“І коли бджола удосвіта пила росу, · то тією бджолою завжди виявлялася ти”. · 8 Поетичний автограф · с. 8сторінка оригіналу ↗
Дивна пісня про…
Слово Просвіти, №42 за 2017 рік
і можливо тому, що була не така, як він, він зробив тебе привидом у ефемерному сні.
я така йому на відстань руки відсторонена заборонена чи забута жінка яку він любити буде ніколи нікому не повернути вивернути чи затиснути між до і після він моя пісня про келих вина з цикути
*** і ось вона бере тебе в долоні у межиріччі Стіксу і Дунаю ти думаєш вона тебе не знає а в неї руки як a morte сонні
a morte, мій коханий, існування таке кінечне і таке зникоме на вістрі крапки і на лезі коми довершена трагедія чекання
amore mio, забери мій смуток одна йому некликана неждана один мені як та наскрізна рана в руці стиснути утекти забути а далі все там за межею — тиша amor a morte я — поза словами не писана не читана не вами є тільки він як бог смертельно інший
*** так листів не чекають як чекають дзвінка так про милість благає жебрацька рука так молитву складають забуті слова так розпеченим сонцем стає голова ось на першому кров а на другому крик а на третім жорстокий стоїть чоловік він питає про дощ і про небо рябе і за що я уперто кохаю тебе як на плаху у безмір збирайся іди це життя чи озера прісної води як отрута солодка як стогін гірка так пекельно чекають одного дзвінка
*** прийшла надто рано над каменем голим ворони кружляли, на лицях рубці залишали гострими перами спитала: — А де хрест для Івана… Петра… Якова… Юди?.. чи ваша чаша, люди, лише для сина Марії і хто посміє з ним розділити ?!
люди мовчали, мечами світ вирубуючи, і три цвяхи викували…
*** За межею тонкого найтоншого в світі відчуття я ім’я твоє наче дитя в сповиточку до грудей пригортаю заколисую
Гойда! тихо так тихо притишено
Гойда! серед снігів тебе вітрами гойдаю очі примружую
Спи, мій солодкий!
в серці моїм раною
***
…навіть якщо ти завтра підеш за край світу, кроком широким межу переступиш у небо… в кого буде за тобою душа боліти? хто заридає гірко у пам’ять про тебе?
рухами кроками спрагло рахуєш хвилини подихом видихом в грудях пече образа ти — лише втомлена дуже маленька людина крапка що зникне з поверхні одного разу ви, що мене сьогодні, здається, любили, хто почуття вкладав, як листи у конверти, дайте мені ще трохи, ще крихту сили, щоб не померти!
Хто заплаче, коли ти помреш?
Робін Шарма
Ти збираєш пір’їни, складаєш свої кісточки. Ти фатально прозора, тебе вже реально нема… І якщо вже судилось від нього на відстань руки, то повір, що ти винна… Ти винна у всьому сама !
поміж сліз поміж слів поміж болю в пітьмі цю розхристаність лінії ріжуть прямі вивертають навиворіт русло ріки і мене розрізають на рівні шматки
*** Він приходив до тебе із паралельних світів, він помітив тебе у сузір’ї мисливських псів. Він хотів тебе? Так, він просто тебе хотів — ти була кардинально не схожа на них усіх.
Ти читала думками і бачила їхню суть, ти співала уголос — від тебе бриніли світи. І коли бджола удосвіта пила росу, то тією бджолою завжди виявлялася ти.
Ти була неповторна до трепету рук і колін, до поламаних крил і до плями на мокрій стіні,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
