“Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини”. Тарас Шевченко · с. 10сторінка оригіналу ↗
КОЛИ ЖИТТЯ — ЧАСТИНА ІСТОРІЇ
Слово Просвіти, №42 за 2008 рік
Ці документи пов’язані з історією “Просвіти”
ковська-Радиш, у приватному архіві якої знайдено листування і документи, фотографії Валентина Яковенка (1859—1913) — письменника, журналіста, редактора і видавця творів Великого Кобзаря. Радіємо, що також повернено на рідну землю архів Лесі Українки та її родини, який вивезли під час Другої світової війни сестри Ізидора Косач-Борисова та Ольга Косач-Кривенюк. Значну частину цього цінного зібрання художніх текстів, листів, фотографій, особистих речей повернено в Україну 1991 року завдяки зусиллям племінниці геніальної поетеси Ольги Сергіїв і літературознавця, дослідниці життя і творчості Лесі Українки Тамари Скрипки. Нині Тамара Скрипка працює хранителем фондів Української Вільної Академії Наук у США. Українка за станом душі, палка патріотка, вона зробила все, щоб ці неоціненні для нашої культури документи знову повернулися на Батьківщину, щоб вони не просто лежали в музейних сейфах, а працювали на відродження і примноження духовності усіх нас, на виховання у молоді тих найшляхетніших рис, що були притаманні Тарасові Шевченку й Лесі Українці. Микола Яковина сердечно привітав Тамару Скрипку з високою державною нагородою і від імені Президента України вручив їй орден Княгині Ольги III ст. Як зазначив радник Президента України, академік НАН України Микола Жулинський, повертати національні надбання в Україну непросто. Щоб ці архівні матеріали стали власністю нашої держави, потрібно було передусім Тамарі Скрипці описати архів Вільної Академії Наук, виявити ці документи. А потім — вісім місяців напруженої праці дипломатів, юристів, фахівців інших професій. Кожен повернений експонат — колосальне надбання України.
Серед найгідніших сучасних подвижників музейної справи України — Михайло Сікорський, Герой України, лауреат Шевченківської премії та премії імені Д. Яворницького, заслужений працівник культури України, кавалер кількох орденів. Не може не дивувати витворене цією людиною разом з помічниками-однодумцями. У 1951—1954 роках він заснував Історичний музей, багато років очолював Національний історико-етнографічний заповідник “Переяслав”, де діє 27 унікальних світового рівня музеїв. Завдяки Михайлу Івановичу місто Переяслав- Хмельницький на Київщині перетворилося на музейний заповідник, де сучасна молодь може духовно збагатитися та усвідомити, звідки її коріння. З нагоди 85-річчя зичимо Вам, шановний Михайле Івановичу, всіляких гараздів, козацького здоров’я на многії літа, снаги на добрії діла. Хай Вам Бог допоможе здійснити Ваші плани, яких не меншає, а головне — зреалізувати з колективом заповідника “Переяслав” давню мрію про створення Музею історії Київської Русі. Такого й досі в Україні нема. Водночас сподіваємося, що держава нареш-
Учасники зібрання
У майбутньому завдання полягає в тому, щоб здійснити опис усіх архівів громадських організацій, наукових установ за кордоном і виявити ті надбання, які спільними зусиллями ще можна повернути в Україну. Відходять покоління, відбувається асиміляція — дедалі важче знаходити діаманти, закинуті штормами історії на чужі землі. Та маємо зберегти для наступних поколінь те, що створено генієм наших попередників. Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка письменниця Наталя Клименко подякувала за цінні документи, якими поповниться експозиція літературно-меморіального Будинку-музею Тараса Шевченка в Києві. У цьому будинку на “Козиному болоті” біля Хрещатика навесні 1846 року оселився Тарас Шевченко. Тут поет прожив щасливий рік, сповнений цікавих зустрічей і творчої праці. Тому дуже доречні й дорогі понад 70 архівних одиниць, що поповнять експозицію цього унікального
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
