Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації · slovo.prosvita.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

ЩО Є СПРАВОЮ УКРАЇНЦІВ?

Слово Просвіти, №43 за 2005 рік

Складається парадоксальна ситуація — більшість населення, корінний етнос, маючи власних виборних представників і Президента, зроду українця, просить у держави захисту конституційних прав, а політичне об’єднання “Свобода” формує всеукраїнський документ “Програма захисту українців”. Українці — заколисана нація: це нормальний природний ефект після тривалої колонізації, але порятунок полягає в пробудженні, навіть шляхом завдавання душевного болю, — так швидше станемо діяльними. Світова глобалізація може застати нас спросоння і зробити керованими хоча б через примітивні телевізійні технології. Наша самобутність є нашим захистом, обороною конкретних життєвих інтересів. Тому я не люблю тих, хто придумав і надуживає терміном “титульна нація”, яка дала “назву державі”. Майже не чутно: “Нація, яка відповідає за державу і якість життя в Україні”. Отже, найперше повинна бути вимогливість до себе. Не треба брехати і підбріхувати російськомовним українцям, що вони насправді є українцями. Представниками етносу в повному розумінні можна вважати тих, хто завжди говорить українською, застосовуючи іноземну лише для комунікацій зі світом, інтеграції у світове конкурентне середовище. Російськомовним українцям не треба робити “тижні української мови” чи слати книжки з добросердної діаспори — їм треба дати відчуття причетності до народу, який ніколи не дозволить зневажати когось із-поміж себе. Секрет української єдності не в громадженні політичних утворень і блоків — вона у християнському милосерді до брата. Наша віра — у щоденній молитві і дії: не зрікайся мови, допоможи ближньому! Хто зрікається, мусить теж відчувати осуд більшості українців, а якщо зрікається вибраний із народу чи слуга народу при владі — завтра його повинен замінити гідний представник. Народ великий, особливо багато українців — є з кого вибрати. Народ винен лише в тому, що терпить і не тих обирає до влади, а еліта — в заплющуванні очей на прорахунки, в ідеалізації самого народу і відсутності системи оцінки становища України на полі світових змагань. Ми занадто довго балакаємо про національну ідею в таких же висловах, як і про дружбу народів колись. Нам потрібен добрий взірець нормального Українця, який не говорить про націоналізм, не захищається, а почувається господарем на своїй землі. Не треба нам бути такими в організаціях — будьмо такими в житті і не даваймо це життя партачити нікому. Якщо кожен відчує себе українцем, нам не будуть потрібні якісь програми захисту українців: смішно спостерігати, як більшість населення просить меншу частину про захист мови, культури і своєї самобутності. Але нас так привчили просити повітря для дихання, що мало кого це дивує... Беру в руки текст “Програми захисту українців”. Першим пунктом — вимога визнати геноцид українців злочином проти людства. Але актуальнішим є визнання цього самими українцями. Стосовно голодомору ми не можемо чинити як грішники — простити, не усвідомивши і не оцінивши причетних за ділами їхніми. Статус злочину проти людства нікому не болить, окрім жертв. Навіщо нам передовсім міжнародне співчуття — формальне і холодне? Другим пунктом є вимога компенсацій репресованим і їхнім родинам не менше, як постраждалим від Голокосту євреям. А хто це зробить? Влада, в якій буде досить українців. Визнання вояків УПА і надання їм пільг нарівні з усіма учасниками війни теж можливе лише за наявності при владі рівноцінного числа українців, які б розуміли цю проблему не спрощено. Пункт щодо створення “Інституту катастрофи та героїзму українського народу” звучить так моторошно, що просто жах. Адже про катастрофу говорити не можна, щоб не наврочити, а героїзм, тим більше масовий, — звичайне бажання не вмерти в катастрофі, а вижити — це заперечення катастрофи. І знову, не варто копіювати євреїв, пропонуючи запровадження нагороди “Праведник України”. Бажаючих стати ним буде так багато, що не стане золота Полуботка, особливо для фальшивих друзів українців. Наступний пункт — про репарації за шкоду українцям від Росії як правонаступниці СРСР… Аби цього домогтися, мусить бути відповідна кількість українців при владі, які візьмуть на себе відповідальність зробити для цього Україну сильною і впливовою. Щодо заборони комуністичної ідеології як людиноненависницької, антиукраїнської і як такої, що завдала величезної шкоди українському народові, — все не так просто, адже за Конституцією жодна ідеологія не має пріоритету. Забороненою може бути та ідеологія, точніше політична сила, яка відверто діє проти Конституції, а її керівництво перебуває під впливом сторонніх сил, лобіюючи чужі інтереси на шкоду економіці й добробуту громадян. Досить уважно вивчити діяльність сучасного керівництва компартії і соцпартії, інших подібних партій, заснованих на комунобільшовицькій ідеології, щоб підказати міністрові юстиції аргументи стосовно припинення їхньої реєстрації. Найпоширеніша неконституційна дія — застосування в публічній політиці, в роботі виборних органів і Верховної Ради не державної мови. Наступний пункт — люстрація, але він буде лише декларацією, якщо при владі не вистачатиме українців, аби реалізувати це на законодавчому рівні й на практиці. Далі — питання створення національного інформаційного простору. Для його реалізації треба мати більше українців у цій сфері і говорити народові, скільки вартують для його кишені нібито невинні ігри навколо українських ЗМІ, як це впливає на те, що українці чомусь на виборах обирають замало українців і потім скаржаться: незахищеність мови, культури і самобутності. Українці не знають свого права і не усвідомлюють обов’язку домагатися прав. Серед маси громадських і політичних організацій немає серйозної роботи з пропаганди правового самозахисту українців. Правозахисні організації України готові захищати екологію, собак, жертв різного лиха і будь-кого, але не пробували, не вміють і, напевно, не готові захищати законні права українця. Висновок один: українці мусять знати закон, мати своїх юристів, зробити дієвими свої організації і мати свою правозахисну організацію — із захисту прав українця. Практично всі пункти “Програми захисту українців” і весь захист прав українців узагалі неможливо реалізувати без умови, яка чомусь винесена наостанок: “Забезпечення пропорційного представництва українців в усіх органах влади”. Останнє — органічний обов’язок самих українців. Усі українські проблеми з мовою, культурою і самобутністю вирішуються дуже просто: українці повинні самі подбати, щоб їхні кращі представники були при владі, а також на ключових постах у суспільстві. Треба вибрати і підтримати людей, спроможних узяти на себе відповідальність за державу і водночас за вільний розвиток української самобутності. Час відчувати себе більшістю і заявити, що українці в Україні відповідають за державу. Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ z Стор. 8 Олександра Коваль про нову ідеологію книги Стор. 11 Донбас театральний Стор. 13 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 737 550 грн. 48 коп.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин