“Молоді житимуть щасливо, сито й багато”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ФЕСТИВАЛЬ ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ «РОЖАНИЦЯ»
Слово Просвіти, №43 за 2007 рік
Утворенню сім’ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість — справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику. Весілля — стародавній звичай, що сягає своїми коренями в далеке минуле. Це унікальне дійство з елементами театральності, складна суміш обрядів різних часів, у якій розрізняють елементи родової екзогамної епохи, впливи грецько-візантійського та релігійно-містичного характеру. Як фольклорне явище, весілля уособлює величезний потенціал народу, відбиваючи його менталітет і пріоритети. На наших теренах весілля справляють уже багато сотень років, і нині в українській фольклорній традиції воно не втрачає своєї актуальності.
Богдана МОРОЗ Фото автора
До дня Покрови, храмового свята села Бобриці, народний етнографічний театр “Човен” спільно з українським центром народної культури “Музей Івана Гончара” за підтримки сільської ради Бобриці Києво-Святошинського району й Бобрицького екологічно-рекреаційного заповідника “Сінтіка” започаткували й провели щорічний Всеукраїнський фестиваль весільного обряду “Рожаниця”. Мета фестивалю — зберігати, популяризувати й розвивати родинно-звичаєвий пласт української традиційної культури, зокрема народного весілля, висвітлювати автентичні етнореґіональні особливості цього чільного обряду, а відтак — багатства його загальнонаціонального колориту, світоглядних уявлень й етичних ідеалів українців. Недаремно фестиваль проводять у ці дні, бо ж саме з Покрови розпочинався цикл весіль: “Прийде Покрова — дівці голову покриє”. Покрова — своєрідний показник погоди на зиму. Кажуть: до обіду — осінь, після — зима; якщо вітер віє з півночі або зі сходу, зима буде холодна й сніжна, якщо з півдня — зима тепла, з заходу — сніжна. При змінному вітрі й зима буде нестійка. Та попри всі прогнози, вусі пори року весільний обряд зворушує й гріє не лише тіло, а й душу. Цього року погода не сприяла забавам просто неба, але завдяки насиченій та неймовірно цікавій програмі мерзнути не довелося. До того ж усі охочі могли пригоститися гарячими стравами, що серед виставки-продажу товарів народного мистецтва видалися ще смачнішими. На ярмарку можна було зустріти талановитих майстрів із різних мальовничих куточків нашої країни. Найбільше запам’яталися своєю оригінальністю вироби майстрині Олени Дзіядевич — вовняний та бавовняний одяг із неповторними візерунками, виконаними в стилі художнього плетення. А також колекція автентичного українського вбрання, яку зібрав старший науковий співробітник, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, керівник студії української народної вишивки “Арія-на” Юрій Мельничук. Різноманітні вироби з дерева, соломи, глини, напівкоштовного каміння привезли майстри з Косівщини. Фестиваль “Рожаниця” розпочався “неофіційним відкриттям” в УЦНК “Музей Івана Гончара” обрядами “бгання короваю” (фольк-гурт “Володар”), адже саме в четвер випікали весільний хліб, і “завивання гільця” (фольк-гурт “Роксоланія”), а також соборною молитвою до Богородиці з проханням благословити весільне дійство. У неділю відбулося святкове богослужіння в церкві Святої Покрови Богородиці. Отець Ростислав своєю проповіддю доніс до людей історію свята Покрови Божої Матері. Наголосив, що лише український народ так благочестиво шанує Божу Матір. Після полудня фестиваль “Рожаниця” урочисто відкрили освяченням “Покровських воріт” і ритуального білого полотна — Покрови, віншуванням дівчат. Цікавий обряд приготування посагу, де центральне місце займає ткання білого полотна. Полотно впродовж року, до Великоднього посту, із пісенними зверненнями до Пресвятої Богородиці ткали дівчата. А на свято Покрови несли його до церкви, слали від її порога, прикрасивши квітами, осінніми фруктами та ягодами. Після богослужіння роздавали освячені дари дітям-сиротам, а полотно порівну розділяли між собою. Благословлене Богородицею полотно служило основою для весільного рушника, який потім наречена пов’язувала на шию майбутньому чоловікові. Загалом же українське весілля ділиться на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посагу молодих, розплітання коси, поділу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячували вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. Численні обряди, пов’язані з залицяннями й шлюбом, красиві й романтичні. Багато зних сягає ритуалів, що існували в глибоку давнину й виконання яких має одну мету — союз повинен бути міцним і щасливим. У багатьох народів молодих обсипали зерном. Цією ритуальною дією висловлювали не тільки надію, що шлюб буде міцним, а й віру, що зерна передадуть свою чарівну силу парі, на яку впадуть, і молоді житимуть щасливо, сито й багато. У римлян так само, як у слов’ян, існував звичай співати пісні нареченим до півночі. У росіян співом супроводжувався весь весільний обряд. Ана передвесільному дівич-вечорі наречена, її подруги і спеціально запрошені бабці прагнули лити сльози за всіма правилами стародавньої антипатичної магії, щоб забезпечити радісне життя в майбутньому. Талановиті учасники фестивалю “Рожаниця” (“Роксоланія”, “Володар”, “Божичі”, “Лукині роси” з Києва, “Дике поле” з Кіровограда, “Люди добрі” зі Львова, “Бойки” зм. Старе Івано-Франківської області, Луганський обласний будинок народної творчості) відтворили низку весільних обрядодійств, і кожен присутній зміг відчути себе учасником цього неповторного, незрівнянного дійства — весілля.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
