Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“І коли бджола удосвіта пила росу, · то тією бджолою завжди виявлялася ти”. · 8 Поетичний автограф · с. 8сторінка оригіналу ↗

Дивна пісня про…

Слово Просвіти, №42 за 2017 рік

і можливо тому, що була не така, як він, він зробив тебе привидом у ефемерному сні. я така йому на відстань руки відсторонена заборонена чи забута жінка яку він любити буде ніколи нікому не повернути вивернути чи затиснути між до і після він моя пісня про келих вина з цикути *** і ось вона бере тебе в долоні у межиріччі Стіксу і Дунаю ти думаєш вона тебе не знає а в неї руки як a morte сонні a morte, мій коханий, існування таке кінечне і таке зникоме на вістрі крапки і на лезі коми довершена трагедія чекання amore mio, забери мій смуток одна йому некликана неждана один мені як та наскрізна рана в руці стиснути утекти забути а далі все там за межею — тиша amor a morte я — поза словами не писана не читана не вами є тільки він як бог смертельно інший *** так листів не чекають як чекають дзвінка так про милість благає жебрацька рука так молитву складають забуті слова так розпеченим сонцем стає голова ось на першому кров а на другому крик а на третім жорстокий стоїть чоловік він питає про дощ і про небо рябе і за що я уперто кохаю тебе як на плаху у безмір збирайся іди це життя чи озера прісної води як отрута солодка як стогін гірка так пекельно чекають одного дзвінка *** прийшла надто рано над каменем голим ворони кружляли, на лицях рубці залишали гострими перами спитала: — А де хрест для Івана… Петра… Якова… Юди?.. чи ваша чаша, люди, лише для сина Марії і хто посміє з ним розділити ?! люди мовчали, мечами світ вирубуючи, і три цвяхи викували… *** За межею тонкого найтоншого в світі відчуття я ім’я твоє наче дитя в сповиточку до грудей пригортаю заколисую Гойда! тихо так тихо притишено Гойда! серед снігів тебе вітрами гойдаю очі примружую Спи, мій солодкий! в серці моїм раною *** …навіть якщо ти завтра підеш за край світу, кроком широким межу переступиш у небо… в кого буде за тобою душа боліти? хто заридає гірко у пам’ять про тебе? рухами кроками спрагло рахуєш хвилини подихом видихом в грудях пече образа ти — лише втомлена дуже маленька людина крапка що зникне з поверхні одного разу ви, що мене сьогодні, здається, любили, хто почуття вкладав, як листи у конверти, дайте мені ще трохи, ще крихту сили, щоб не померти! Хто заплаче, коли ти помреш? Робін Шарма Ти збираєш пір’їни, складаєш свої кісточки. Ти фатально прозора, тебе вже реально нема… І якщо вже судилось від нього на відстань руки, то повір, що ти винна… Ти винна у всьому сама ! поміж сліз поміж слів поміж болю в пітьмі цю розхристаність лінії ріжуть прямі вивертають навиворіт русло ріки і мене розрізають на рівні шматки *** Він приходив до тебе із паралельних світів, він помітив тебе у сузір’ї мисливських псів. Він хотів тебе? Так, він просто тебе хотів — ти була кардинально не схожа на них усіх. Ти читала думками і бачила їхню суть, ти співала уголос — від тебе бриніли світи. І коли бджола удосвіта пила росу, то тією бджолою завжди виявлялася ти. Ти була неповторна до трепету рук і колін, до поламаних крил і до плями на мокрій стіні,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин