Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Держава не цікавиться своїми громадянами в країнах Європи”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ПЕРЕХРЕСТЯ ВІДЧАЮ Й НАДІЇ

Слово Просвіти, №43 за 2007 рік

Маріанна СОРОНЕВИЧ, головний редактор “Української газети в Італії” Рим. Станція метро Оттавіано сан П’єтро, або просто Оттавіано, як називають її українці. Натовпи туристів виходять із вагонів і прямують до площі святого Петра в передчутті відвідин найзнаменитішої у світі базиліки й не помічають людей, які стоять коло виходу з підземного переходу. А люди залишаються… Здається дивним цей розмірений острівець у невтомному місті, де всі кудись поспішають. Проте лише на перший погляд він може видатися спокійним. Придивившись уважніше, помічаєш зажурені обличчя, чуєш нотки занепокоєння в голосі. На невеликому клаптику землі, на перехресті гамірних вулиць уже давно збираються безробітні українці. Тижнями, а часом місяцями, стоять тут люди, очікуючи, що хтось “принесе” вакантне місце. Спеціалісти, які в Україні були вчителями, медиками, інженерами, працівниками сільського господарства, раді вхопитися за будь-яку пропозицію на працю: доглядати дітей, старих, немічних, паралізованих, неповноцінних, прибирати помешкання… Живуть хто де: одні — у нічліжці благодійної організації Карітас, де не вимагають плати за нічліг, проте панують суворі обмеження, інші — на квартирах, де можна перебувати лише з восьмої вечора до восьмої ранку, бо вдень ці міні-готелі — звичайні помешкання… Люди йдуть на Оттавіано, сподіваючись, що новий день принесе довгоочікувану працю. На якийсь час вони перебралися були на сусідню площу Рісорджіменто, але, либонь, не прижилися на новому місці й повернулися знову на Оттавіано. Останні роки Євроспілка, прагнучи припинити потік нелегалів, обмежує кількість віз, проте на Оттавіано завжди є хтось, хто приїхав недавно. Тепер люди добираються в Італію у подвійному дні вантажівок, ідуть через кордони пішки або їдуть околичними шляхами з фальшивими візами. Крім того, тут з’явилися вихідці з азійських країн колишнього Радянського Союзу. Ці люди проходять на Оттавіано “школу виживання”: освоюють перші фрази незнайомої мови, слухають розповіді бувалих. Останні поводяться дещо зверхньо — роки, прожиті в Італії, додають їм авторитету. Вони переважно “знають мову”, “мають документи” та певний досвід роботи. “Бувалі” розпові- ЧЕТВЕРТА ХВИЛЯ Щотижня в Україну вирушають сотні мікроавтобусів із неконтрольованими грішми та пакунками, які українські заробітчани передають своїм родичам здобувачі їжі? Чому залишаєтесь удома, очікуючи грошових переказів від дружин? Знайте, що банкноти, які невпинним потоком пливуть в Україну, позначені страхами, приниженням, відчаєм, а також бабусиною, сестриною, матусиною та жіночою любов’ю. Ви навіть не уявляєте, з чим доводиться мати справу на чужині, які перепони долати! Коли людина стоїть на межі відчаю, спрацьовує інстинкт самозбереження… Представники народів, які приїхали в Італію раніше за українців (переважно вихідці з мусульманських країн), окупували “чоловічі” професії квітникарів, продавців, прибиральників і навіть доглядальників. Наша релігія та виховання дозволяє жінці працювати, бути далеко від дому, а отже, покидати дітей... Полудень. Люди групами прямують до карітасу. Тут уже зібралася невелика черга. Смаглявці з Пакистану, кілька румунів та бомж із псом. Увесь цей різношерстий гурт чекає обіду. Двері відчиняються, і дві черниці видають кожному виделки та невеликі контейнери з макаронами, заправленими соусом, — ситний, проте одноманітний обід. Сестри небагатослівні й однаково ввічливі з усіма, не відмовляють жодному, ти “Файненшел Таймс” Стефан Вагстил. * * * На початку жовтня в Інституті мови та літератури Придністровського університету імені Т. Г. Шевченка урочисто відкрито Центр української культури. У відкритті взяли участь представники Верховної Ради України, Посольства України в Республіці Молдова, українських громад Придністров’я. Центр української культури спрямовуватиме свою діяльність на задоволення культурно-національних та освітянських потреб місцевого українства, сприятиме вивченню української мови, ознайомленню громадськості з надбанням відомих українських літераторів, проведенню творчих заходів, зустрічей із письменниками. * * * В аудиторіях середньовічних університетів українська молодь навчалася майже відразу після їх заснування. У Сорбонні вже з 1357 року відомі українці не лише студенти, а й доктори наук — Петро Кордован чи “Johannes de Ruthenia” (Іван з Рутенії), який отримав докторський ступінь 1391 р. У XV столітті найвищий науковий ступінь цього французького закладу отримали “Бенедикт Сервінус рутенської нації” та “Іван Тинкевич рутенської нації з Києва”. З XVI століття у списках студентів часто можна зустріти — “з України”, хоч націю й далі називають рутенською. У Сорбонні навчався й Петро Могила. Безліч українців навчалося і в англійських університетах: Оксфорд закінчили діти українського шляхтича Немирича, а Кембридж — соратник Петра Могили Наших тут багато, особливо це помітно під час святкувань, як на цьому концерті до Дня матері хто потребує допомоги. Кажуть, часом тут видають продуктові пайки, проте сьогодні не пощастило. Люди обідають просто на вулиці, посідавши навколо фонтана, а потому повертаються на Оттавіано. У час, коли в домашніх працівників двогодинна обідня перерва, є висока ймовірність, що хтось “принесе” роботу. І справді, до гурту підходить жінка з рішучим поглядом. Її обступають з усіх боків, квапляться почути про умови роботи, розмір зарплати та… скільки потрібно заплатити, щоб отримати заповітну адресу. Вартість продажу роботи коливається від 150 до 300 євро, залежно від реґіону Італії. Цей пункт є майже в усіх домовленостях. Хочеш працювати — плати. Люди погоджуються, адже час, згаяний на Оттавіано, дорого коштує. Як звичайно, на тлі людської потреби й відчаю квітне жадоба. У “щасливі” дні роботу може знайти 2—3 особи, та буває, що й по кілька днів немає жодної пропозиції. Увечері першими відбувають мешканці карітасу: їм треба прибути туди о визначеній годині. Поступово Вічне місто поглинає всіх, щоб назавтра знову викинути на перехрестя відчаю й надії… Інокентій Гізель. Навчання українців за кордоном було настільки масовим, що спеціально для них при університетах відкривали гуртожитки — наприклад, закладений королевою Ядвігою при Празькому університеті 1397 року. * * * У Шанхайському університеті міжнародних відносин (SISU) відкрито кафедру української мови. У її відкритті взяла участь голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду “Україна 3000” Катерина Ющенко, яка передала до бібліотеки новоствореної кафедри книжки українською мовою. Шанхайський університет міжнародних відносин — один із провідних вищих навчальних закладів Китаю — засновано 1949 року під назвою Шанхайський коледж російської мови. У 1950-ті роки впроваджено вивчення інших європейських мов, зараз викладання ведуть 12 іноземними мовами. * * * 27—28 жовтня 2007 року в Мюнхені відбудеться 33-й Генеральний з’їзд Спілки українських студентів Німеччини. Обговорюватимуть організаційні справи та перспективи розвитку Спілки, перспективи навчання та професійного зростання молодих українців. Передрук матеріалів дозволя0 ється за умови посилання на УСІМ при МГОУ “Четверта Хвиля”. Підготував Дмитро СЛАВОВ, співкерівник УСІМ при МГОУ “Четверта Хвиля”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин