“Дуже важливо, щоб сучасна молодь вивчала і знала історію власного народу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
БУДІЙ АДРІАН КАЩЕНКО
Слово Просвіти, №42 за 2008 рік
Про подальше національне пробудження Адріана Кащенка можна скласти уявлення, прочитавши його повість “Зоряно”. Це виразно автобіографічний твір. Доля головного героя Андрія Будія повторює життєві перипетії самого автора (один із псевдонімів його — А. Будій). Письменник вважав своїм головним завданням будити національну свідомість українського народу, звідси й псевдонім. Андрій Будій займається українською культурною діяльністю. Як і автор, він служить у війську, потім на залізниці. Як і в автора, у героя не склалося сімейне життя. Кащенко пише про гімназійні роки Будія: “Прочитавши, одначе, “Тараса Бульбу” Гоголя та “Богдана Хмельницького” Костомарова, він почув у собі голос, який сказав йому, що він українець. Прочитавши ж надалі “Кобзар” Шевченка, він, невважаючи на те, що багато дечого у ньому не зрозумів, полюбив українську мову і почав шукати, а коли траплялися гроші, то й купувати по книгарнях українські книжки і навіть почав складати українською мовою вірші, хоч ті вірші й були зовсім нікчемні через недоладне знання мови”. В армії Будій розмовляв українською мовою з солдатами-українцями й записав від них чимало народних оповідань, переказів і казок. Те саме можна сказати й про автора. У повісті “Зоряно” А. Кащенко описує розвиток національного руху в Україні на початку XX століття: “По українських городах
Доля Андрія Будія драматична — він, з огляду на немолодий вік, відмовляється від коханої дівчини. Але повість “Зоряно” завершується оптимістично — українські гуртки об’єднуються у “Просвіту”. Адріан Кащенко працював контролером у залізничному відомстві спочатку в Катеринославі (1888 року після смерті матері взяв на утримання батька, який на той час розорився, і доглядав до смерті), потім у Пермі, Санкт-Петербурзі, Туапсе. У Санкт-Петербурзі Кащенко брав участь у роботі Благодійного товариства імені Тараса Григоровича Шевченка. Адріан Кащенко завідував складом і розсилкою літератури, а також усіма фінансовими справами. У Туапсе Кащенко виписав українські книжки для Варварської виноградарської школи, майже 70 відсотків учнів якої були українці, брав участь у відзначенні 100-річчя Кобзаря. Мабуть, згадавши, як у дитинстві захоплювався творами Майн Ріда і Фенімора Купера, Кащенко починає писати оповідання й повісті з історії українського козацтва. Спочатку їх не хотіли видавати, але згодом, в умовах активізації національного руху в Україні, ці гостросюжетні твори стали дуже популярними. На початку літа 1914 року Адріан Феофанович переїхав у Катеринослав. Якось до нього завітала мануйлівська “Просвіта” з хором. Співали колядок і народних пісень, а він, старий, витирав сльози. На прохання земляків Адріан Кащенко очолив катеринославську “Просвіту”. Він,
боту й наголосила, що дуже важливо, щоб сучасна молодь вивчала і знала історію власного народу. Однокласник й однокурсник Алли Горської художник Юрій Можчіль поділився спогадами про її талант та лідерські здібності. На закінчення заходу пролунав вірш Василя Стуса “Ярій, душе, ярій”. Найкращі учні школи поклали квіти до проекту меморіальної дошки Алли Горської скульптора
Твори Адріана Кащенка передавали у Галичині й діаспорі. Ще за життя письменника майже весь наклад його книжки “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове” спалили денікінці. Комуністична влада вилучила з бібліотек усі книжки письменника. До 1989 року жодного його твору в Україні не було опубліковано. 1932 року “Літературна газета” закликала викрити і викоренити “традиції контрреволюційної кащенківщини”. Це не випадково. Володимир Сосюра згадував, що пішов в українське військо під впливом Гоголя і Кащенка. В Українській радянській енциклопедії Адріана Кащенка обізвали буржуазно-націоналістичним письменником. Він рано зацікавився питаннями соціальної справедливості: “З юнацьких літ мене цікавило, чому це люди ніяк не впорядкуються, щоб усі однаково добре жили й усім було вільно, як-от у наших запорожців, що не мали ні панів, ні мужиків, ні старців, ні дуків”. А ці рядки Адріана Кащенка ніби про сучасну Україну: “Загадкою здавалося мені й те, що вибірна запорозька старшина могла керувати завзятими, волелюбними й запеклими козаками, хоч і сама бутність її на урядових посадах цілком залежала від волі січового товариства, наші ж сучасні урядовці не здатні забезпечити спокій серед громадянства та здобути його прихильність, бодай і мають необмежену владу й повну незалежність од тих, ким керують”.
Юрія Балдіна, яку незабаром встановлять біля входу в школу. Директор школи показала учасникам урочистої лінійки стенди в меморіальній кімнаті Алли Горської. Духовна українська спільнота на Донеччині після всеукраїнських конференцій, присвячених землякам Василеві Стусу, Микиті Шаповалу, Олексі Тихому вшанувала пам’ять Алли Горської.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
