Таїна · с. 16сторінка оригіналу ↗
Ç’ЯВА МАТЕРІ БОЖОЇ НА ЗАКАРПАТТІ
Слово Просвіти, №43 за 2005 рік
Закінчення. Початок у ч. 42 за 2005 р.
ВАЖКИЙ ОЛЕНЧИН ХРЕСТ
Одного вечора восьмеро дітей пішли молитися до дуба — місця першої з’яви Матері Божої. Оленка спитала, чи діти хочуть поцілувати руку і стопи Пречистої Діви. Вони захотіли і поцілували там, де вказала дівчинка. Відчули тепло. Оленка сказала, що цілувала також і стопи Ісуса Христа. Після цього діти побачили на стіні каплиці постать Архангела Михаїла. Сама ж Оленка відчула вперше дивний біль у руках, ногах, серці та голові. Однак про свої болі вона нікому не сказала. Коли після молитви йшли додому, дітей супроводжувало через увесь ліс до самого села незвичайне світло. Іншим разом Оленка спитала своїх ровесників, чи хочуть вони відчути рани Ісуса. Діти погодилися і почали відчувати біль у руках. І тоді всі вони побачили ясне видиво: за столом у лісі сиділо дванадцять Апостолів і Спаситель, а з боків стояли два Ангели. Деякі з дітей засумнівалися — чи справді вони це бачать. Оленка дорікнула, що хоч і бачать, але не вірять своїм очам. І тут вона раптом упала непритомна на землю. Діти перелякалися, покликали на допомогу. Прибіг сторож, а трохи згодом приїхав отець Атанасій Чийпеш. Отець міцно тримав опритомнілу дівчинку попід руки, щоб вона знову не впала. Оленка нічого не розповідала, тільки плакала. — Що ж у тебе болить, дитино? — допитувався отець. Та вона тільки жестами показала на ноги, руки, груди й голову. — Це що, рани Ісуса Христа? — знову запитав він. Оленка молилася, а потім кивнула головою. Отець Атанасій із водієм Михайлом донесли дівчинку до машини, забрали всіх інших дітей. Перед від’їздом дівчинка кволо поглянула на отця і усміхнулася. “У цій усмішці, — каже отець, — був біль і якась надзвичайна сила”. Удома дитина не говорила. Жестами попросила ручку і написала, що, мабуть, не зможе ходити до школи під час Великого Посту, то нехай мати принесе їй книги. Вдосвіта наступного дня Оленка з отцем Атанасієм вирушили у невідкладних справах до Львова, вона по дорозі розповідала про вчорашнє: удостоїлася поцілувати руку Ісуса і зробила це, то раптом відчула, як на неї хтось кинув важкого хреста. Ваги цього хреста вона не витримала і впала під його тягарем. Потім ще двічі падала. — А що ти відчувала, окрім болю, тоді біля дерева? — Я йшла Хресною дорогою і замість Симона Киренея допомагала Ісусові нести хрест. Коли Ісуса розіп’яли, видіння розп’яття зникло і я відчула, що була вже на хресті. — Чому це сталося? — Ісус, Марія та Йосиф запитали, чи хочу я разом з Ісусом терпіти, і я погодилася. — Надовго? — До Великодня. Ще Матінка Божа сказала, що я не зможу більшість часу Великого Посту ходити. — Щось ще відбувалося? — Коли я спала, до мене прийшла Матінка Божа. Вона взяла мене з собою. Разом ми попливли на хмаринці до Царства, Раю, до Чистилища і Пекла. — Хіба Рай і Царство Боже не одне й те саме? — Ні. До Раю потрапляють особи, які після життя на землі пройшли через Чистилище. А в Царстві Божому всі ті, які не потребували проходження через Чистилище. — Розкажи, що ти бачила. — У Пеклі я бачила дуже багато людей. — Яких? — Священиків, єпископів, простих. — За чим ти визначила? — За одягом. — А чому саме їх найбільше, що каже Мати Божа? — Тому, що вони були єпископами, але не вірили в Бога. — Чи Ісус, Пресвята Богородиця та Святий Йосиф хочуть щось сказати зараз до всіх наших єпископів? — Вони кажуть, що якщо вони єпископи, то нехай вірують у Бога. — Більше нічого? — Нічого. — А яке на вигляд Пекло? — Мене найбільше вразило, як там страждають люди. Там немає такого, щоб люди варилися у смолі чи пеклися у вогні. Там є невидимий вогонь. Так, це вогонь жалю. — Жалю за чим? — За гріхами. — А що було в Чистилищі? Кого там найбільше? — Священиків. — А чому священиків? — Бо вони не мали важкого гріха. Але не слухали правдивих єпископів. — А хто правдиві єпископи? — Усі правдиві єпископи — це мученики. — Усі терплять фізично? — Ні. Насамперед духовно. Переживають за свою Церкву, бажають їй найбільшого добра. — А як там терплять? — Поки очищуються від гріхів, то завжди моляться навколішки. Дехто ще очищає свою душу через терпіння Ісуса, а дехто — через свої терпіння на колінах. — А як у Раю? — Там люди, що пройшли Чистилище. Їх більше, ніж у Пеклі й Чистилищі разом. Вони там щасливі. — Кого в Раю найбільше з людей? — Простих. — А як у Царстві Божому? — Так, як біля Бога. Вони там завжди разом з Ісусом, Марією, Святим Йосифом. Наступного дня під час Служби Божої мала візіонерка бачила, як відбувається Хресна дорога Ісуса Христа. Біль посилився. Вона не могла ходити. Першого дня Великого Посту 2003 року по дорозі до міста Хуст біля “Красного поля” вона спитала, чому при дорозі так багато хрестів. Отець Атанасій нічого не бачив. — Та он, дивіться, сотні хрестів обабіч дороги! — показувала рукою дівчинка. — Їх настільки багато, що вони стоять один на одному... І тоді отець пригадав, що саме в ці дні тут відзначають пам’ять загиблих за волю України січових стрільців. Їх було знищено на цьому полі!
СЛЬОЗИ ТА ОБІЦЯНКА ПРЕЧИСТОЇ
Служба Божа у новозбудованому Храмі
Синод Мукачівської Греко-Католицької Церкви розіслав у всі єпархії Української Греко- Католицької Церкви листа-рекомендацію, а за ним і видав розпорядження, в якому не рекомендував робити організовані поїздки і прощі до Джублика. Були й інші заборони та перешкоди. Тим часом багато людей бачили тут Матір Божу, Святу Родину, сонце, що на нього можна було дивитися без захисних окулярів, і різні знаки довкола нього. Багато дітей бачили, як з очей фігури Матері Божої течуть сльози. Раптом на престолі позолочений хрест став чорним. За ним спостерігали прихожани, доторкалися пальцями: почорнів, тільки розп’яття в позолоті. Чому так? — Матінка плаче через те, що у світі багато злих людей, злих священиків. Тому й хрест зчорнів. Згодом сльози Пречистої бачило багато людей. На розп’ятті перед Каплицею з’явилася кров. На розп’ятті робили експертизи: кров людини. У травні 2004 року Ігор Данилишин — експерт, який проводив дослідження крові з джублицького хреста, начальник судово-медичної лабораторії Західного оперативного командування ЗСУ, зробив висновки: “Провівши дослідження, експерти встановили, що дана речовина має властивості крові, а саме: у ній виявлено білок — гемохромоген” (Третє чудо світу//Аргумент газета. — 2004. — 12 травня. — С. 13). Матінка Божа вчила устами дитини, як треба молитися, приступати до сповіді й Причастя: — Злий дух заважає християнській вірі. Він дуже підступний. Але якщо людина сповідається і причащається, то він від неї відходить. Оленка плакала. Від болю. Її тепер привозили до церкви. Вона сиділа або стояла навколішки. Після Страсної П’ятниці біль зменшувався. Одного разу два священики перед самим Богослужінням голосно кричали на отця Атанасія. У церкві з
Новий Храм, збудований на місці, вказаному Пречистою Дівою Марією висоти трьох метрів упала ікона Пресвятої Богородиці. Вона проломила бетонну підлогу, сама ж лишилася неушкоджена. Оленка це пояснила так: “Причиною падіння ікони Матінки Божої були двоє злих людей, які перед Службою Божою кричали на отця під нею”. Дитина ж не бачила двох “членів комісії” і не чула їхніх слів. Над Джубликом не раз насувалися хмари. Перевірки, звинувачення, розколи, конфлікти... Вони ще будуть та будуть. Ідуть випробування. Мар’яна перестане бачити й чути Матір Божу. Візіонеркою і терплячою з Христом зостанеться Оленка. А люди, близькі й зі світу, бачитимуть у цім вогкім урочищі дива і відчуватимуть у лісі запах троянд і ладану. Багато хворих будуть зцілені, знедолених — умиротворені. І моя сестра Гафія-Вікторія — серед цих щасливців. А я? Коли врешті поїхала до Джублика, нічого особливого не задумувала. Із сестрою, братом Миколою, що вів авто, і небогою Олесею ми проказали “Вервицю” до Матері Божої, як Вона всіх про це просить. Уже перед заходом сонця зупинилися на пагорбку кілометрів за десять перед урочищем. — А дивіться, — показала на сонце Гафія-Віта. Ми подивилися. — І що? — спитав Микола й за мене. — Як, ви нічого не бачите? — Сонце бачимо, — зіронізував брат. — Дивіться добре. Дивимося хвилину-другу. — Довго ще дивитися? — Попалися, — тішиться сестра. — Хіба на сонце можна так довго просто собі дивитися?! А й справді. Дивимося скільки хочемо на ясний диск денного світила. І очі не болять. Дивимось, як на малюнок. Як це?! Сонце якесь жовте, неприродне, обрамлене буряковим кантиком. — Бачу, — кажу, — бурякового кольору обідок. — І я — бурякового, ні... зеленого вже, — дивується Микола. — А мій помаранчевий, — вигукує Олеся. І ми сміємося до дивного сонця утрьох. Ще мені видалося, що промінь у вигляді скісного хреста перетинав сонце. Але то, може, в очах заломлювалося світло... У Джублику йшла сповідь перед вечірньою Службою Божою. Тієї серпневої теплої ночі у Джублику під ліском і під кровоточивим хрестом не забуду. Я тихо плакала. Мій уже літній брат уперше після школи прийняв по сповіді причастя. Хіба ще більшого я хотіла і просила у Матінки Божої?
Марія ВЛАД, з допомогою Божого Повеління та отця Атанасія Чийпеша Світлини від о. Атанасія ЧИЙПЕША
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
