Незабутні · “Якби не присутність вояків УПА на Закерзонні, то жертви з боку українського населення були б набагато більшими”. 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗
Мудре серце Наталі Шумило
Слово Просвіти, №42 за 2013 рік
верситету за неблагонадійність, а хтось жив, очікуючи, що й його позбавлять права навчатися… Із дипломом із відзнакою Наталя прийшла в Державний літературно-меморіальний музей Лесі Українки, згодом стала літературним редактором часопису Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ “Радянське літературознавство” (тепер — “Слово і Час”). Тут вона пройшла добру школу редагування чужих текстів, тут почала друкувати свої статті. Дедалі частіше вона заявляє про себе на наукових конференціях. У 1977—1981 рр. Наталя Шумило навчається в аспірантурі Інституту літератури й пише кандидатську дисертацію про поетику прози Степана Васильченка та успішно її захищає. 1986 року в неї виходить монографія “Проза Степана Васильченка. Питання поетики”. У щорічних звітах Наталя Шумило називає свої чергові публікації — тут дедалі частіше зустрічаються статті про Гната Хоткевича, Любов Яновську, Миколу Євшана, Михайла Могилянського, Наталю Романович-Ткаченко, Богдана Лепкого, Спиридона Черкасенка, Олександру Сулиму-Блохіну, Миколу Чернявського та ін., повідомлення про знайдені в сховищах статті, п’єси, оповідання, повісті й романи цих та інших майстрів слова, так, майстрів слова, забутих чи навмисне замовчуваних, без яких наше уявлення про красне слово залишалося збідненим, бо нас довгий час обкрадали, свідомо викреслюючи з пам’яті кров’ю написані рядки й сторінки. У назвах статей Наталі Шумило, присвячених українським письменникам кінця ХІХ — початку ХХ ст., надибуємо слова “життя людське храм, а не морг”, “хто ми, чого нам треба”, “наша робота марно не загине”, “мій народ як нація, а далі — як Бог”, “на нашу молодь наша надія, наша Україна,” — це ті вислови, з якими вони зверталися до нащадків, сподіваючись, що зроблять нас кращими, мудрішими. Усвідомлення того, що сила, закладена в написане, не згорає, кликало Наталю Шумило в архіви, в бібліотеки, де зберігалися взірці застереженої літератури, змушувало невтомно готувати їх до друку, друкувати. Ці публікації свідчили й про те, що Наталя Шумило виношує велику роботу про українську прозу кінця ХІХ—початку ХХ ст., іншими словами — докторську ди сертацію: 1994 року вона вступає в докторантуру Інституту літератури і 1997-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
