“Наші земляки з Хорватії щиро вболівають за Україну”. · Нашого цвіту... 7 · с. 7сторінка оригіналу ↗
«Кобзар» у Загребі
Слово Просвіти, №42 за 2017 рік
вом звільнення від податків. Тепер уже офіційно тут почалося не лише збирання колекції, а й інформаційна, видавнича, просвітницька діяльність.
Пресовий відділ Музею-Архіву за чверть століття керування ним ще одним мрійником-емігрантом Олександром
Фединським розрісся в 60-ті роки до рівня найголовнішої збірки періодичних видань світового українства. І коли 1981 р. передчасно помер її хранитель, українська громада зрозуміла, що справу батькового життя може порятувати, продовжити і ствердити тільки його син. Андрія Фединського, успішного політика і менеджера при Конгресі США, земляки фактично “витягнули” з кола вашингтонського істеблішменту і спонукали взятися кермувати оцим специфічним “українським возом”, обтяженим безцінним духовним скарбом цілої нації.
За дні моєї праці в цьому Архіві пан Андрій радо і щедро відкривав усі без винятку найдавніші, найцінніші, найнеповторніші за змістом теки, глибоко розуміючи, що вони таки колись мають “заговорити” з-під пера небайдужого дослідника до українців материкової України.
Вражений побаченим, зібраним і осмисленим, покидаю український Клівленд із наміром щиро, захопливо і правдиво описати цю дивовижну й фактично незнану в Україні Планету Діаспорної Преси, яку всі підрадянські роки вороги українства називали “ворожою”, “націоналістичною”, “петлюрівською”,
“бандерівською”. Шляхи Господні несповідимі...
5. Українське село в американській Пармі Предивний факт: у місті Парма, що в штаті Огайо, є добра територія, яку називають Українське Село (Ukainian Village). І-то назва не народно-побутова, а офіційна. Таке рішення 2008 р. ухвалила влада “за вагомий внесок української громади у розбудову Парми”. А ініціаторами ідеї стали парафіяни церкви Св. Володимира УПЦ на чолі з парохом І. Наконечним.
Перші українці поселилися в цьому штаті наприкінці ХІХ ст. Вважається, що початок громади заклала тут родина Футеїв, що знайшла прихисток у старому приміщенні автопарку Клівленда 1902 р. Тут, у центрі старого міста, що отримало назву Тремонт, 1910 р. організовані в першу громаду українці звели величну церкву Св. Павла і Петра. 1920 р. куукраїнського села в Пармі пили двоповерхове, з колонами, приміщення, що до 60-х років ХХ ст. виконувало функцію Українського Народного Дому. У 30-х роках ХХ ст. викупили триповерховий будинок, де розмістилася патріотично-спортивна організація “Пласт”, а згодом — Український музей-архів у Клівленді, який працює й нині (про нього вже була окрема розповідь).
Після Другої світової війни, з розвитком сусідньої із Клівлендом Парми, туди перемістилися й духовний та просвітницький центр українців. Територіально Українське Село у Пармі — це кількакілометрова ділянка вздовж Стейт Роуд та двох сусідніх вулиць — Туксідо Авеню та Грантвуд Драйв. Згодом місто подарувало українцям ділянку, де вони заклали Український парк. То між двома українськими церквами — Св. Йосафата (УГКЦ) та Св. Володимира (УПЦ). До слова, церква Св. Йосафата — кафедральна, виконує функцію головного собору Пармської Єпархії, що оновленими п’ятьма куполами, школою, актовою залою на 1000 осіб, клубом та службовими приміщеннями формує своєрідний центр села.
Більшість крамниць, ресторанів, офісів адвокатів та різних бізнесових установ тут належать українцям. Є тут і свій банк — “Самопоміч”, аптека з українськими пігулками, похоронне бюро, страхове агентство. Туристична “Ukraine-Express” має свої автобуси. Через цю агенцію земляки пересилають в Україну численні посилки родичам. Завжди багатолюдним є продмаг, який відкрив ще 1970 р. Юрко Сало. Нині власником є його син — також Юрко. Виходить українська газета, мовить своє українське радіо.
Від вересня 2009 р. в Українському Селі Парми на День незалежності проходять щорічні паради українців.
Розповідь про це незвичне українське село та його мешканців із такими незвичними долями заслуговує окремого нарису. Це дуже пізнавально, патріотично. І повчально.
Окремий респект моєму чудовому американському другові Олександрові Федорончуку за незабутній супровід селом та світлини. У нього вони професійні, бо він позаштатний дописувач і фотокореспондент американських українських газет, зосібно і знаменитої “Свободи”.
Далі буде.
Петро МОЦІЯКА, доцент Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя; Ольга МОЦІЯКА, магістрантка історичного факультету
Центр співпраці з українською діаспорою в Ніжині має контакти в багатьох країнах світу (Росія, Білорусь, Австралія, Канада тощо), але досі не було встановлено зв’язків з українцями Хорватії. Вирушаючи на початку серпня в Загреб для роботи в Національному архіві та бібліотеках, ми як представники Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя вирішили відвідати одну з українських громад, а саме Українське культурно-просвітнє товариство “Кобзар”. Його очолює відомий лідер українців у Хорватії, член Президії і заступник Голови Української громади Республіки Хорватія, перший заступник Голови Європейського Конгресу Українців Славко Бурда. За свою подвижницьку громадську роботу пан Славко неодноразово удостоювався високих нагород від Уряду та Президента Республіки Хорватія, від Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, Президента України Віктора Ющенка (орден “За заслуги” ІІІ ступеня). За люб’язної згоди пана Славка, наша зустріч відбулася 9 серпня в приміщенні товариства “Кобзар” — осерді українського життя в Загребі.
За словами пана Бурди, 1903
року його дідусь та бабуся емігрували з Рави Руської (сьогодні Львівська область) до Боснії. Славко Бурда народився 19 листопада 1950 року. Згодом із родиною переїхав до Хорватії. Вже 1983 року пан Славко стає секретарем культурно-просвітнього товариства русинів-українців Загреба, а 1997 року — головою Українського товариства Загреба. Bід 1991 до 1998 року — був секретарем, а від 2004 до 2008 року — Головою Союзу русинів і українців Республіки Хорватії — автохтонної національної меншини, яка в Хорватії існує понад сто двадцять років. Найбільше українців приїхало сюди на початку ХХ століття, хоча перші переселенці з’явилися ще далекого 1745 року.
Українці переважно переселялися з теперішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Русини ж — з Угорщини або нинішнього прикордоння Словаччини та з України (із Земплінського і Шарішського повітів колишньої
Австрійської імперії). Русини та українці Загреба, хоча й ідентифікують себе зовсім по-різному, спершу перебували в єдиному товаристві Союзу русинів-українців Загреба, проте після революції 1990-х років у Хорватії все змінилося. Як згадує пан Бурда, коли 1996 року, ухвалюючи закон про нацменшини, в русинів запитали, чи варто записувати їх окремо від українців, ті відповіли згодою. Причиною тому була необхідність здобуття більшого авторитету і привілеїв поміж іншими нацменшинами Хорватії. Тож нині це об’єднання іменується культурно-просвітнім товариством українців.
Славко Бурда, Ольга Моціяка, Петро Моціяка
Сьогодні українська меннецької областей та інтегрувати їх в цілісну адміністративну територію України. Хорватські українці надають допомогу українським військовим, допомагають організовувати реабілітацію поранених, прийом на відпочинок на Адріатичному морі дітей біженців зі сходу України.
шина не асимілюється, а інтегрується в хорватське суспільство і відчуває захист своїх прав з боку хорватської держави, хоча повністю їх ще не реалізувала. В українців Хорватії є своя центральна організація, культурні товариства, бібліотека, кафедра української мови й літератури в Загребському університеті, відділення при школах, своя періодика тощо. Після проголошення незалежності України й Хорватії, українці Хорватії встановили тісні контакти з урядовими і неурядовими організаціями України, активно співпрацюють з Посольством України в Хорватії, з Європейським Конгресом Українців і Світовим Конгресом Українців, українською діаспорою регіону (Боснія, Сербія, Словенія, Угорщина).
Патріотизм пана Славка помітний геть у всьому: і в чудовому володінні українською мовою, і у величезній просвітницькій, культурній, видавничій діяльності і навіть у тому, як він назвав свого сина, — Сергій, а не Сєрґєй, як це прийнято в хорватів. Показово, що журналіст Сергій Бурда є автором підручника з історії України хорватською мовою.
Від Центру співпраці з українською діаспорою його директор Надія Онищенко передала в дарунок Товариству кілька примірників періодичних видань Центру: газети “Український дім”, журнали “Наш український дім”, буклет про Ніжин. Із Загреба ми привезли дарунки від пана Славка — примірники чудового часопису “Вісник української громади в Хорватії”, буклети про Загреб, книги.
За даними останнього перепису 2011 року, у Хорватії проживає 1,9 тис. русинів, які дотепер зберегли свою оригінальну культуру зі слабкою українською самосвідомістю та 1,8 тис. українців з українською самосвідомістю. Українці Хорватії беруть активну участь в її культурному та політичному житті, більшість з них греко-католики, як і сам пан Бурда. Мають українці і одного представника в хорватському парламенті.
Вже після повернення в Україну отримали від пана Славка електронного листа, в якому прочитали про його участь у важливих українських подіях. “Від 27 до 29 серпня цього року я в складі делегації українців Хорватії перебував у Львові з нагоди 50-річчя Світового конгресу українців. Дні української діаспори організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою на чолі з пані Іриною Ключковською. Під час Міжнародної науково-практичної конференції “СКУ — 50 років і далі європейський контекст” обговорювалася проблема посилення українських громад у формуванні громадської думки про Україну в країнах проживання.
Діяльність українців Загреба ще дужче активізувалась в останні роки. Українська спільнота регулярно проводить різноманітні культурні, гуманітарні та протокольні заходи на українську тематику. 2015 року в Загребі, на вулиці Українській, відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку. Це сакральне місце для всіх, хто відчуває свої українські корені.
Наші земляки з Хорватії щиро вболівають за Україну і поширюють у світі правду про війну на сході. Тим більше, що недавно й сама хорватська земля відчула на собі жорстокість війни збоку сербського агресора. Тому, наголосив Славко Бурда, ми дуже добре розуміємо наших братів і сестер з України. “Від самого початку агресії з усім серцем і душею ми стараємось матеріально і морально (в силу наших можливостей) допомагати Україні”. На думку пана Славка, необхідно, щоб світова спільнота зрозуміла і допомогла Україні мирним шляхом повернути окупований Крим та східні частини Луганської і До-
Три дні в етнічній батьківщині, насичені різноманітними змістовними програмами, промайнули дуже швидко. Була нагода зустрітися зі старими друзями, а також пізнати нових. Ми всі цьому раділи, а на урочистій акції “Шана героям”, що відбулася в Державному історико-культурному музеї-заповіднику “Личаківський цвинтар”, плакали в пошані до молодих загиблих воїнів, які поклали своє життя на вівтар батьківщини”.
Пам’ятник жертвам Голодомору 1932—1933 років в Україні в центрі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
