“Кожна дитина народжується талановитою”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
У серпні цього року всі ми аплодували олімпійській чемпіонці Наталі Доб+ ринській, яка виборола у Пекіні золоту медаль з багатоборства. Про те, як дівчина з робітничого передмістя Вінниці готувалася до Олімпу, як здійснилась її мрія, дізнаєтеся зі статті її матері — журналістки Любові ДОБРИНСЬКОЇ.
Слово Просвіти, №42 за 2008 рік
Коли Наталі було 16 років, вона вже перемагала на чемпіонатах України, на європейських юніорських турнірах. Нині, коли Наталя Добринська виборола золоту медаль на Олімпіаді в Пекіні, першим запитанням моїх колег-журналістів було: “Як ви виховали доньку-чемпіонку?” Купаючись у промінні слави власної дитини, я почала згадувати. Наталі 29 травня виповнилося 26. А коли мені було 26, я народила Наталю. Два роки перед тим, у рік московської Олімпіади з’явилася на світ старша донька Вікторія. Ми з чоловіком були молоді та спортивні, не мали шкідливих звичок, вели здоровий спосіб життя. Я обожнювала легку атлетику ще зі школи, була у збірній Львівського університету, а чоловік закінчив факультет фізичного виховання і теж займався легкою атлетикою та підводним орієнтуванням. Наталя була першокласницею, коли її старшу сестру Вікторію запросили займатися легкою атлетикою в спортивне товариство “Колос”. Вікторія почала брати на тренування сестричку. Дівчата були самостійні: ми на роботі, а вони після школи приїжджали додому, розігрівали обід, потім рушали на тренування. Добре, що був шкільний автобус: живемо за містом, на “Рибгоспі”, біля села Якушинці. Досі зберігаю записки, які ми тоді вішали на холодильник. Сестри завжди були і залишаються дуже дружними. Проблеми розв’язували вдвох, і лише тоді говорили про це мені. Пам’ятаю, як, узявшись за руки, підійшли і сказали: “Мамо, як добре, що ти народила нас двох — ми ж як найкращі подруги ”. Спочатку Вікторія і Наталя тренувалися в Олени Шаповалової (Яценко), а потім їх у легкоатлетичному семиборстві тренував Віктор Постемський. З ним вони досягли перших успіхів. Під його керівництвом Наталя кілька разів ставала чемпіонкою України й отримала звання майстра спорту. Наталя потрапила на юніорський чемпіонат Європи, посіла восьме місце. Були й інші міжнародні старти. Доньки разом готувалися вийти на міжнародну арену, але на змаган-
7 січня 1999 року під спів колядок народилася дівчинка і своєю появою на світ у переддень Собору Пресвятої Богородиці “обрала собі“ ім’я — Марія. Дитинство Марії Кобальчинської минуло серед українських пісень, забавлянок з народними іграшками, картин відомих художників, бо ж бабця Романа Романівна — відомий етнограф, заслужений працівник культури України. Дівчинка росла вразлива й емоційна. Виставки, Музей народної архітектури та побуту НАН України, в якому разом з бабцею Марія часто бувала, фольклорний гурт “Дай Боже”, в який вона ходить з трьох років, сформували в ній свідому українку, яка розмовляє добірною українською мовою, любить свій край. У Марії дуже цікаве світобачення — ніжне, осяйне, чисте, як яблуневий цвіт. Перші малюнки Марії — квіти, хати, ляльки, народні іграшки — вражають наївністю й щирістю.
нях у Києві Вікторія зламала руку — впала на бар’єрах. Цілий рік “випав”. Далі кожна з них вирішувала самостійно, що робити. Наталі запропонували тренуватися у Києві в Михайла Медведя, і вона поїхала — винайняла кімнату в Броварах. Саме там їхня тренувальна база. Вікторія вирішила перейти з багатоборства на стрибки у висоту. Утім, Вікторія стала майстром спорту з легкої атлетики. На тренуваннях зі стрибків у висоту зустріла свою долю — учасника Олімпіади в Сіднеї Руслана Глівінського. Вони одружені вже третій рік. Півроку тому Наталка вмовила сестру повернутися в багатоборство, і Віта стала третьою в Україні, а нещодавно на міжнародних змаганнях у Фінляндії виборола перше місце у ті самі дні, що й Наталя у Пекіні. Для кожної людини важливо займатися улюбленою справою. Для Наталки та Вікторії саме заняття спортом стали тим, від чого вони отримують позитивні емоції. Змагання — як підсумок щоденних тренувань, психологічного настрою на перемогу. Коли діти були маленькі, ми з чоловіком допомагали їм у навчанні, інколи давали якісь поблажки — із тренувань вони приходили дуже втомленими, після вечері просто падали і засинали. А потім доводилось їх будити, примушувати вчити уроки. Часом вони не все встигали вивчити. Але завжди мали свободу вибору, ми ніколи їх не “пригноб-
Народні майстри вчили кмітливу дівчинку писанкарства, вирізати витинанки, а в студії образотворчого мистецтва при картинній галереї “Ярославна” Марія почала малювати аквареллю і гуашшю. Особливо вплинув на дівчинку професійний художник В. Дідик, який і дорослих захоплює фантастичними картинами. У вихідні Марія бігає в майстерню митця й годинами вистоює з недитячою впертістю перед мольбертом. На картинах Марії — хатки, вітряки, церкви, скрині з Музею в Пирогові. Незабутнє враження в дитячій пам’яті залишили Карпати. Марія побувала в Косові, у Музеї Івана Франка, в Криворівні, Шешорах. На Маріїних картинах — сонячні гори, трохи химерні, але такими вона їх запам’ятала, тож зобразила скелю в Криворівні, Черемош і срібні водоспади, церкву в Старому Косові на Спаса — святкову, золотисто-жовту, як груша в спасівському кошику.
Дружна сім’я Добринських лювали”. Вони висловлювали власні думки, бачення будь-якої ситуації. Коли підросли, то вже нас виховували — своєю дисциплінованістю, відповідальністю. Про свої спортивні справи Наталя й Вікторія здебільшого спілкувалися з татом: він у цьому більше їх розумів, міг і підказати, і виготовити спортивні знаряддя власними руками. У нашій першій квартирімалосімейці, коли діти вчилися ходити, був спортивний куточок; просто над широким ліжком — турнік, кільця, канат. Усе це обладнав тато. Він учив їх кататися на ковзанах і лижах, плавати, бігати кроси. Я навчала малювати, складати віршики, бачити красу природи, бути добрими до інших. Наталка в дитинстві була забіякою, билася з хлопчаками, ображалася, якщо замість того, щоб її захистити, я починала всіх мирити. А зараз Наталя і сама проводить у школах “олімпійські уроки”, їй дуже подобається працювати з дітьми — можливо, колись із неї вийде хороший тренер. Втім, вона вже сама обиратиме. Поки що сказала, що готуватиметься до наступної Олімпіади, яка відбудеться через чотири роки у Лондоні. До речі, Вікторія теж мріє разом із сестрою підкоряти спортивний Олімп. До олімпійського золота у молодшої доньки був довгий і напружений шлях. У Броварах Наталя тренувалася, але виступала завжди за Вінницю. Першою значною перемогою, на яку ніхто не чекав,
Щоліта Марія буває на морі — її малюнки “Риба”, “Морська зірочка” в оточенні блакитних вод з темною синявою, водоростями, русалками вражають легкістю і прозорістю, відтворюють казковість світу. Польові квіти й квіти з бабусиного зільника цвітуть на Маріїних картинах у трипільських, гуцульських чи опішнянських вазах, вони вражають кольорами, композиції побудовані на емоціях, майже інтуїтивно дівчинка малює різні пелюстки і листки в квітках. Марія живе серед творів народного мистецтва, закохана у народний одяг, прикраси, із задоволенням одягає народні костюми з різних реґіонів України і вже знає: коли виросте, стане етнографом, як бабуся. Хай здійснюються її мрії, та щоб надовго вона зберегла дитяче відчуття краси рідного краю, казковості світу.
Інф. “СП”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
