“На прикладах героїчного патріотизму творити новий міф про героїв-захисників”. · 3 Актуально · с. 3сторінка оригіналу ↗
Бути патріотами – це вміти захищати Вітчизну
Слово Просвіти, №42 за 2021 рік
Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка провело “круглий стіл” на тему: “Відродження патріотичної свідомості нації та виховання українських героїв”. Пропонуємо читачам “СП” головне з виступів його учасників.
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка:
– Ми зібралися напередодні великого свята, яке має для України особливе значення. Покрова для нас – це небесний захист, небесний щит. А ще це щит земний. Ідея патріотизму та захисту Вітчизни були для нас важливими завжди, в усі часи. І сьогодні дуже актуальними є теми, які ми винесли на розмову.
Пригадаймо “Слово о полку
Ігоревім” – один із важливих творів, у якому, як зазначає Дмитро Донцов, не пошук слави, а пошук кінця своєї Батьківщини: “Шоломом зачерпнути воду з Дону”. В його метафоричному осмисленні значить сказати: оце межова лінія наша, яка власне і відокремлювала наш світ від Поля, половців, усіх кочівників, які наїжджали на Україну.
Чому нами була взята Покрова? Свого часу разом із Дмитром Ломачуком ми зробили фільм про свято Покрови, ходили до церкви Святої Покрови, розпитували священника: чому тема, яка мала стосунок до візантійців і греків, переселилася на наш ґрунт?
Покрова пов’язана з появою давнього українського війська під стінами Царгорода. Тоді греки і священники вийшли молитися, засвідчили, що сталося незвичне. Піднялася буря на воді, і чайки наших воїнів, які йшли на Царгород, були розметані по морю. Потім зібралися і всі побачили образ нашої Заступниці. Так зафіксовано в багатьох джерелах. Саме тому Покрова має для нас велике значення. Разом із прийняттям християнства вона стала небесною захисницею наших пращурів.
Сьогодні є величезна церковна течія, пов’язана з образом Божої Матері. Ще Іван Богослов сказав, що він бачить наділений особливим розумінням образ святої нашої Матері, у якої, як стверджує, велике серце і немає такого місця, де не було б ран. Це небесна субстанція, але ми з нею сполучені.
Не випадково Покрова стала особливим святом саме для наших захисників, які не знали, де закінчується наша земля. У нас гір немає, лісів-пралісів немає. Наш кордон із землями кочівників – це наша звитяга, наша слава і наші захисники.
Історизм цих подій накладається на сьогодення. Саме на сучасній Донеччині звитяжці Ігоря ходили на ворогів. А сам Ігор говорив, що він не хоче загинути в полоні, не хоче бути рабом. Тому тема рабства і волі сьогодні дуже важлива в нашій розмові.
Актуальними є слова Лесі
Українки: “Нема без влади волі”. Саме тому ми винесли питання захисту і влади в тему нашої розмови.
Що ми маємо сьогодні? Роздроблену, почленовану націю,
не об’єднану тим змістом, який зміг би її зцементувати. Нам не давали можливості цього зробити. Наш національний рух завжди супроводжувався великими опонентами. У Шевченка опонентом був Куліш. Добре пам’ятаємо його формулу про те, що він уже “вчадів від цього націоналізму”.
Драгоманов звинувачував Тараса Григоровича в тому, що він свавілля роду ставить вище Катерини та Івася. Тобто те звичаєве право, яким керувалися впродовж багатьох років українці, змушувало відторгнути того, хто не приєднувався для збереження цілісності. За словами Драгоманова, Катерина така сама, як інші, і її треба захищати, а він (Шевченко), навпаки, відлучає її. Він пропонував зовсім інший сюжет: нехай байстрюк живе, виховується і залишається байстрюком. Можна лише уявити, які були запущені на ту пору колосальні інвестиції носіями “общечеловеческих ценностей”. Вони і сьогодні присутні в нашій свідомості.
24 серпня я бачив бійців, фізично скалічених війною, але з високо піднятою головою. Сьогодні люди, які воювали, соціально незахищені. Я не бачу, щоб ми вшановували їх належним чином. Не мають достатнього забезпечення і воїни, які сьогодні сидять в окопах. Тому тема захисту Вітчизни сьогодні є гострою, як ніколи.
Немає політичної сили, яка б могла нас сконсолідувати. Вчорашнім не повірять. Ми пересвідчилися в цьому у 2019 році. Хоча вони і взяли на озброєння гасла, якими українці керувалися впродовж віків, – Батьківщина (Мова), Церква (Віра) і Лицарство (Військо).
Це лицарство було оспіване,
піднесене на високий рівень. Всі універсали Богдана Хмельницького, які він писав напередодні збройного повстання проти поневолювачів, якраз і кажуть про Отчизну. А де сьогодні наша Вітчизна, на яких засадах формується поняття патріотизму? В яких постулатах, в яких законах, яких програмах? Де в інформаційній сфері ми бачимо програми, які свого часу продукувала “Просвіта”? Починаючи від “Логосу” – “Що таке слово?” і закінчуючи нашим великим проєктом “Від Святослава до захисників кордонів на сході України”.
Сьогодні ми розуміємо, що нам бракує того патріотичного елементу, який би Україну рятував. Якщо співвіднести кількість людей, які були на Майдані з підсвіченими гаджетами (їх нараховували близько мільйона), з тими пасіонаріями, які впливали на перебіг подій, то таких 1-2 відсотки. І цю пасіонарну неозброєну групу відправили під Іловайськ і Дебальцеве, де вони загинули. Проте ситуація, що склалася нині, набагато прикріша, ніж була у 2014 році!
Марина СОЧЕНКО, заслужена діячка мистецтв України:
– Тема нашої розмови надзвичайно складна. Все, що сьогодні відбувається, потрібно розглядати в комплексі. Я зараз працюю над портретами наших загиблих воїнів, зізнаюсь – це дуже тяжко. Люди віддали своє життя, аті, що залишилися живими після поранень, знову повертаються на фронт. Спілкувалася з хлопцями, які зосталися без ніг. Вони теж рвуться на передову, бо тут просто не можуть. Вражає надзвичайний героїзм, це люди дивовижні, козацького роду.
Ця боротьба була завжди, а зараз вийшла на поверхню. І те, що було 100 років тому, дуже перегукується з тим, що відбувається зараз. Невирішені тоді проблеми повернулися, і ми маємо тепер їх вирішувати, засвоївши історичні уроки. Чому тоді не вибороли незалежність, що стало на заваді? Адже були такі люди, як Петро Дяченко, Юрій Горліс-Горський. Це були люди надзвичайно високого рівня свідомості. Але чому ж програли? Треба ставити ці запитання і шукати на них відповіді. Щоб зараз, не дай Боже, не повторилися поразки.
Тут дуже важлива роль належить культурі. Ми відрізняємося від Росії, яка напала на нас, ментальністю. І головне, що нас різнить, – наша мова. На цій землі це, як кров. За неї треба боротися. На культуру потрібно виділяти кошти, а ще – виховувати патріотів. До того ж маємо випрацьовувати в суспільстві єдиний погляд на історію.
Наше мистецтво повинно формувати громадянський світогляд, громадянську позицію. Вони мають бути нероздільними з любов’ю до Батьківщини. Вважаю, що роль митців і культури в цьому процесі величезна.
Микола ПОРОВСЬКИЙ, полковник ЗСУ, політик:
– Історія явила нам величний приклад, коли за 20 років – з 1920 по 1940 роки – “Просвіта” та інші патріотичні організації зростили абсолютно нове національно-патріотичне мислення у переважній більшості українського народу в Галичині та Волині, які тоді були у складі Польської держави. Щоправда, цей процес меншою мірою стосувався підрадянської України. Сформований просвітянами національно-патріотичний світогляд потім проявився в Українській повстанській армії, героїчній боротьбі за Українську самостійну соборну державу.
За 30 років Незалежності при абсолютній бездіяльності, у більшості державних установ, нам все-таки вдалося дещо зробити. Але далеко не все. “Просвіті” і національно-патріотичним партіям та організаціям потрібно покрити Україну мережею, яка б формувала свідомість, державницький підхід до розв’язання суспільних проблем.
У 2014 році розпочалася російська агресія. Тоді ж частина нашої молоді терміново поїхала за кордон на заробітки. Ще якась частина накупила довідок, щоб не потрапити під призов до війська. Але багато молоді, сповненої патріотичного пориву, обов’язку перед державою, пішло в добровольчі батальйони, Збройні сили України і врешті зупинили російську збройну агресію. Вони розвіяли міф, з яким Росія вступала у війну і яким російські імпершовіністи переконували Путіна: “стоит только толкнуть – и Украина развалится, как карточный домик”.
Виявилося, що не тільки не розвалилася, а й дала рішучу відсіч. І не пустила ворога далі тих 20 відсотків Донеччини та Луганщини, які вони встигли загарбати у результаті введення регулярних російських військ.
Нам не треба опускати руки.
Маємо на прикладах цього героїчного патріотизму творити новий міф про героїв-захисників України, ростити нове покоління. Я, наприклад, домовився, що проведу кілька уроків патріотизму у школах Рівненщини. Саме до шкіл треба йти, щоб сіяти розумне, добре і вічне.
Микола ГОЛОМША, голова партії “Патріот”:
– На превеликий жаль, за 30
років Незалежності нашої держави ніхто не дбав про ідеологічну складову, про цінності, які б об’єднували Україну, особливо на сході. На загал маємо дуже низький рівень свідомості. Владу захопили манкурти, яким було
с. 5 · сторінка оригіналу ↗
Продовження.
Початок на стор. 3
Завдання нашої сьогоднішньої зустрічі зробити так, щоб “Просвіта”, інші патріотичні організації консолідувалися. І ця консолідація кожного свідомого українця повинна мати один результат – перемогу над нашим вічним ворогом.
Що ми можемо протиставити московсько-імперському проєкту зі знищення української ідентичності? Такого загальнодержавного, загальнонаціонального проєкту, який був би головним в контексті національної безпеки України немає. Ми – українська інтелігенція, “Просвіта” ставимо питання про те, що готові разом з усіма професіоналами створювати такий проєкт. Якщо цього не зробимо, то у перспективі у нас буде багато сумних днів.
Наступне питання – русифікація. Коли ми розробляли програму національно-патріотичного виховання, я доповідав шанованому товаристві у Національній спілці письменників
України. Була цікава дискусія. Раптом один наш поважний просвітянин, дуже шанована людина каже: “Зупиніться з мовою. Зараз іде війна, давайте виграємо війну, а потім розберемося з мовою”. Але чи можемо ми сьогодні знайти країну, починаючи від Боснії та Герцеговини і закінчуючи Італією, чи ще якоїсь країни, де б нація збудувала державу без мови?
160 років тому Мадзіні сказав:
“Ми повернули народу Італію, а зараз мусимо творити італійця”. А творити італійця виявилося не так то й просто. З 25 мільйонів італійців лише 600 тисяч (2,5%) говорили італійською мовою. А столиця – Рим, мала населення всього приблизно 70 тисяч. В основу формування італійської держави вони поклали італійську мову.
Ми не можемо легковажити нів чому. Але питання мови, питання національної культури, питання нашої віри і традицій, питання нашої національної ідентичності ніколи не можуть бути дискусійними.
Леонід МУЖУК, режисер, лавреат Шевченківської премії:
– Мені згадується Олександр
Довженко, який вів таємний щоденник і записував свої думки. Одна з фраз не може не вразити: “Мій народ нагадує мені тютюн. Листя дебеле, а цвіту де-не-де”.
Ми розуміємо кадрову політику, технології, які застосовуються в інформаційній війні. Усвідомлюємо, що ця війна триватиме довго. І герої, яких народжують українські матері, замість того, щоб творити на рідній землі, утверджувати красу – віддають за неї життя.
Що нам треба зробити сьогодні? Очевидно, збагнути формулу, яку зашифрував Довженко, розробляти технології винищення ворогів, які знищують нас і таємно, і публічно.
Наша проблема полягає в тому, що на ключові кадрові позиції приходять люди не готові збагнути і зрозуміти, приміром, що кінематограф має бути національним, що не має бути іншої програми, ніж вшанувати героїв. Або вони свідомо імітують, що начебто розуміють, а насправді діють у зворотньому напрямку, застосовують технологію, яка відповідає культурній програмі ворога, а не нації. Чекати, що щось зміниться, можна довго, а змінювати потрібно, насамперед, кадри. Прикро констатувати, що педагогічний потенціал – це той кадровий ресурс, який не працює на національній хвилі.
Подивіться, приміром, передачу “Чорний лебідь”. По-перше, майже всі учасники програми російськомовні, і всі вони знають, як треба домовлятися з Росією. А канал, на якому йдуть ці передачі, називається “Наш”. Ніхто не зніме так звану рекламу, де вони пишуть, що це їхня земля. Вони хочуть бачити у нас замість цвіту дебеле листя. Націю, яка на цій землі буде їх обслуговувати.
Сьогодні говорили про героїв, про необхідність підіймати історичну тему, тему козаччини. Треба створити серіал про розвідників, які працюють у ворожому середовищі. Через художні образи, через велику емоційну силу, через любов необхідно готувати людей, щоб вони ставали українцями.
Треба укомплектувати державну програму в Міністерстві культури України, яка не імітуватиме українську платформу, а буде такою платформою. Там мусить бути хоч один професіонал, а не лише “дебеле листя”. І хоча від Довженка до сьогоднішнього дня минули десятиліття, але психологія не змінилася.
Ми живемо в умовах інформаційної війни, яка супроводжується п’ятою колоною. І тільки ти починаєш відкривати свою позицію, як на тебе накидають оком, щоб усунути і не дати можливості реалізувати те, що ти можеш зробити.
Що робити? Українці повинні не вмирати, щоб бути українцями, а брати владу в руки. Нарешті треба це робити. І робити в тому числі й через кінематограф та через телевізійні канали, які ще залишилися.
Є колосальний ресурс – це
Суспільне телебачення, проте його знекровили, перетворили на кишенькову групку, яка товче воду в ступі...
Далі буде.
Власн. інф.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
