Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · с. 6сторінка оригіналу ↗

Ігор СКОЧИЛЯС: «ЛЬВІВСЬКА ГРОМАДСЬКІСТЬ УЗЯЛА НА СЕБЕ КОМПЕТЕНЦІЮ ДЕРЖАВИ»

Слово Просвіти, №43 за 2005 рік

— Ситуацію можемо окреслити російським словом “бєcпрєдєл”. Керівництво Львівського архіву абсолютно скомпрометувало себе. Не виконані два основні завдання: належне збереження архівних фондів і доступ до них науковців. Відсутність рішення щодо усунення керівництва архіву і відсутність результатів слідства є спокусою для подальшого розкрадання організованою злочинністю наших культурних цінностей. Підтвердженням цього є факт недавньої крадіжки у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника. У ніч із 28 на 29 вересня з її стін було викрадено понад 600 унікальних гравюр і томи німецької періодики, які стосуються мистецтва... — Іде слідство... — Воно миттєво оголило всю ту прірву проблем, на які хорує українська культура. Недофінансування, брак уваги, непрофесійне керівництво. Гостро постало питання менеджменту й управління тими скарбами, якими володіє держава. Потрібні нові кадри, які мають нову концепцію і спроможні працювати в нових умовах... — Кому підпорядковані українські архіви? — Державному комітету архівів України, який, у свою чергу, підпорядкований Міністерству юстиції. Львівська громадськість узяла на себе компетенцію держави. Тому що не добилася діалогу з тими органами, які б мали забезпечити контроль та охорону. Ми провели близько десяти публічних акцій, але діалогу з київським керівництвом так і не було. На місцевому рівні, гріх скаржитися, взаєморозуміння є. Принаймні зі Львівською обласною радою. На жаль, проблема Львівського архіву вирішується у Києві. Це питання політичної волі керівництва держави. 4 жовтня у Львові створено Комітет порятунку архівів України. До складу його президії увійшло 17 відомих і шанованих персон, зокрема директор Львівської картинної галереї, герой України Борис Возницький, член Гельсінської спілки, в’язень сумління Мирослав Маринович... Тобто, зібралися люди, які докладають усіх зусиль, аби прояснити справу. Але ми маємо великий сумнів щодо можливості повернення викраденого. Зараз ідеться про те, щоб створити такі умови, які б запобігли майбутнім крадіжкам, — адже й ситуація зі зберіганням фондів не краща у Львівському обласному архіві. Що свідчить про певну тенденцію в Україні. Є кілька системних причин, які уможливили розкрадання архіву. Насамперед — це залишковий принцип фінансування галузі. Відсутність належної охорони та сигналізації. Неправильна кадрова політика. Як установило слідство, на роботу приймали наркоманів і людей із кримінальним минулим. Це грубе порушення закону. Свою справу зробили також некомпетентність і халатність керівництва архіву. Ми не можемо говорити про їхню причетність до злочинів. Це справа МВС. Але цілком очевидно, що вони не виконали своїх посадових обов’язків, які на них поклала держава. За нашими даними, зникло близько 500 архівних справ і десятки тисяч документів. Сьогодні архів закритий — це триває вже майже рік. Отже, не виконуються наукові державні програми, викладачі не мають можливості якісно працювати зі студентами. Законсервовані дисертації та докторські... Можливо, наші вимоги видаються персоніфікованими... Але ми вимагаємо на час слідства призупинити повноваження керівництва архіву. Практично на всіх співробітників падає тінь підозри. Тому неприпустимо, щоб звірку наявності фондів проводили люди, які є під підозрою. Ми вимагали створення незалежної міжвідомчої комісії. Це був би перший крок, який би розблокував ситуацію. Далі були б десятки інших кроків. Кадрова політика — це навіть не питання моралі. Ганебний факт, що через півроку по тому, як сталася грандіозна крадіжка, президент Кучма у грудні 2004 року підписав указ про присвоєння директору Львівського архіву звання заслуженого працівника культури... — І за що? — За вагомий внесок у культурну спадщину України... Пані Діана Пельц бодай із етичних міркувань повинна була б відмовитися... Але з подібними міркуваннями, мабуть, дефіцит. Громадськість нашого міста підозрює, що основні кримінальні групи мають не львівське коріння. Тим більше, коли стало відомо про причетність до цієї справи таких людей, як Табачник, Янукович і Толстоухов. Повноваження місцевих слідчих органів обмежені. Тому Львівський архів є тестом для влади. Від того як вона зреагує, буде зрозуміла її готовність до громадянського суспільства. Мені здається, що львівська громада тест витримала. Ми виступили єдиним фронтом і нехай не думають, що ця справа буде спущена на гальмах. — Ви згадували про обмеженість повноважень місцевого карного розшуку... Чи були прецеденти, коли архіви поверталися завдяки втручанню МВС? — Були. Подібне сталося у 1994 році за директорства уже покійного Ореста Моцяка. Тоді злодії викрали архіви старопольського періоду. Це переважно документи на підтвердження шляхетства. Інформація миттєво була оголошена в Інтерпол. Це заблокувало просунення викраденого за кордон, і протягом короткого часу дев’яносто відсотків матеріалів було повернено. Цього разу дирекція Львівської наукової бібліотеки також не приховувала крадіжки. На компакт-дисках було негайно складено списки викраденого і відправлено в Інтерпол. Сподіваємося на повернення. Ситуація з архівом зовсім протилежна. Дирекція повідомила про крадіжку аж через півроку. Кримінальну справу порушили після того, як громадськість почала бити на сполох, і факт гуманітарної катастрофи просочився у пресу. Є висновки слідчої групи про те, що пані директор припустилася грубої халатності у професійній діяльності, але держкомархів ті висновки цілком невмотивовано заперечив. Її присутність на посаді призвела до з’ясування стосунків у колективі, до конфліктів і до переслідування тих архівістів, які виявили свою незгоду з рішенням держкомархіву. І це відбувається в сучасній Україні, яка декларує свій європейський вибір. Така безкарність провокує злочинний світ. Біда в тому, що ці крадіжки — системні, добре організовані й дуже крапкові. Тобто, ціляться на унікальні речі. — Голова Держкомархіву України пан Геннадій Боряк — один із небагатьох чиновників високого рангу, котрий утримався на посаді після “помаранчевих” подій... — На жаль, він не готовий працювати в нових умовах. Декларація про відкритість, прозорість кроків брутально ігнорується. На державному рівні нам відповідають, що львівська преса заангажована, “жовта”, що львівська наукова громадськість зайняла неконструктивну позицію... — Міністерство юстиції реагує так само? — Лист від громадського комітету Львова до колишнього міністра юстиції Романа Зварича залишився без відповіді. Усі наші пропозиції та скарги, які йдуть до Міністерства юстиції, опиняються на столі директора держкомархіву. Ми не підозрюємо якоїсь зумисності. Це просто дія бюрократичної системи, яка не має жодного позитивного результату. Зрозуміло, що влада має багато проблем і що наближаються парламентські вибори, але наші проблеми треба вирішувати якнайшвидше. Тому що такі культурні цін-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин