“Білі коні несуть Небесний візок На вершечку лодії”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
З ЦИКЛУ “ГЛАСОВИ”
Слово Просвіти, №42 за 2008 рік
* * * Наші тіла Вроду ствердили Таємниці удостовірили
Зерна разом із плевелами На попіл і глину перетворені
Перехрестивши чола У земляних ровах заснули
Широкою утробою Ріки без притоків Бистриною пливли
Під хмаровинням печальним У невідомому напрямку Не почувши “з Богом”
Без привидів Без втоми ілюзіями Сліпі воїни не наші поводирі
* * * Через вершини і пагорби Вічність долаючи Перестрашені Розспівані
Віра ЧОРНИЙ%МЕШКОВА Республіка Македонія
ЛЕГЕНДА — НЕБО
Оскільки ти глянеш на висоти неба, охопить тебе тріпотіння щойно пробудженого цвіту. Думки ширяють по загадкових обширах привабливої Венери. У пеклі зірниць гра трепетних плям будить ворота людського осягнення. Імпульс його прагнень гуркотить у еруптивних центрах невідкритої планети. У затуманеній частині ока центри споконвічних ген присипають тебе в колисці міфів.
ОСІННІ ПЛАСТИ
Тихо, поки прозорість умивається у сірості осінніх пластів, перекидаються дощові води. Часу надрах біль ховає. Ані слова від каменю, ані пробачення заради забуття, лише осики на вітрі.
ЗАСНОВНИКУ
У затуманілих висотах доторк торжества зорі від кам’яної породіллі розвиднить.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
