Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Чому в центрі Європи занепадає нація найдавніших хліборобів?” · с. 6сторінка оригіналу ↗

СЕЛО НА НАШІЙ УКРАЇНІ

Слово Просвіти, №43 за 2007 рік

Степан БОЙКО, м. Івано-Франківськ ЛИШЕ КОЖЕН ДЕСЯТИЙ ОБРОБЛЯЄ ПАЇ В ГАЛИЧИНІ Причому не лише порається на тих арах-гектарах, а й спромагається налагодити систему збуту вирощеного. Щоправда, доводиться возити продукти до обласного центру й збувати за дешевизну перекупникам. Якщо цього року ціна на зернові більш-менш задовільна, то заготівельні ціни на м’ясо сміхотворні — по 4 гривні за кілограм живої ваги на місці, а на ринку це м’ясо по 23—25 гривень. Виробникам на ринках в обласних центрах немає місця, а якщо й дадуть, то стільки за це треба заплатити (за доставку до ринку, за місце, вагу, аналіз, за “кришу”, збереження в холодильнику тощо). Отакі люди, хоч важко гарують від зорі до зорі, не лише виживають із праці на землі й потроху розгортають своє виробництво, незважаючи на те, що і працюють без державної підтримки. У цих власників особистих селянських господарств ще пульсує генетична господарська жила. Але їх одиниці. У моєму селі Вижняни Львівської області тільки три фермери, які володіють 10—15 га землі (з майже 900 га орної землі). Приватна агрофірма орендує 500 га паїв на кращих землях, а гірші землі (понад 200 га) заросли бур’янами. І хоч зранку до ночі трудиться селянин на своєму городі й навіть має лишки, та не має де збути. Хіба що вигодує одного-двох бичків та продасть спекулянтам за півціни. Зрештою, в людей опускаються руки, бо ні самотужки на землі не можуть доробитися, ні об’єднатися-самоорганізуватися в агроструктуру, щоб спільно обробляти свої наділи і перти плуга цього бізнесу, не вдається. Ніяк не виходить у нас кооперація, на яку стільки надій покладали творці агрореформи і про яку ще донедавна говорили на колегіях та семінарах. І це, між іншим, лихо не лише селян. Індивідуалізм — психологічна риса українця. Таке ж одноосібництво спостерігаємо на владному олімпі, у вітчизняному політикумі. Попри безліч гетьманів, бракує харизматичних лідерів і у столиці, і на місцях, які могли б фокусувати в одному напрямі силу нації. До прикладу, мій дядько після операції “Вісла” опинився на заході Польщі, де ґрунти набагато гірші за наші й площі обмежені. Але з допомогою гміни (сільської ради) він діставав замовлення на вирощування ріпаку, картоплі, цукрових буряків, вигодовував свиней. На 12 га землі — два німецькі колісні трактори, сівалка, причеп, комбайн на замовлення. Виписував елітне насіння цукрових буряків із Франції з цукристістю до 17 % і врожайністю до 500 ц/га. Два агрономи з гміни організовували збут продукції з села не тільки в Польщі, а і в Європу. Щорічно дядько мав до 5—8 тис. доларів прибутку. Вчив трьох дітей, мандрував світом, а взимку протягом кількох тижнів агрономи вчили його новинок агротехніки. Держава дбала про кредити на техніку до 5 % і доплачувала за кожний центнер продукції (а не за гектар, як у нас). Менше 40 ц/га зернових у цьому селі ніхто не збирає. Та повернімося у наше повоєнне село. Мої батьки мали 3 га землі — були середняками, щорічно здавали до 1 т зерна, 300 л молока, телицю або бика, яйця, вовну, шкі-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин