Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · с. 6сторінка оригіналу ↗

КОНТЕКСТ ВТРАТ АРХІВНОЇ СПАДЩИНИ…

Слово Просвіти, №43 за 2005 рік

Минулого тижня відбувся “круглий стіл” за участю громадськості. Себто вхід у конференцзал НАН України був вільний для всіх бажаючих. Тему заходу окреслили так: “Проблеми збереження музейної та архівної спадщини в сучасній Україні у контексті втрат Львівського архіву”. Навіть малообізнані краєм вуха чули, що Львівський архів зазнав суттєвих втрат. Протягом останніх років його безпрецедентно “чистили”. Є підстави вважати, що це справа рук не просто втомлених маленькою зарплатнею архівних службовців, а злочинної групи. Але про все це розповім трохи згодом. Спочатку, як і належить, загальний огляд історико-культурної спадщини. Лесь Танюк, як голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, зробив короткий зріз усіх тих проблем, з якими стикаються наші музеї та архіви. Ситуація серйозна. Мистецькі цінності гинуть. Особливо у провінційних музеях. Коштів із бюджету вистачає хіба що на злиденну зарплатню їхнім музейним працівникам. Тож технічне оснащення для якісного зберігання, на кшталт європейського, може хіба що приснитися. Якщо у бібліотеці ім. Вернадського нещодавно ніяк не могли зібратися з силами, а відповідно, з коштами, на порятунок раритетів... То можна тільки уявити, що коїться за межами столиці. Навесні 2003 року культура України зазнала колосального удару: згорів архів у Кам’янці-Подільському. Рукописи, котрі, за Булгаковим, нібито “не горять”, у реальному житті зайнялися миттєво. Причина? Начебто халатність. Але ні винуватих, ні покараних немає. Виявляється, що перший поверх приміщення орендувала Православна церква Московського патріархату. І чи вони там якісь монети чеканили, чи ще щось... Церква Московського патріархату віднайде нове приміщення, а стародавніх рукописів уже не повернеш ніколи. Принагідно і пунктирно деякі учасники “круглого столу” кляли чиновницьку челядь, котра злочинно скупиться віддати гідну частку бюджету для українських музеїв та архівів. У цьому контексті Міністерство культури в особі заступника міністра пані Шокало-Бенч було, м’яко кажучи, не презентабельним. Надто вже голосно ячіла й уболівала заступник міністра за нашу культуру, наче на похоронах... Потім виступив гість зі Львова. Представився Ігорем Скочилясом, головою Історичної комісії Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а заодно і представником громадського комітету порятунку архівної спадщини Львова. Після його виступу в повітрі запахло смаженим. Тому що безпосередньо торкнувся гучної крадіжки у Львівському історичному архіві. Обвинувачення посипалися на голови директора Львівського архіву Діани Пельц і керівника держкомархіву України Геннадія Боряка. Навіть непосвяченим у тонкощі справи було зрозуміло, що стосунки між ними та громадськістю міста — кризові. Кожна зі сторін звинувачує іншу, застосовуючи майже одній ті самі аргументи. Наразі справа слідчих органів розпізнати зерно конфлікту і визначити, хто винен. Але для нас, простих смертних, також не зайве дізнатися аргументи кожної зі сторін. Тому для шановних читачів “Слова Просвіти” представляємо полярні точки зору від представника львівської громадськості Ігоря СКОЧИЛЯСА та голови Державного комітету архівів України Геннадія БОРЯКА.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин