Офіра · с. 8сторінка оригіналу ↗
ПО-РІДНОМУ, ПО-МАТЕРИНСЬКОМУ
Слово Просвіти, №43 за 2005 рік
Марія Іванівна, мама художниці Лесі Трофимчук, зробила внесок — 150 грн. на Тарасову церкву після смерті своєї доньки. Уже тяжкохвора Леся, дізнавшись про збір коштів на церкву — всенародний пам’ятник Кобзареві, — попросила Марію Іванівну внести гроші на рахунок “Української родини”. Не будемо тривожити її пам’ять вільними здогадами про те, що, можливо, уяву цієї надзвичайно талановитої монументалістки відвідали майбутні розписи майбутньої Тарасової церкви, що цілком вірогідно — саме Лесі Трофимчук було б доручено розробити ескізи до розписів Кобзаревого Храму: вся її попередня творчість, її глибоке розуміння і досконале еся народилася в Новограді-Волинському на Житомирщині 10 червня 1953 року. У незабутній 1964 рік, після виповнення 10-ти рочків поїхала вступати до Київської Республіканської художньої школи на навчання. Поїхала до великого Океану знань. Іспити склала успішно, бо з відзнакою закінчила 4-й клас. Росла, виховувалася, навчалася у Києві. По закінченні 11-го класу навчалася в Дніпропетровському художньому училищі, котре успішно закінчила достроково. Завершила навчання у Харківському художньо-промисловому інституті. Після навершого вересня 2005 року минуло два роки, як відійшла за межу земного життя відома львівська художницямонументалістка Лариса Степанівна Трофимчук. Її душа увійшла у Царство Небесне, а особистість повинна зазнати пошани і після смерті. Скотилося за небосхил сонце Лесі, а в небесній любові до мистецтва світять нам її мистецькі витвори. Ім’я Лесі Трофимчук як художниці-монументалістки завжди привертало і привертає увагу всіх, хто знав її особисто і хто знайомиться з її творами нині, вивчаючи ескізи, розписи церков та Олеського замку. Важко говорити, що померла наша люба Леся, у якої було багато підготовлених планів на майбутнє. Із самого дитинства ні на день, ні на хвилинку не припиняла вона своєї улюбленої праці. Завершувалися розписи в Олеському замку, робота підходила до завершення, уже готувалася здача об’єкта, коли у Лесі різко погіршилося здоров’я. Вона вимушено залишила роботу і більше не повернулася. Медики львівської клівміння, засвідчені майстерними роботами в Пістині й Олеському замку, промовляють про талант освічений, вдумливий, натхненний, достойний найвищої довіри і пошани. У своєму листі, відгукуючись на моє прохання розповісти про Лесю, Марія Іванівна згадує, що, працюючи в Олеському замку, Леся познайомилася з Ліною Костенко, творчість якої глибоко шанувала. Ліна Василівна теж запам’ятала Лесю Трофимчук, згадала, що того холодного дня побачила художницю на риштованнях, тоді, коли Леся працювала на чання отримала призначення у Львів. Працювала викладачем, старшим викладачем Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Під її керівництвом відновлено храм на Косівщині. Розписи церкви Успіння Богородиці села Пістинь Косівського району Івано-Франківської області виконані у техніці енкаустики. Наступним об’єктом був Олеський замок, що на Львівщині, підпорядкований Львівській галереї мистецтв. Розпис художніх робіт виконано в техніці енкаустики. Роботи виконувалися з наполегливістю і натхненням. Презентація об’єкта Олеського замку планувалася на кінець 2003 року. Художниця мріяла після закінчення розпису Олеського замку на презентації зустрітися зі своїми керівниками, вихователями, викладачами, професорсько-викладацьким складом, професійними діячами, котрі її підтримували, високо оцінюючи художні твори. Фахівці — українські й закордонні, котрі побували в замку, високо оцінили розпис, записавши свої враження у Книзі відгуків.
Після публікації репродукцій художніх робіт із розпису церкви на Косівщині в журналі “Образотворче мистецтво” художниця зрозуміла, що отримала високу оцінку, професійну підтримку, ще більше повірила у свої можливості й віддавала всі сили й енергію виконанню художніх робіт на стінах замку. Працювала над розписом наполегливо, не гаючи ні хвилини. Леся повірила в себе, відчула, що обрала правильний напрям у творчій роботі. Прийшла глибока впевненість у потребі звершити її, і вже ніщо і ніхто — до кінця не звернув її з обраного шляху! Після виконання нею розпису старовинної пам’ятки — Церкви Успіння Пресвятої Богородиці — минули роки, та представники релігійної громади й досі згадують Лесю, вони завжди відвідували її у Львові. Щиро дякуючи за сумлінну працю, вручаючи пам’ятні подарунки, розповідали, що у церкві для неї щоразу правиться служба Божа “За здравіє”. Леся схвильовано розповідала про зустріч із віруючими — ці зустрічі надихали її, бадьорили, морально підтримували! Та не судилося їй завершити задумане для рідної України, яку дуже любила! Моя Леся мала велику любов до Батьківщини, і ця любов була високолюдяною, виявлялася у творчому служінні, у вдячності всім, хто її навчав і виховував. Із нетерпінням чекала завершення робіт у замку. Мріяла після повного завершення розпису на презентації зустрітися з усіма, хто був причетний до її виховання і щиро подякувати. Глибоко надихнула Лесю на роботу Ліна Костенко, яка побувала в Олеському замку. Побачивши її і почувши оцінку власних творчих робіт, художниця працювала ще з більшою впевненістю і вірою у власні сили. Ніна Матвієнко — улюблена співачка Лесі. Вона була зразком терпіння у тяжкій митецькій справі. Вони маленькими ходили одними стежками (на вулиці Дорогожицького в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
