Незабутні · “Якби не присутність вояків УПА на Закерзонні, то жертви з боку українського населення були б набагато більшими”. 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗
Лицар із когорти «залізних»
Слово Просвіти, №42 за 2013 рік
Петро БУДИЧ
Цьогоріч виповнюється 95 років із дня народження Івана Йовика — бунчужного легендарної сотні УПА Громенка (Михайла Дуди), яка прославилася звитяжними боями проти окупантів на Закерзонні (з 1944 року українські землі Холмщини, Підляшшя, Надсяння і Лемківщини відійшли до Польщі — подарунок Сталіна). Іван Йовик народився 1918 року в багатодітній сім’ї. Батьки — селяни-хлібороби були релігійними й національно свідомими людьми, дали йому гарне виховання і прищепили любов до рідного краю. Після закінчення початкової школи в селі Хишевичі вступив у гімназію в Перемишлі. З 1938 року служив у польській армії. Там навчався у старшинській школі, на початку Другої світової війни потрапив у німецький полон. В 1939—1942 рр. працював у німецьких баверів. 1942 року йому вдалося повернутися на рідну землю. І відразу вступив до лав УПА, яка боролась за Українську самостійну соборну державу (УССД), проти німецьких окупантів і польських збройних формувань, а згодом і проти спецзагонів НКВС. Підпільна боротьба ОУН— УПА на Закерзонні — форпост визвольної боротьби в Україні. Закерзоння — вікно в Європу, через яке відомості про боротьбу УПА поширювалися на весь світ. Тому цей край мав велике стратегічне значення. На 1945— 1947 роки припадає наймасовіше виселення українців із прадідівських земель і наймасовіше винищення українського люду польськими збройними форму-
Микола СУЛИМА, доктор філологічних наук, член-кор. НАНУ
11 жовтня на 66-му році життя перестало битися серце Наталі Микитівни Шумило. Дочка відомого письменника М. М. Шумила, вона з дитинства чула рідну мову, всотуючи кращі взірці українського слова — твори І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Миколи Вороного, Грицька Чупринки, поетів-шістдесятників. Це коло читання й визначило життєвий шлях Наталі Шумило — 1970 року, закінчивши Київську школу № 92, вона стала студенткою відділення української мови та літератури Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Її однокурсники — Михайло Саченко, Василь Моруга, Петро Марусик (на жаль, їх уже немає з нами), Леонід Мужук, Надія Кир’ян, Людмила Грицик, Оксана Антоненко- Давидович, Валентина Чорновіл, Валентина Іскорко, Людмила Тоцька, Олесь Шевченко, Григорій Семенюк, Галина Сагач… У такому оточенні формувалася Наталя Шумило. Важив також і час, у якому всім нам довелося жити, отож не дивно, що когось із однокурсників Наталі Микитівни виключили з уніваннями. Для припинення масового винищення українців на Закерзонні Провід ОУН—УПА направив туди добірні відділи УПА (“Хріна”, “Мирона”, “Дідика”, “Бурлаки” та ін.). При цьому Провід УГВР суворо заборонив відділам УПА здійснювати відплатні дії. В УПА Іван Йовик мав псевдо “Соколенко”. На Закерзонні він був приділений до сотні “Громенка”. І в складі цієї сотні брав участь у бою за здобуття міста Дубецьке. Сотня оволоділа містом, звільнила з тюрми багато в’язнів, а також напала на польський бандитський штаб у селі Борівниця неподалік Перемишля і зліквідувала його. Боївкарі цього штабу знущалися і нищили українців у нелюдський спосіб. Знаковим є бій сотні “Громенка” біля села Явірника Руського, де велике польське угруповання було вщент розгромлено без втрат із боку упівців (квітень 1946 р.). Таких переможних боїв сотні “Громенка”, у яких брав участь І. Йовик, було дуже багато. Але були й дуже скрутні ситуації, навіть і після смерті ставленика Москви генерала К. Сверчевського (зліквідований сотнею “Бурлаки” на Лемківщині) облави не припинялися, особливо вони дошкуляли повстанцям узимку. Іван Йовик у своїй книжці “Нескорена Армія” детально описує акцію “Вісла”, яку здійснив польський уряд 1947 р. Усіх українців насильно виселяли на західні і північні землі Польщі, де їх розпорошили у 42 повіти по кілька родин, а учасників українського підпілля та просто свідомих українців запроторювали в тюрми та концентраційний табір Явожно, з якого рідко хто виходив живим. Селяни перед виселенням приходили у ліс попрощатися з повстанцями. Ці люди не думали, що з ними буде, але турбувалися тим, що нікому буде допомагати упівцям у подальшій боротьбі. Це був вияв великої любові до своїх безстрашних захисників. Після акції “Вісла” Провід УГВР дав наказ сотні “Громенка” та деяким іншим сотням, що діяли на Закерзонні, пробиватися на Захід в американську зону. Іван Йовик у складі сотні “Громенка” вирушає на Захід. На кордоні зі Словаччиною повстанці з болем у серці прощаються з рідною землею. Словацьку територію сотня пройшла без особливих пригод. Словацьке населення ставилося до упівців із симпатією, допомагало. А ось по чеській землі сотня пересувалася з великими труднощами та значними втратами, пухли від голоду. Часто виникали бої з чеськими заставами, населення ставилося до упівців насторожено. Повстанці були знесилені частими боями й переходами, але незламні духом. 27 серпня 1947 р. сотня прибула на австрійську землю. В Австрії ще були радянські війська. Австрійці, як і словаки, допомагали упівцям у всьому. Через австрійсько-німецький кордон сотню перевів австрієць, який добре знав потаємні переходи. А 10.09.1047 р. сотню зустрічав американський полковник. Американці поводились із повстанцями чемно. Для Івана Йовика та других вояків скінчилися виснажливі поневіряння. Їх перевезли до Дегендорфа, а сотенний “Громенко” повернувся в Україну (загинув у боях із енкаведистами на Жидачівщині). У Дегендорфі повстанців відвідали представники Українського Червоного Хреста та представники ЗП УНВР. Частими гостями були Василь Мудрий, д-р Марушка, полковник Калина- Лопатинський та ін. Пізніше І. Йовика та повстанців перевезли до міста Ляндгуту (Німеччина), де перебували українські біженці. Іван
Йовик і його побратими на весь світ заявляли, що Україна бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і що ця боротьба не припиниться, доки Україна не стане незалежною. Ця тверда віра в незалежність України і любов до неї допомагала перемагати всі труднощі. У Ляндгуті Йовик одружився і згодом із сім’єю перебрався до США. Коли Україна стала незалежною державою, він із дружиною Марією часто відвіду вав Батьківщину з гуманітарною допомогою, допомагав дітям-сиротам і не шкодував грошей на українську справу. Книжка Івана Йовика “Нескорена Армія” вийшла друком 1995 р. У ній він розповідає про героїчний рух опору вояків УПА проти окупантів і вказує на те, що якби не присутність вояків УПА на Закерзонні, то жертви з боку українського населення були б набагато більшими. Прикро, що в незалежній Україні, за яку боролися вояки УПА, вони досі не визнані на державному рівні воюючою силою у Другій світовій війні. Герої видання — мудрі, одержимі ідеєю лицарі, які боролися з могутніми тоталітарними режимами Гітлера і Сталіна. Завдяки героїчній боротьбі ОУН і вояків УПА, а також чину наших героїчних попередників, ми сьогодні живемо в суверенній державі. І хоч вона не така, за яку боролася УПА, але як писав Шевченко: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Іван Йовик належить до тих нескорених (“залізних”) українців, імена і подвиги яких завжди пам’ятатимуть вдячні нащадки.
го успішно її завершує. Її дисертація — “Українська проза кінця ХІХ—початку ХХ ст. Національна іманентність літературного розвитку”. Докторську дисертацію Наталя Шумило захистила 2004 року. Досягнувши докторської височини, вона стала ще щедрішою — охоче ділиться знаннями з усіма: старшими колегами, однолітками, аспірантами (ім’я Наталі Шумило серед тих, кому дякує за допомогу Соломія Павличко, авторка книжки “Дискурс українського модернізму”). Після захисту докторської дисертації на Наталю Шумило чекав ще один пік — їй доручили відповідальну редакцію 9-го тому “Історії української літератури” у 12-ти томах. І вона з притаманним їй ентузіазмом і відповідальністю взялася за роботу: зібрала авторський колектив, визначила кілька розділів для себе… На жаль, цю роботу завершить хтось інший: невблаганна хвороба не дала змоги займатися улюбленою справою на повну силу. Не стало Наталі Шумило. Та вона житиме серед нас книжками, статтями, думками, учнями, житиме пам’яттю про прекрасну людину, турботливу матір і люблячу бабусю. Земля тобі пухом, Наталю!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
