“Глашатаям двомовності варто б вивчити державну мову”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ВІН ЧУВ МОВИ СЕРЦЕМ
Слово Просвіти, №43 за 2007 рік
Алла ГЕНЕРАЛОВА, вчитель спеціалізованої школи з поглибленим вивченням французької мови №49 м. Києва
У вінок світлої пам’яті Майстра слова, Людини, яка любила життя і людей.
Уже три роки немає світлої, щирої, мудрої Людини — Дмитра Григоровича Білоуса. А так хочеться щоразу, коли лунає телефонний дзвінок, почути: “Добрий вечір”. Кожна, навіть нетривала розмова по телефону окрилювала, а кожна зустріч наснажувала. Спогади… Саме ними живе людина, коли у Вічність відходить хтось милий її серцю. 2004 року ми з учнями запросили письменника на Свято рідної мови. Дмитро Григорович відразу погодився. Він дуже добре знав нашу 49-ту школу, завжди на щире запрошення завітати відповідав: “Обов’язково прийду” і приходив у гості. Дмитро Григорович був у піднесеному настрої, коли ми зайшли до шкільної зали, у якій незабаром розпочнеться зустріч. В учнів ще не закінчився урок, і ми мали час поспілкуватися. Дмитро Григорович оглянув сцену, ближче підійшов до великого плаката — обкладинки книжки “Диво калинове”. Він був вражений. Поет невимушено почав розмову з учнями, які ставили цікаві питання, отримували дотепні, мудрі відповіді. Настав час іти до зали. Цього разу він був більше гостем-глядачем, а не оповідачем.
Зазвичай, коли виступаєш сам або твої учні, нервуєш, але з Дмитром Григоровичем було по-домашньому затишно і спокійно, ці почуття передалися й дітям. Прочитали багато неперевершених творів Д. Г. Білоуса, поетафронтовика, поета-перекладача. Діти по-особливому дивилися на Митця, бо дехто вперше побачив поета, лауреата премій імені Т. Шевченка, імені М. Рильського. Одна з найулюбленіших збірок Майстра слова — “Пташині голоси”. Він багато цитував з неї. Дмитро Григорович дуже добре розрізняв голоси птахів. Митець чув і розумів усі мови серцем… Його солов’їне слово стало перлиною української писемності. Всі ми помітили чіпку, унікальну пам’ять Дмитра Григоровича. Він до найменших деталей пам’ятав нашу попередню зустріч восени 2002 року, як ішли Ярославовим Валом, про що говорили… Після свята запропонувала поетові доїхати додому машиною. Він відмовився, і ми пішли вулицею Олеся Гончара до будинку, в якому мешкав письменник. Ішли, розмовляючи цього разу більше про школу, про свято. Дмитрові Григоровичу дуже сподобалася пісня на його слова “Хто любить, той легко вчить”. Дорогою Митець згадував цю пісню неодноразово… Поет вирішив, що 24 квітня свій 85-й день народження святкуватиме в нашій школі… Тримаючи квіти, ніби сам весь осяяний якимось незвичним казково-весняним сяйвом, Дмитро Григорович, прощаючись, сказав: “До побачення”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
