Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“І коли бджола удосвіта пила росу, · то тією бджолою завжди виявлялася ти”. · 8 Поетичний автограф · с. 8сторінка оригіналу ↗

Світлана БРЕСЛАВСЬКА

Слово Просвіти, №42 за 2017 рік

*** він запеклий такий як нічний Багдаді як п’ять стовпів мусульманської віри із застиглої крові і плоті солдат з величезними крилами та без шкіри він хотів прочитати Талмуд і Коран він на Біблії клявся що буде жити та приходить щодня іловайська пора і оте проклятуще літо розкажіть йому що вам наснилось вночі — шоколадні принади на таці Європи він гарячими гільзами в небо кричить і грудьми затуляє окопи пригадайте як звали і як він жив парадигму шукайте в останньому слові він такий як Багдад на руїнах лежить як Донбас що із плоті і крові *** … а мені здавалось що завтра була зима і що сніг замітає мої одинокі сліди а мені говорили в спину іди сама-бо ніхто не поможе а може нікуди не йди із води виринало сонце кипіла вода і дощі поглинали землю на сотню літ під косою вмирала зелена трава молода і на тім косареві тобі замикався світ чи зима чи весна чи нікому не треба Ти загорни свої крила і далі від світу тікай якщо ти — не трава-то тобі не належить рости Ненароком скосили… то хто ти насправді така?! *** і рима і риба і озеро як океані гілка черешні за вікнами стукає в шибу твій дім як човен та у ньому не ти капітан слизький і холодний твій настрій нагадує рибу і люди як люди їх тіні лягають на брук ти їм не потрібна ти зайва ти трохи невчасна ховайся подалі від їхніх простягнутих рук єдина щаслива у натовпі злих і нещасних і місто як місто до болю у скронях чуже ти ним захворіла і спасу від того немає ти в ньому зникаєш колись чи до того чи вже воно тебе міцно у сітях залізних тримає і рима і риба і хлюпають сльози на дні і правда твоя — лиш твоя — не потрібна нікому лежиш горілиць за вікном на черешні в човні на вітрі хиткому Дивна пісня про… А завтра тебе не згадає ніхто на завтра ти станеш для них ніким повісиш на плечі старе пальто начепиш годинник на кисть руки і зникнеш подалі від них усіх неначе зроду тебе не було і те що крутилось навколо осів тобі розсипалось битим склом і буде дощ заливати сліди і вітер в спину тобі прошумить і тільки жінка ковтком води будЕ для тебе в останню мить Вона цілує твоє чоло вона — дорога під ноги твої і якщо вчора тебе не було-то завтра без тебе не стане її … не стане її *** це сонцеподібне его назване Чоловіком ці губи солодкі і скроні сиві і мегабезсонні повіки звідки звідки мені це диво? плетиво крику смутку відчаю і космічного самозациклювання самовидиво самолюблення самонаписаний і само-стертий звідки мені ти такий упертий такий безжалісний бачу тебе сонцезасліплено егоподібний *** жінка яку він любив довго і ніжно схожа на ніж вона його ріже на до і на після вона його пісня поминальна вона проминальна ріка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин