“Дякую Тобі,Боже, за можливість Слова, що вихлюпнулося з океану болю”. · Атена Пашко · Незабутні 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗
Атена Пашко: сила і ніжність (з нагоди 90-ліття)
Слово Просвіти, №42 за 2021 рік
Богдан ЗАЛІЗНЯК, член НСПУ і НСЖУ, м. Львів
8 жовтня у Львові в Актовій залі головного корпусу Національного університету “Львівська політехніка” відбулася акція вшанування пам’яті “Атена Пашко: сила і ніжність (з нагоди 90-ліття)”.
Модерувала дійство директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ “Львівська політехніка” Ірина Ключковська. “Чи багато людей в Україні її знають? – запитувала нас, присутніх на Акції, і, мабуть, саму себе, пані Ірина. – Від нас відходять люди, які будували Україну. І відчуваємо себе осиротілими. Але є пам’ять, яка робить нас сильнішими. Вона повертає в зовсім іншому вимірі такі постаті, як Андрей Шептицький, Климентій Шептицький, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл. Такою ж постаттю, яка політично будувала Україну, була і є Атена Пашко, поетеса, громадська діячка, дружина В’ячеслава Чорновола”.
Про сильну за характером українку схвильовано говорили Оксана Бризгун-Соколик, голова СФУЖО (1992–2002), Зоря
Мирослава ОЛІЙНИК (БУЧКІВСЬКА), Львівська обл.
Так назвала Омеляна Володимировича Леськіва зі Самбора на Львівщині журналістка Оксана Сторож. Цього року славному українському патріоту, просвітянину, літератору, композитору, краєзнавцю, члену Національної спілки журналістів України, активному громадсько-культурному діячу – шляхетній людині непересічного таланту, моєму земляку Омеляну Леськіву виповнилося б 80 років...
Я зустрілася із сином Юрієм,
щоб дізнатися більше про життя його батька. Юрій Леськів, який пішов по татових слідах, – пластун, головний редактор журналу “Пластовий шлях”, член Національної спілки журналістів України, активний громадський діяч.
– Розкажіть про батькове село та його виселення.
– Народився батько у селі
Військо на Добромильщині, яке новітня влада перейменувала на Нові Сади. Він згадував, що у них були хата, стайня, кузня, поле. Жили небідно. Яскраво пам’ятав свої дитячі роки. Ніхто не сподівався, що все нажите роками треба було в один момент покинути – це сталося 18 травня 1948 року – під час так званого “вирівнювання кордонів”. Посадили всіх на вози і повезли через ліс у невідомому напрямку. Звичайно, всі вірили, що незабаром повернуться до своїх домівок…
“…Мені ледь виповнилося сім років, як москаль вчинив ще один на нашій землі злочин – насильницьке вигнання людей з обжитих теренів, з рідних осель. Тієї весни 1948 року червоне крило хижака захопило Військо, Серакізці, Папоротно й Квасенину. Як нині, чую лемент, що розносився по селі, бачу невблаганних “визволителів” зі зброєю в руках, відчуваю страх падіння з воза в губицькому лісі…”. Так Омелян Леськів описує “визволення” з рідного села Військо у своїй першій книжці “Довга дорога до Війська” (1996).
Про історію села батько написав: “Згідно з народними переказами, історичне коріння села Військо сягає княжих часів... За свою ба-на Білик, заступниця директора Львівського музею історії релігії, Орислава Хомик, голова Союзу українок, Мирослав Маринович, дисидент, громадський та релігійний діяч, проректор УКУ (долучався з відео) і дочка Атени Пашко – Ірина Волицька, театрознавиця, режисерка “Театру в кошику”.
На відео ми побачили їх разом
– Атену Пашко і В’ячеслава Чорновола.
Про що говорилося? Мирослав Маринович: “Чим вона запам’яталася? Силою характеру. Особливо гарною ніжністю. Свій ніжний поетичний світ берегла і вихлюпнула. Нам бракує таких Атен. Була по-справжньому вільна. Стала своєю в усіх київських дисидентських домівках. Атена з В’ячеславом Чорноволом ідуть разом”; Ірина Ключковська: “Я проаналізувала всю цю колосальну роботу і зрозуміла, що вона бачить ще й стратегію розвитку Союзу українок. Вона вивела Союз українок на міжнародний рівень. Була великим життєлюбом. Вірила у всіх нас. Пам’ятаємо і шануємо”; Зоряна Білик: “Наприкінці 80-х познайомилась з нею. Розвалювався Союз. Тріщав по швах союзний договір. Атена належала до тієї категорії жіночого товариства, якому вдалося уникнути радянських тюрем і які продовжували українську справу, друкували самвидав. Найяскравішою серед них була Атена Пашко. Ми її обрали в Києві головою Союзу українок… Дякую, пані Атено, за ту мудрість, якої я вчилася у Вас. Дякую, пані Атено, за віру”; Орислава Хомик: “У грудні – 100 років від створення Об’єднаного Союзу українок, 30 років від Першого з’їзду відновленого Союзу українок. І 90 років – Атені. Я мала щастя спілкуватися з цією жінкою… Її віршами Чорновіл надихався”. Коли загинув В.Чорновіл, Атена просила знайти їй роботу в Києві. Нарешті – дочка Ірина Волицька: “Хочу подякувати Ірині Ключковській і своїй близькій товаришці за ініціативу проведення сьогоднішньої зустрічі, подякувати її команді, які так багато зробили. Дякую, дуже дякую Мирославу Марино
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
