“Дуже важливо, щоб сучасна молодь вивчала і знала історію власного народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТЬ
Слово Просвіти, №42 за 2008 рік
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, м. Ірпінь Київської обл.
У жовтні виповнилося 150 років з дня народження видатного українського письменника, просвітянина й етнографа Адріана Кащенка. Він народився на хуторі Веселий (нині селище міського типу Веселе Запорізької області) в багатодітній родині дрібномаєтних дворян козацького походження. А. Кащенко згадував про своє дитинство: “У перші роки біля мене не було такої людини, щоб пораяла мені прочитати історію моєї батьківщини — України, та дізнатися, хто я сам; у гімназії, звичайно, навіть не натякали про це, і я, разом із Семеном, найбільше читав оповідання Майн Ріда та Фенімора Купера; в хаті батьків теж не було нічого, щоб надало мені національної свідомості. Навпаки, розмовляти в присутності батьків “по-мужичому”, себто по-українському, мені суворо забороняли, мати ж, кажучи що-небудь про селян, не тільки з презирством називала їх хохлами, а ще й неодмінно до слова “хохол” додавала термін — “проклятий”. Але Адріан жив в Україні й серед українців. Він писав: “Відокремити мене від селян-українців в оселі батька було неможливо, й московська мова сходила в мене з уст лише до тої хвилини, доки я не вибігав за ґанок нашого будинку, бо за цим кордоном уже починалася Україна, й жодного московського слова там не вимовляли. Отож усі дитячі літа я пробув біля селян, часто бігав до їхніх хат, знав їхнє життя і злидні, розумів і любив правдиву й лагідну душу селян, й хоч вони були поспіль національно несвідомі, але деякі пісні й оповідання, разом із таємницею, що оповивала запорожця діда Охріма, й із словами лоцмана Харька уже трохи збудили в мені цікавість до історії Запорожжя й України”. А потім доля звела малого Адріана з культурним іноземцем: “На третій рік мого пробування в Катеринославі мене й Семена, на наше щастя, поставили на квартирі в німця. То була культурна людина, яка мала за обов’язок знати історію того народу, на землі якого жила, і через те в його шафі з книжками я випадково знайшов аж дві історії Малоросії — Маркевича та Бантиш- Каменського. Завдяки цьому випадку я в 12 років знав уже, що малороси — окремий народ, а Україна — поневолений край, спершу поляками, а далі Московщиною. Я вже захоплювався славою козацьких повстань і запорозьких походів, але ще не прилучав себе до малоросів і не почував, що слава України — то моя слава. Через це я хоч і цікавився життям і вчинками запорожців, але все-таки мене більше захоплювали пригоди з життя героїв Майн Ріда”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
