Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Увічнення пам’яті жертв Голодомору — це заклик до примирення та пересторога для майбутніх поколінь”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

ПРОСТИТИ І ПРИМИРИТИСЯ

Слово Просвіти, №42 за 2008 рік

організації голоду саме в Україні для забезпечення політики Москви. Так, російські автори зосередили увагу на основних причинах Голодомору (колективізація, політика розкуркулення, хлібозаготівлі), але не змінювали фокусу дослідження щодо визначення географії та масштабів голоду. Таких засад дотримувалися В. Данилов, І. Зеленін, М. Івницький, а зараз В. Кондрашин. Водночас ці дослідники категорично відхиляли антиукраїнську спрямованість Голодомору. Порівнюючи переписи 1926 та 1937 років, російські історики визнають катастрофічне зменшення кількості населення в Україні, проте наголошують, що це зменшення враховує, крім смертності 1932— 1933 років, виселених селян за категорією “спецпереселенців” та “стихійну” й планову “урбанізацію”. Зокрема, серед російських істориків є дані про 4 млн осіб, що залишили село в межах усієї країни 1931 року. Полярність оцінок українських і російських істориків виявилася ще 1993 року на інформаційно-аналітичній конференції “Голодомор 1932—1933 років: трагедія та застереження”, що відбулась у Москві. У квітні 2008-го на конференції Україна й Росія: історія й образ історії” (Москва) також не дійшли згоди. Українські науковці впродовж останнього десятиріччя випередили російських істориків за кількістю публікацій, наявністю тематичних збірників документів, а також багатотомними виданнями спогадів очевидців і жертв Голодомору, науковими інтерпретаціями причин та наслідків голоду. В Росії, за винятком поодиноких записів спогадів очевидців голоду на Поволжі, збором свідчень ніхто не займається. Ухвалення Верховною Радою України закону про визнання Голодомору в Україні геноцидом перевело проблему з наукової в політичну площину. Російські дослідники зайняли позицію невизнання українського Голодомору геноцидом вищою державною владою Російської Федерації. Основна причина войовничого ставлення російського політикуму до юридичного визнання Голодомору геноцидом — вірогідність моральної та матеріальної компенсацій Російської Федерації жертвам Голодомору в Україні. Політико-правову підставу таких побоювань зумовлює активне визнання Голодомору геноцидом парламентами багатьох країн світу з одного боку, а з іншого — визнання Росією себе правонаступницею СРСР, керівництво якого було причетне до творення Голодомору в Україні. Саме Росія мала б першою ініціювати визнання голоду 1932—1933 рр. злочином проти людства, що означало б для неї відмову від тоталітарної спадщини й від ідеї великодержавності. Російські історики не погоджуються з головною тезою українських колег про специфіку Голодомору в Україні, що полягає у його антиукраїнській спрямованості. Основний контраргумент російських істориків зводився до того, що голод вразив водночас із Україною зернові райони Кубані, Центрального Чорноземного округу, Нижньої Волги та Казахстану, тобто всі зони суцільної колективізації, тому, мовляв, виокремлення “національної специфіки” голоду непереконливе. Погоджуючись із трактуванням голоду як організованого, рукотворного згубного наслідку колективізації, російські історики не визнають його актом геноциду й таким, що має національне забарвлення. Саме з цих позицій зроблено підбірку архівних документів про голод початку 30-х років, розміщену нещодавно на сайті Міністерства закордонних справ Росії. Що стосується перспектив дослідження голоду 1932—1933 років Український інститут національної пам’яті, відстоюючи позицію визнання Голодомору 1932 — 1933 років геноцидом, поділяє стурбованість загостренням українсько-російських стосунків у галузі вивчення проблеми голоду і схиляється до думки про потребу пошуку шляхів до виходу з конфронтації. Треба знайти шляхи деполітизації проблеми, переводити її в наукову та морально-етичну площину, спільні позиції для засудження комуністичного тоталітарного режиму й усунення його залишків зі свідомості громадян обох країн. У цьому сенсі варто наголошувати, що в України нема претензій до російського народу, який теж постраждав від комуністичного режиму. Слід підкреслювати, що ідея увічнення пам’яті жертв Голодомору — це заклик до примирення та пересторога для майбутніх поколінь до неприйняття і глибокого засудження будь-якого вбивства за політичними мотивами. Богдан ОЛЕКСЮК, прес-служба УІНП

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин