Читацьке віче · “Треба завойовувати Інтернет, учитись у більш затребуваних видань, треба йти до молоді, робити з неї патріотів своєї держави”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Мені не байдуже майбутнє
Слово Просвіти, №42 за 2013 рік
Я — звичайна пенсіонерка, українка, не байдужа до майбутнього України. Ось читаю статтю Володимира Ференца “Медіаперспективи громадських організацій”. Справді, нас, українців, умовляли бути “толерантними” і довмовлялися, що стали ми байдужими до свого національного. І вже не українська мова панує, а російська, більше того, у кращих школах столиці (зокрема № 76) з поглибленим вивченням української мови батькам нав’язують другу іноземну російську мову, а коли на Заході України батьки попросили збільшити години на вивчення української мови, то дозволу не отримали. То де ж тут справедливість? Читаю у В. Ференца: “В Україні пресу не купують через відсутність “зайвих” коштів…”, але в електричках носять великі стоси “рускоязичної” преси по 4—5 грн, і люди купують, отже, зросійщення простого українця триває, гроші за продану пресу “йдуть” до Росії, а наші газети лежать десь під прилавками газетних кіосків. Автор правильно говорить, що громадським організаціям із захисту української мови потрібно бути активнішими й не давати можливість чужій пресі завойовувати свого читача, інтернет є не в усіх читачів, тай не всі вміють ним користуватися. Треба завойовувати Інтернет, учитись у більш затребуваних видань, треба йти до молоді, робити з неї патріотів своєї держави. Тож просвітянам необхідно обновляти свою роботу, бо завдяки діяльності тої ж “Просвіти” українська мова поки жива.
З повагою Валентина КОНОВАЛЕНКО, пенсіонерка, Київ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
