадськості Григоренка звільнили 24.06.1974. Він негайно відновив правозахисну діяльність. Був членом-фундатором правозахисних Московської (12.05.1976) та Української (9.11.1976) Гельсінкських груп, ініціював створення “Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях”, написав працю “Дискримінація кримських татар продовжується”. Удень конституції 1976-го узяв участь у традиційній правозахисній демонстрації в Москві на Пушкінській площі, де виголосив стислу промову: “Спасибі всім, хто прийшов сюди вшанувати пам’ять мільйонів безневинно знищених людей! Спасибі усім вам і за те, що ви своєю присутністю тут висловили солідарність із в’язнями сумління!” У листопаді 1977-го Григоренко одержав дозвіл на піврічну поїздку до США для лікування. У лютому 1978 р. його позбавили радянського громадянства. У США на його прохання був підданий психіатричній експертизі, яка зробила висновок: “Усі риси його особистості радянські діагности деформували. Там, де вони знаходили нав’язливі ідеї, ми побачили стійкість. Де вони бачили марення — ми виявили здоровий глузд. Де вони вбачали нерозсудливість — ми знайшли ясну послідовність. І там, де вони діагностували патологію, — ми зустріли щиросердне здоров’я”. П. Григоренко створив Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, яке фактично стало представництвом України, що бореться за свою свободу, незалежність, ініціював видання “Вісника репресій в Україні”. Остаточно відмовився від комуністичних поглядів, звернувся до православ’я. Написав книгу спогадів “У підпіллі можна зустріти тільки щурів…”, яка вийшла кількома мовами. Зустрічався з лідерами держав, брав участь в альтернативній Мадридській нараді ОБСЄ, поставив перед ООН питання про деколонізацію СРСР. Читав лекції, писав публіцистичні статті, які перекладали багатьма мовами, був відомий у світі як людина сумління, як кришталево чиста, гранично чесна особистість. Григоренко свідомо і цілеспрямовано боровся проти Імперії Зла — і переміг її. Він відкривав і вказував іншим дорогу до добра. Петра Григоренка поховали на українському цвинтарі Баундбрук біля Нью-Йорка з військовими почестями, за участю людей багатьох національностей і конфесій. 1997 р. П. Григоренка нагородили (посмертно) орденом “За мужність” І ступеня. 5 березня Президент України В. Ющенко підписав Указ про відзначення 100- річчя П. Григоренка. У подячному листі син Григоренка Андрій написав: “Покійний генерал був і залишається символом толерантності, символом істинного патріота, який не тільки не забуває про біль свого народу, але так само безкорисливо відгукується на біль інших народів. Саме такий взірець потрібен сьогодні не лише українському народові, й цілому світу, що захльостується отруйною хвилею релігійної й національної нетерпимості”. День народження П. Григоренка відзначають в Україні. У Києві у видавництві “Смолоскип”, яке готує книжку його творів, відкрилася фотовиставка (вул. Межигірська, 21). У Будинку вчителя відбувся вечір його пам’яті.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин