Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мистецька палітра · с. 14сторінка оригіналу ↗

НА ШЕВЧЕНКОВІЙ ОРБІТІ

Слово Просвіти, №43 за 2005 рік

ПОДІЯ “Історія України у творчості Феодосія Гуменюка” — таку назву має виставка, яка відкрилась у художній галереї Міжреґіональної академії управління персоналом. Із портретів дивляться Іван Мазепа, Северин Наливайко, Маруся Богуславка, Настя Лісовська-Роксолана... Художник вихоплює із темені віків найяскравіші постаті й події, в яких мовби акумульований образ народу. Феодосій Гуменюк очолює майстерню історичного живопису Української академії образотворчого мистецтва й архітектури, працює в напрямку станкового живопису та графіки. Чому художника вабить саме історія? Усе почалося, як і в Гоголя, — з ностальгії: у Петербурзі, де він навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені І. Рєпіна, защеміла туга за національною культурою. І з’явився перший сюжет: козак Мамай (цю картину сьогодні можна побачити на виставці в МАУП)... Із такими роботами не приймали до Спілки художників, і Феодосій Гуменюк із групою однодумців створив товариство митців-нонконформістів. Проводили виставки у квартирах, парках, на вулицях... Коли почалися переслідування, 1977 року художника позбавили ленінградської прописки, змусивши повернутися до батьків у Дніпропетровськ. Утім уже 1983 року Феодосій Гуменюк знову в Ленінграді: почалася відлига. Удруге він повертався в Україну за власним бажанням — уже офіційно визнаним митцем, членом російської Спілки художників. Саме з рідною землею пов’язує Феодосій Гуменюк нову хвилю творчого піднесення: художник розвиває історичну тематику, пише на- ВИСТАВКИ “Давність і тепер” — назва триптиха В. Кулеби-Баринової, що експонується на Всеукраїнській художній виставці, присвяченій Дню художника. “Давність і тепер”, — думаєш, оглядаючи експозицію і констатуючи, що всілякі навколомистецькі ігри на кшталт інсталяцій із пивних баночок канули в давність. А якщо подекуди ще пробують засмічувати емоції і смаки (про які, звісно, не сперечаються, але які прищеплюють), то принаймні там, де й мають бути — на марґінесах. Найкраща ж територія творців — Будинок художника — віддана справжньому і, як видно з представленого, є територією духу і краси. Звичайно, і про проведену на аркуші лінію можна говорити як про мистецький твір. Та, певно, тепер такі часи, коли покоління митців не мають потреби ховати надумані, деструктивні (естетично), дисгармонійні (за впливом на глядача), власне, марґінальні в одвічному сенсі існування мистецтва як такого, “задуми” за розгорнутими, підлаштованими, пристосованими концепціями. Самі ці “задуми” обминають творчі лабораторії справжніх художників, які мають талант і мають щось у душі. Одна справа — освоювати універсум, шукати нових способів вислову, адекватних часові. Інша — гратися з ним. Тоді на глядача — ну, не діє, не бентежить, не чіпляє — у межах тих сфер, де має початися ланцюгова реакція: образ — естетичне задоволення — розмисел. У кращому випадку. У гіршому — ці “ігри” викликають відразу. Скажете, що це я вже не про мистецтво, а про щось інше? Якби ж... Та, зрештою, то вже — давність. Оте, що років із 10—15 тому претендувало називатися сучасним, далеко не все з категорії “давність”, бо перейшло до категорії “тепер”. Проте про давність згадуємо і в іншому сенсі. Вона — як традиція творити справжній мистецький продукт — таки жива і дарує натхнення жити, відкриваючи родні звичаї, обряди — картини бринять радістю... 1993 року Феодосій Гуменюк став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки художників України. Його твори знані в країнах Європи, США, Канаді... До речі, в 1997—1999 рр. митець працював над іконостасом церкви св. Покрови у Києві. “Основна тема творчості Феодосія Гуменюка — Україна, її історія, народ, його герої, вірування, минуле й суще, що стикаються між собою, як у двобої, бо мусять у змаганні розкрити трагічну сутність накреслених діянь, а найперше — сутність самого народу, його важкої й водночас великої долі, — пише доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук у передмові до альбому-каталогу художника (АртЕк, 1995). — Отже, доля України, доля рідної землі постала творчим доменом художника. Як у справжнього митця, його ятрила потреба творчої самостійності, бо пекли болючі питання, на які він знаходив нестандартні відповіді, подібні до монологів-роздумів, без міфологем офіційної риторики, їхніх псевдокультурних кодів та знаків...” “Феодосій Гуменюк зумів створити свій неповторний стиль. Кожна картина має духовне наповнення, поєднуючи кілька мистецтв: літературу, музику та образотворче мистецтво... На цій виставці витає дух Шевченка. Це Шевченкова орбіта”, — мовив під час відкриття виставки в МАУПі професор Василь Яременко. Картини художника побачать тисячі студентів, переконаний кобзар-лірник, керівник Українського культурно-просвітницького центру МАУП Василь Нечепа, який був ініціатором проведення виставки. Він мріє створити постійно діючу галерею при навчальному закладі. Уже відбулося декілька виставок: студенти бачили роботи І. Марчука, Д. Нарбута, тепер-от — Феодосія Гуменюка... Художники дарують свої картини, й поступово формується добірна колекція. Марія КОСОВСЬКА z АКЦІЯ “ПРОСВІТИ” (“Кримський дворик”) вабить культурою кольорового багатоголосся. Львів’яни тішать квітковими композиціями. Це щось більше від натюрмортів — дещо декоративний, поетичний вислів про квіти серед метушні техногенного світу (як “Квіти” Рути Вітер). А О. Патик у “Ранку на озері”, спираючись на формальні пошуки львів’ян-шістдесятників, витворив нову художню реальність, ясну і життєствердну. Поруч із пластичною і колористичною вишуканістю львівських митців — зухвалість, хороша і варта заохочування, молодих киян. І. Мельничук “Буковецькі мальви”: простір полотна дзвенить від сміливих мазків і локальних потужних кольорів. Ця відверта радість, що ще трапляється у світі, примушує дзвеніти простір виставкового залу й душі глядачів. У мейнстримі теперішнього мистецтва — “Європейська площа” (А. Юхимець). За таким живописом коли-небудь починає ностальгувати кожна душа. Ось він, вічний, справжній. Як справжній шлях пошуків іще одного експонента — А. Сидоренка. Зростання і формування відбулося на добірному ґрунті, школу засвоє-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин