Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Поетичний автограф · “Тільки маятник настінний, крок за кроком, · Як солдатик, марширує цілий день”. 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗

Микола ТЮТЮННИК.

Слово Просвіти, №42 за 2021 рік

Сумний двір Двір сумний, бо скоро холоди, І вода позамерза в кориті. Вчора ще рясніли скрізь сади, А тепер й вони вітрам відкриті. Літо, як вода в ярок, стекло, Хату ніжно підпирають лози. Бо цим стінам втримати тепло Так же важко, як стареньким – сльози. Над віконцем присмирів павук, Хоч і сам спроможний налякати. Тільки дятел десь вгорі: тук-тук… Мов, погрітись проситься до хати. Етюд Посвіжіло, вечір настає... Та ніяк не хочеться до хати: Лапками наш песик волохатий Як на піаніно награє. Ген, довкола попритихло все. Плямочка зорі над небокраєм. Та туман вже селищем повзе Й на ніч землю ковдрою вкриває. Іду, курю… Вечірній час повзе, немов слимак. Та це мені не холодно й не жарко. Іду, курю, за звичкою, в кулак, Як хлопчик той, ховаючи цигарку. Вже й місяць, ген, як золотий значок… Уже й туман кочує оболонню. А вогник, наче спійманий жучок, Так ніжно мені дряпає долоню. Вечірнє вогнище Наш зелен-сад оце вже став рудим, Палю листву в багатті край дороги. Уже й перегоріло все, а дим Ще ластиться, як песик той, під ноги. Схилилася під зазимком трава, Поснули вже і яблуні, і сливи… Лиш вогник на хвилинку ожива І язичок показує грайливо. Хмарина Дощу таки давненько не було, А згодом десь взялася та хмарина. І так зраділо дощику село – Зраділо до найменшої дитини. Полив усе: й городи, і садки… Все напилось цілющої вологи. І навіть ті тополі в два рядки, Обабіч звеселілої дороги. Куди не глянь – блищать озерця скрізь! Хмаринка ж та так низько над землею, Й тополі аж навшпиньки піднялись І верховіттям бавилися з нею. Дика груша Вона давно запала мені в душу, Запам’яталась назавжди в ті дні: Одним одна маленька дика груша – На чорнім тлі весінньої ріллі. Стояла там і літечком, і в стужу, Неначебто розбіглася з гори, Така собі скромненька дика груша, Яку всі оминали трактори. Тоді садки вже цвітом обтрусило. І тихо вранці коливалась мла. Вона ж мені була мов хмарка біла, Що відпочити трохи прилягла. І так хотілось грушку ту провідать, Але ж воно завжди діла, діла… А дні ж летять, ну а куди – Богвіда!.. І ось вже осінь стежкою прийшла. Ото ж іду, бо їй сказати мушу: Хай буде довгим на землі твій строк. Зітхає мовчки вдячна дика груша, Соромлячись своїх старих гілок. Жовтий світ І знов мене веде дорога в ліс. Вітрець доносить гавкотню собачу. Перебіга через шосейку лис – Такий рудий, на жовтому й не вбачиш. Будьмо разом! ПЕ РЕ Д П ЛАТА—2 0 2 1 Вартість передплати ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА” (з доставкою і поштовими витратами):

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин