Історія “Просвіти” · “Пам’ять про Василя Кравченка та Трохима Зіньківського займе достойне місце в історії славетного міста на Азовському морі та Феодосії”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Дослідники рідної мови з Бердянська
Слово Просвіти, №42 за 2022 рік
Василь ВЕЛЬМОЖКО, краєзнавець, м. Одеса
Закінчення. Початок у ч. 40 за 2022 р.
У цей же період сталися кардинальні зміни й в особистому житті Василя Кравченка. Наприкінці січня 1888 р. він одружується з донькою настоятеля Черкаської Свято-Троїцької церкви Михайла Орловського – Олімпіадою Орловською. 16 вересня 1889 р. у подружжя Кравченків народився син Михайло, хоча особисте життя В. Кравченка в цей час (1892–1894) складалось не досить вдало. Цивільна служба залишала трохи більше вільного часу, тож В. Кравченко дістав змогу значно більше уваги приділити дослідницькій та науковій діяльності. 1892–1909 рр. Василь Григорович розпочинає співпрацю з Науковим товариством імені Т. Шевченка у Львові, що тривала протягом семи років. Крім того, впродовж 1898–1899 рр. В. Кравченко активно співпрацює з житомирською газетою “Волинь”, у якій обов’язки відповідального секретаря та завідувача відділом “Світло й тіні російського життя” тоді виконував відомий український письменник М. Коцюбинський, з яким у Кравченка зав’язалися тісні стосунки. Перші роки перебування Кравченка на цивільній службі відзначаються й першими успіхами на ниві красного письменства. У цей час з-під його пера виходять численні психологічні оповідання, новели, апокрифічні оповіді. Серед них: низка апокрифічних оповідань, що вийшли друком у часописі “Волинь” впродовж 1902–1904 рр.; серія психологічних оповідань: “Легальний до дна душі” (1899 р.), дві новели “Діти” (1901 р.), “Божевільний” (1902 р.), “Чад” (1904 р.), “Рух” (1906 р.), “Над морем” (1909 р.), вміщених у “Літературно-Науковому Віснику”; “Я й Лазор” – в одеському альманасі “З-над хмар і долин” (1903 р.); три новели за назвою “Чому?”, вміщених 1908 р. в чеському щорічнику “Народні листи”, який виходив у Празі. Досить плідно співпрацював Василь Кравченко і з тижневиком “Волинь”, у якому 1899 р. вийшли друком його “Народна фантазія (причина виникнення граду та безперервного дощу в народній уяві)” та “Не всякому чорту й на апостола сичать”, а 1901 р. – “Як почали робити горілку”. Київський тижневик “Сяйво” впродовж 1911–1912 рр. друкував його психологічні оповідання “Злодії”. Низка різних психологічних оповідань та наукових статей, підписаних псевдонімами В. Кравченка – “Тавричанин”, “Старий”, “Корсак-Могила”, протягом 1899–1908 рр. друкувалися у Львові та Чернівцях у часописах “Руслан”, “Поступ”, “Зоря”, “Діло”, “Буковина”. Неперервна та наполеглива праця на науковій та літературній нивах поєднувалася у Кравченка із сумлінним виконанням обов’язків податківця. За сумлінне виконання покладених на нього обов’язків 30 грудня 1895 р. В. Кравченка було призначено на посаду старшого помічника окружного наглядача акцизних зборів. 6 квітня 1900 р., він отримав черговий чин – надвірного радника. Переїхавши за потребами служби до Житомира, Василь Кравченко відразу активно включається в суспільне життя міста. Разом із визначними громадськими діячами Волині М. Коробкою та О. Фотинським Ва-
Василь Григорович Кравченко силь Григорович засновує перший в Україні науковий краєзнавчий осередок – “Товариство дослідників Волині”. Результати наукових пошуків та надбань членів товариства ставали доступними для широких наукових кіл української людности шляхом видруку в спеціальному – власному друкованому органі товариства – “Працях Товариства дослідників Волині”. Практично тоді ж розпочинається багаторічна робота Василя Григоровича у Волинському музеї. Постановою загальних зборів “Товариства дослідників Волині” від 10 листопада 1900 р. його обирають на посаду завідувача етнографічного відділу Волинського музею. У 1899–1913 рр. В. Кравченко плідно співпрацює зі львівською “Видавничою Спілкою”, його оповідання та новели (“Легальний до дна душі”, “Божевільний”, “Рух”, “Над морем”, “Діти”, “Чад” та ін.) побачили світ саме у “Літературно-Науковому Віснику”. В. Кравченко підтримував контакти з представниками “Української Громади”, в 1900 р., перебуваючи в Одесі на післяопераційній реабілітації, на запрошення М. Комарова (Уманця) та М. Коцюбинського Василь Григорович взяв участь у нелегальному з’їзді “Української Громади”, що проходив у місті. На з’їзді порушувалася низка питань, пов’язаних з етнографією, саме цим пояснювалося і запрошення на форум етнографа-практика зі стажем В. Кравченка. У 1907 р. Кравченко виступає одним із активних організаторів “Товариства Просвіта” в Житомирі. Зокрема, “Товариство дослідників Волині” доручило йому розробити статут житомирської філії “Просвіти”. 26 лютого 1907 р. без жодних правок і зауважень товариство було зареєстроване. Створення української за духом громадської організації сприймався можновладцями царської Росії як виклик, прояв непокори. Незабаром за членами “Просвіти”, в тому числі за В. Кравченком, встановлюється агентурний нагляд. Місцева влада намагалася вислати “мазепинця” за межі України, але це їм спочатку втілити в життя не вдалося. З початком Першої світової війни Василя Григоровича було вислано за межі України до Коврова Володимирської губернії. Лютнева революція 1917 р. в Петрограді та наступні з нею визвольні змагання в Україні відкрили якісно нову сторінку в житті Василя Григоровича. Це дало можливість ученому повернутися в Житомир. Вже у квітні “Товариство дослідників Волині” прийняло постанову, згідно з якою Кравченка було призначено завідувачем Етнографічного відділу Житомирського науководослідного музею. Він брав участь у роботі з’їзду “Товариства українських поступовців”, який проходив у Києві в серпні 1917 р., зустрічається з Головою Центральної Ради М. Грушевським. Своє перебування в Києві народознавець намагається використати з користю і для налагодження наукових контактів. Зокрема, він бере участь у нараді редакційного комітету “Літературно- Наукового Вісника”. Після гетьманського перевороту В. Г. Кравченко виходить зі складу членів Волинського губернського продовольчого комітету. Василь Григорович був змушений деякий час перебувати на нелегальному становищі, переховуючись від переслідувань гетьманської влади. Після повалення влади П. Скоропадського і приходу Директорії протягом 20 січня 1919 – 6 червня 1920 рр. В. Г. Кравченко перебуває знову на державній службі, виконуючи обов’язки керуючого акцизними зборами (за сумісництвом), та продовжує очолювати Етнографічний відділ Волинського науково-дослідного музею. Працюючи завідувачем Етнографічного відділу Волинського науково-дослідного музею, Кравченко піклується збереженням його унікальних колекцій. Крім того, обіймаючи в 1921– 1924 рр. посаду завідувача бібліотеки Волинського інституту народної освіти, Василь Григорович разом із ректором інституту професором П. Абрамовичем виконує по-справжньому титанічну працю, спрямовану на врятування від знищення книжкових скарбів Житомира. Удвох їм вдається зібрати всі найцінніші примірники книг, що в той час знаходилися в місті, у приміщенні Волинського науково-дослідного музею. Вся врятована В. Кравченком та П. Абрамовичем книжкова колекція налічувала понад 300 тисяч томів, найцінніші примірники якої згодом, за розпорядженням Народного комісаріату Освіти, було направлено для укомплектування наукових бібліотек Києва та Харкова. 1920-ті – початок 30-х років можна охарактеризувати як найбільш плідний етап у науковій біографії вченого. Згідно з наказом завідувача Волинського губернського відділу народної освіти П. Постоєва від 24 липня 1920 р. Кравченка було призначено на посаду завідувача етнографічного відділу Волинського історико-археологічного музею. Крім музейної роботи, починаючи з цього часу, Василь Григорович віддає чимало сил викладацькій та просвітницькій діяльності. Так, у 1921–1925 рр. він працює викладачем Житомирських вищих педагогічних курсів, утворених шляхом об’єднання вчительської семінарії та педагогічної школи за сумісництвом. Тут він читав лекції з курсу економічної географії, фольклор, народну музику, звичаєве право й суспільну економіку. Водночас Кравченко проводив заняття з краєзнавства у Житомирському педагогічному технікумі. А в 1921 р. Василь Григорович засновує бібліотеку при Житомирському інституті народної освіти, де протягом наступних двох років працює бібліотекарем. Працюючи на посаді завідувача етнографічного відділу музею, Василь Григорович активно пропагує українське народознавство, організовує серед населення масове збирання матеріалів про життя та побут українського народу, постійно розширює територію етнографічних досліджень, намагається залучити якомога більше молоді до цієї важливої справи. Протягом 1927–1931 рр. був керівником аспірантури при етнографічному відділі Волинського науково-дослідного історико-археологічного музею. Науково-організаційна, педагогічна та лекційна діяльність забирає в Василя Кравченка чимало сил і часу, проте він продовжує займатись і власне науковою працею. Насамперед привертає увагу його плідна співпраця з науковими організаціями Всеукраїнської Академії Наук. Особистий дослідницький внесок Василя Григоровича в розвиток української етнології не залишався поза увагою наукових кіл. Як визнання заслуг Кравченка в царині народознавчих досліджень можна сприймати й ухвалу Російського Географічного Товариства від 20 травня 1929 р. про присудження йому Малої срібної медалі за “сукупність праць з української етнографії”. Наприкінці 20-х років розпочався новий трагічний період в історії України, який приніс ліквідацію НЕПу й примусову колективізацію на селі у сфері економіки та запеклу боротьбу з проявами “українського буржуазного націоналізму” у сфері ідеології. Набирало обертів колесо репресій, під яке потрапила велика кількість українських культурно-просвітницьких діячів. У 1929 році В. Кравченка заарештували у “справі СВУ”, однак за відсутністю доказів за кілька місяців звільнили. Проте преса розпочала цькування дослідника, звинувачуючи його в буржуазному націоналізмі. У 1931 р. на запрошення Д. Яворницького він переїхав до Дніпропетровська, працював у Дніпропетровському історичному музеї. Проте і там ученому не довго довелося працювати. У 1933 році пройшла чергова “чистка” культурницьких установ, за “буржуазний націоналізм” та “ідеалізацію куркульської України” Василя Григоровича відсторонили від посади в музеї і виселили зі службового помешкання. Таким чином, 72-річний вчений був позбавлений роботи, яка була сенсом його життя, житла, та і взагалі – засобів до існування. Опинившись у такому скрутному становищі та в повній ізоляції, Василь Григорович був змушений перебратися на постійне помешкання до Ростова-на-Дону, де проживав син Михайло. На той час Михайло Васильович обіймав посаду завідувача Проектним бюро “Електроенерго” Північнокавказького Краю в Ростові-на-Дону. У Ростові труднощі та моральний тиск на репресованого науковця продовжувалися. Спочатку по приїзді подружжю Кравченків з великими труднощами вдалося найняти приміщення, невелику кімнату, в якій мешкала сім’я з шістьма дітьми. Складні умови життя штовхають Василя Григоровича на довготривалі “пошуки правди”, намагання отримати дозвіл на академічну пенсію. Під репресії потрапив і син Василя Григоровича – Михайло Кравченко. З березня 1936 р. Михайло Васильович обіймав посаду завідувача проектного бюро в місті Орджонікідзе, 17 квітня 1939 р., він був заарештований і 5 вересня того ж року постав перед Військовим Трибуналом Північно-Кавказького Військового Округу. Як обвинувачення проти нього було висунуто наклеп у навмисному руйнуванні заводського обладнання на срібноолов’яних копальнях “Садон”. Суд визнав М. Кравченка винним і засудив його до 15 років ув’язнення. З 1940 р. Михайло Васильович відбував покарання у таборі в Магадані. Після обмороження пальців і втрати ними чутливості був визнаний інвалідом і переведений до спеціального табору інвалідів, у Магадані. Арешт Михайла став важким випробуванням для сім’ї Кравченків. 2 лютого 1941 р., не перенісши цієї трагічної події, померла дружина В. Кравченка – Олімпіада Михайлівна. Василь Григорович неодноразово звертався з клопотаннями про помилування сина до різних установ. Та всі намагання звільнити сина Михайла виявилися марними – сталінська карна “машина” ніколи не давала заднього ходу. Батько не дочекався зустрічі з сином, після відбуття 15-літнього ув’язнення Михайла Васильовича залишили “на поселення” в Магадані. На батьківщину, до Житомира, він повернувся лише після розвінчання культу особи – у 1958 році. Не припиняє Василь Григорович і своїх наукових пошуків, наполегливо працюючи над обробкою зібраних ним матеріалів та підготовкою їх до друку. Зокрема, він опрацьовує зібрані ним “Російські частушки Володимирської та сусідніх з нею губерній” (приблизно 750 одиниць), “Фольклор міста Ростова” (35 одиниць), пише свою програмну працю “Музей краєзнавства та його роль в соціалістичному будівництві держави” (1938 р.). Протягом осені 1942-го, літа 1943 р. Ростов-на-Дону декілька разів переходив з рук в руки – то до Червоної армії, то до Вермахту, внаслідок чого місто зазнало великих руйнувань, а його жителі – збитків та людських жертв. У роки війни він дістав поранення, хоч “...невелике, на щастя, від гранатного осколка в ліву щоку”. Помер Василь Григорович Кравченко 20 березня 1945 р. від запалення легенів. У заповіті, складеному ще 1941 р., стосовно долі своїх етнографічних записів та наукових робіт, вчений розпорядився так: “Усі мої рукописи, як вже опрацьовані, так і в чернетках, передати в розпорядження Української Академії Наук згідно окремо складеному опису”. Згідно з заповітом батька, величезний архів, що вміщує численні рукописи, етнографічні записи, наукові роботи, розвідки, програми, листування вченого, 1960 р. був переданий його сином Михайлом Васильовичем Кравченком на зберігання до Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Після проголошення незалежності України в Житомирі одну з вулиць названо на честь відомого краєзнавця Василя Григоровича Кравченка, а в Бердянську його іменем названо краєзнавчий музей. На фасаді однієї з Бердянських шкіл встановлено меморіальну дошку Трохиму Аврамовичу Зіньківському. Доля пам’яток у сьогоднішньому Бердянську, тимчасово окупованому московськими окупантами, не відома, але настане час, коли буде звільнена вся українська земля, і пам’ять про Василя Кравченка та Трохима Зіньківського займе достойне місце в історії славетного міста на Азовському морі та Феодосії.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
