“За всяку ціну ми мусимо вивести нашу літературу на широку європейську арену”. М. Хвильовий · с. 11сторінка оригіналу ↗
ВІДСТОЮЄ ДУХОВНІСТЬ І СВОБОДУ
Слово Просвіти, №43 за 2007 рік
Войчех Пестка (Польща): — Україна і Польща впродовж багатьох століть пов’язані нерозривною творчою сув’яззю. І нині ми готові влитися в струмінь активного творчого життя. Ще з утворенням руху “Солідарності” в нашій країні було дано поштовх до знищення цензури, розвитку свободи слова, піднесення людської гідності. Але ситуація безцензурної реальності досить складна. Зараз легко емігрувати, перетнути кордон, що важливо для особистості поета. А ось художньому слову ще важко перетнути кордони. Учас девальвації духовних цінностей треба мати мужність обороняти і відстоювати мову, культуру, честь. Виховання засобами художнього слова нового покоління наших громадян залишається актуальним завданням. У спілці польських письменників зараз понад дві тисячі літераторів. Щоб вступити до неї, треба мати дві книги. Авторів, що мають дві книги, у нас понад 10 тисяч. Як зробити відбір найобдарованіших? У нас виходить 183 літературні журнали в різних реґіонах. Я привіз вам у подарунок два, присвячених українській літературі. Як у Польщі з книговиданням? У нас на півмільйона читачів виходить 100 тисяч книг. Наклад поезії — 1—2 тисячі, прози — 10—50 тисяч. Звичайно, хотіли б мати більші наклади. Але книги користуються великим попитом. Їхній реалізації сприяють різноманітні поетичні фестивалі, свята книги, книжкові ярмарки, яких багато у нашій країні. Мотохіро Оно (Японія): — У сучасній Японії сила художнього слова, його вплив на людину відроджується. Після Другої світової війни інтенсивно розвивалася економіка, люди стали більше заробляти, вони винайшли різні дива техніки, але стомилися від цього всього. І тому зараз японці думають про неперебутні цінності, зокрема, родину. Чому таке відчуження між людьми? Чому у країні достатку від самогубств гине втричі більше людей, ніж від автомобільних катастроф? Чому батьків поглинає страх втратити дітей, залишитися наодинці з самотністю? Усі ці проблеми сучасного суспільства хвилюють письменників, і вони прагнуть глибше пізнати психологію людини, ті тайнощі, які поєднують чоловіка та жінку, і в своїх творах показати всі глибини людського буття. Євгеній Нєфьодов (Росія): — Дорогі земляки! Я маю щастя вітати вас українською мовою, що рідна мені з дитинства. Тридцять років тому я поїхав з Донецька до Москви, працював у “Комсомольской правде”. Перекладав твори В. Стуса, Б. Олійника, М. Лукова, інших поетів, яких усім серцем люблю. У нашій письменницькій організації чимало українців. Голова спілки Валерій Ганічев — з Миколаєва. Є ще Микола Дорошенко, Михайло Ткаченко, майже весь секретаріат родом з України. Тоді, коли московський мер Лужков хотів забрати приміщення бібліотеки української літератури, ми стали на її захист. Отож у Москві живе і працює чимало справжніх друзів України. Треба налагоджувати добросусідські відносини, частіше бувати одні в одних, перекладати вершинні твори братніх літератур. Бо нині я читаю українську літературу здебільшого в інтернеті. Іван Яцканин (Словаччина): — У Словаччині мешкає 5 мільйонів осіб. Це трохи більше, ніж у Києві. Але держава робить багато для того, щоб культуру, літературу Словаччини знали у світі. Є інформаційний літературний центр, різні відділи міністерств, агенції, які виділяють кошти для видання книг за кордоном, підтримки газет і журналів, національних меншин. Так, за останні десять років у Братиславі вийшло 196 книг за державної підтримки, серед них і тих, хто пише українською мовою. З радістю запрошую делегацію НСПУ до Словаччини. Іван Драч: — Дивлюсь у конференц-зал готелю “Україна”, де проходить наше зібрання, і не бачу багатьох облич. Де Борис Олійник? А чому нема Ліни Костенко? Чому Дмитра Павличка нема? А де Іван Дзюба? Дуже тяжко мені бути самотнім вовком. Коли ми не будемо дивитися, що відбувається навколо, аналізувати і передбачати, то всі можемо гепнутися туди… Коли дивлюся на цю гарну жінку з Грузії, бачу всіх грузинських письменників. Чому там така трагічна ситуація, коли у державі демократичний президент М. Саакашвілі?! У нього ж має бути національна ідеологія. Треба усім від імені Міжнародного форуму “Слово без кордонів” звернутися до Президента Грузії з проханням дослухатися до голосу письменників і повернутися до них обличчям. Хіба може бути інакше у Грузії, такій великій іменами своїх духовних світочів? Олександр Навроцький (Польща): — Моя старша донька закінчила університет у Києві, а молодша — в Івано-Франківську. Тому ми духовно і родинно поєднані. Раніше у нас не було свободи слова, а тепер свобода є, а нема грошей.
Під час засідання письменницького форуму
Коли не платять грошей, шахтарі приїжджають з динамітом до Варшави, б’ють касками об асфальт — і гроші з’являються. А що робити нам, письменникам? Адже слово — динаміт уповільненої дії. Та все-таки у Польщі вирує творче життя. Маємо чимало літературних премій, одна з яких становить 40 тис. доларів. Є премія ЮНЕСКО, яку вручають до Міжнародного дня поезії вже дев’ять років. Міжнародний день поезії у Варшаві — не разова акція, а цілих сто днів фестивалів, конкурсів, презентацій, концертів співаної поезії, видання місячника “Поезія сьогодні” не лише польською, а й німецькою, французькою, англійською мовою. Він надходить у бібліотеку Конґресу США, університети Канади, Англії, Франції, багатьох інших країн. Різноманітні програми, творчі зустрічі охоплюють не лише майдани, великі й малі зали столиці, а й усю країну. Беруть участь у цих заходах поети з багатьох країн світу, з України також. Я привіз вам кілька чисел журналу “Поезія сьогодні” французькою й російською мовами. Моя пропозиція — видати спільний польсько-український випуск цього журналу, де б ми могли представити не менше 30 поетів. А в квітні під патронатом ЮНЕСКО змогли б зробити презентацію у Варшаві. Наступний міжнародний день поезії міг би бути присвячений Україні, бо вже були посвяти фран-
Учасники форуму після покладання квітів до пам’ятника Тарасові Шевченку цузькій, угорській, російській поезії. Навіщо нам, слов’янам, спілкуватися за посередництвом англійської мови? Говорімо рідною. Так нам краще порозумітися. Сергій Борщевський, завідувач відділу міжнародних зв’язків НСПУ: — У кожній країні може бути надлишок юристів, економістів, але не може бути надлишку поетів. У галактиці нема жодної зайвої зірки, хоч як би вона світила. Ми закладаємо підвалини нової письменницької спільноти не для того, щоб здійснювати над нею якийсь контроль. Просто доводиться жити в суспільстві ризиків, де технічний прогрес випереджує духовність. А тому маємо зробити все, щоб письменницький голос почули не лише у світі, а й у власній країні. Асоціація письменницьких спілок не передбачає створення якихось бюрократичних структур, державних надбудов. За час моєї дипломатичної кар’єри довелося вести чимало переговорів, і знаю, що дипломати обстоюють інтереси власних країн часто всупереч інтересам інших. У нас цього не буде. Тут нема супротивників — є лише однодумці і побратими по перу. Гарсіа Маркес, якого я немало перекладав, був співцем самотності, але писав про те, що заперечити самотність може лише людська солідарність. Саме в ім’я цього ми і зібралися у Києві. Віктор Баранов, голова Київської організації НСПУ, головний редактор журналу “Київ”: — Спочатку було Слово, і Слово було Бог. Цунамі, наслідки парникового ефекту — все це плоди дегуманізації людства. Слово повинно врятувати цей жорстокий світ.
Бог створив нас різними. Але у нас є спільні духовні цінності. І тому ми щономера у розділі “Вікно у світ” в журналі “Київ” друкуємо зарубіжну новелу. Але цього замало. Колишнє видавництво “Дніпро” щороку друкувало 250 книг, вісімдесят відсотків яких було іноземних авторів. Маємо відновити цю добру справу на сучасному рівні. Я готовий до роботи і як перекладач з молдавської і румунської мов, і як один із керівників нашої спілки.
Під час дводенної роботи Міжнародного письменницького форуму “Слово без кордонів” виступили також голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Павло Мовчан, перекладачка з Великобританії, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ст., лауреат премії ім. І. Франка Віра Річ, поет і перекладач з Грузії Володимир Сарішвілі, поет і перекладач з Болгарії Дімітр Черняєв-Христов, білоруський поет Сяргей Законніков, поети з Сербії Рісто Васілєвскі та Мичо Цвієтіч, українські перекладачі Дмитро Чередниченко, Юрій Завгородній, голова Львівської організації НСПУ Марія Якубовська, головний редактор журналу “Всесвіт” Олег Микитенко та інші українські письменники і зарубіжні гості. Володимир Яворівський вручив почесні відзнаки НСПУ за багаторічну плідну перекладацьку справу Вірі Річ, Оно Мотохіро та перекладачеві Феліксу Бахчиняну (Вірменія). Фелікс Бахчинян, розповідаючи про давні літературні зв’язки з Україною, повідомив, що золотою медаллю Нансена відзначено Івана Драча, Павла Мовчана, професора Людмилу Задорожну, а також великого друга вірменської літератури, талановитого перекладача Віктора Кочевського (посмертно). Медаль передадуть його родині. Учасники форуму одноголосно прийняли звернення до Президента та уряду Грузії з приводу силового захоплення приміщення Спілки письменників у Тбілісі. Було підписано Угоду про створення Міжнародної асоціації письменницьких спілок “Слово без кордонів”. Підписи під цим документом поставили повноважні представники спілок письменників Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Грузії, Ізраїлю, Латвії, Словенії та України. До них незабаром приєднаються письменницькі спілки деяких інших країн, про що вже є домовленість. Президентом асоціації на 2008 рік обрано голову НСПУ Володимира Яворівського. Учасники форуму провели літературно-мистецький вечір у Національній філармонії України, зустрілися зі студентами Київського національного університету ім. Т. Шевченка та НаУКМА, співробітниками Інституту літератури, здійснили екскурсію по Києву. Вони взяли участь у літературному вечорі на честь 100-річчя від дня народження видатного українського поета, перекладача Василя Мисика. Та, мабуть, найбільшим, найвагомішим результатом цієї незабутньої зустрічі було не стільки прийняття цих важливих документів, а тепло людських зустрічей, обмін новими книгами, свіжими числами журналів, домовленість про майбутні дні літератур, спільне проведення декад, презентацій, видання антологій. Отож на шляху творчого єднання письменників країн Європи й Азії Київ зробив перші кроки. Попереду — велика дорога пошуків, знахідок, взаєморозуміння і творення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
