Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Бас0гітара співає безліччю голосів”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

«ЧИМ БІЛЬШЕ В НАС УКРАЇНСЬКОГО, ТИМ МИ ЦІКАВІШІ»

Слово Просвіти, №43 за 2007 рік

— Ігоре, почнемо з насущного. Що дратує, болить, що заважає працювати і дихати? — Мені як громадянинові України заважають нестабільність, постійна загроза чогось жахливого, чим нас лякають політики, які ділять черговий ласий шматок. Хотілося б грати більше власне джазових концертів, адже в Україні є музиканти, які сформувалися і можуть сказати вагоме слово. Я не хочу говорити, що в Україні народився новий джаз й українці надзвичайно чимось вирізняються, ні, просто є вже гідні музиканти, які у цьому жанрі піднялися, можуть презентувати цікаві програми й представляти країну на різних міжнародних фестивалях. — А які рифи існують навколо джазового середовища? — Оскільки народ переважно слухає легковажно-доступну музику, то українська поп-музика вже підкорилася тим законам ринку, які існують в усьому світі, артисти почали працювати цивілізовано, тобто виступають і заробляють гроші. Щодо класично-академічної музики, то в нас є оперні театри, філармонії, існують спеціалізовані концертні майданчики, отже, цей жанр теж живе, держава його, хоч і незначно, підтримує. А ось джазове мистецтво перебуває поки що в дуже несприятливих умовах. Можливо, заважає менталітет українців, які вважають, що це не наша музика (хоча троїсті музики — це суцільний джаз), не ми її придумали, це музика американських негрів, і хоч весь світ її сприйняв, в Україні цей процес почався пізніше. Наша держава, телевізійні канали, радіо, преса зорієнтовані на попсу, а джаз надзвичайно слабо представлений, він — неформат. Джазмени, і я також, заробляють собі на хліб в іншій площині. Я співпрацюю з естрадниками, ця робота теж потребує вміння, професіоналізму, відповідальності, вона годує мою сім’ю і дає можливість займатися улюбленою справою. Я записую власні джазові сольні альбоми, беру участь у проектах українських джазменів. Є, певна річ, позитивні моменти у нашій справі: чимало журналістів цю музику любить, знає, пише про неї, вона представлена на радіо “Ренесанс”, “Промінь”, “Ера”, є клуб “Арена-сіті”, де Олексій Коган раз на тиждень проводить джазові концерти. Доля звела мене з Юлією Олійник, директором видавництва “Темпора”, яке випустило мій другий сольний альбом, до нас приєднався Роман Недзельський (чоловік та продюсер Оксани Білозір — В.К.), керівник компанії “Україна гастрольна”, і виникла ідея проведення джазових концертів. У лютому 2007 року ми розпочали серію виступів українських виконавців, які випустили сольні альбоми. З приводу їхніх здобутків відбулась невеличка презентація, іна тому все, на жаль, закінчилося, тобто для широкого кола глядачів на нормальних концертних майданчиках ці програми не представляли. В Українському домі на чотирьох концертах було презентовано два мої проекти, програми Млади та групи “Кактус-фреш”, яку створили піаністка Наталя Лебедєва і саксофоніст Дмитро Александров. Усі виступи ми записали, відзняли, змонтували відео. Для мене це велика радість і велика подія. Сподіваюся, незабаром вийдуть три CD- диски “живих” концертів, які видаватиме компанія “Комп”. Це два мої проекти: “Тут був Закус” та “Коломийки”, і проект “Кактус-фреш”. Крім того, видавництво “Темпора” видає два українські джазові DVD — в нашій країні це новина. Гадаю, цей продукт не соромно показувати, він ніби “індикатор” того, що є в Україні в джазовій музиці. Можливо, завдяки нашим зусиллям трішки “розвидниться”, хай не завтра-післязавтра, але коли цей матеріал лежатиме на полицях магазинів, буде доступний для слухачів, то люди зможуть подивитися, як усе це відбувається на сцені, оцінити рівень. Тоді у них, можливо, виникне бажання не тільки відвідувати концерти “Джаз-кола”, а й проводити їх в інших містах, щоб ожило гастрольне життя. Адже в провінції з джазом повний застій, та й у київських клубах це мистецтво ледь жевріє. На нечисленних українських фестивалях наші музиканти чомусь представлені не так гідно, як вони того заслуговують. Запрошують здебільшого гостей з інших країн. Це добре, але про своїх не треба забувати. Крім того, зараз я записую третій студійний сольний альбом “Коломийки”, який дещо відрізнятиметься від того, що ми грали в Українському домі. На мою думку, це дуже цікавий і колоритний матеріал. Насиченість композицій українською етнікою може по-справжньому вирізняти наших музикантів, показувати їхні особистісні самобутні риси — в гармонії, мелодиці, ритміці. Українська пісня дивовижно мелодійна, її можна гармонізувати надзвичайно цікаво, це той матеріал, який сьогодні дедалі більше зацікавлює багатьох музикантів. Це, напевно, той шлях, яким треба йти нашим джазменам, аби зарекомендувати себе, щоб у світі казали: “Цей джаз має своє обличчя, він цікавий, бо український”. Отож закликаю звертатися до нашого коріння — до народної музики, черпати звідти, і на основі того творити щось своє, справді актуальне. Звісно, джазові стандарти теж треба знати. — Ви граєте на безладовій бас-гітарі. У чому її специфіка? Наскільки складно на ній грати? — Почну з анекдоту. Приходить юнак до метра і каже: “Я дуже хочу у Вас займатися на басу. Чи могли б Ви мені дати кілька уроків?” — “Ну звичайно. Ось ця струна — мі, ось ця — ля, граєш: ля-мі, ля-мі… На другий урок приходь наступного тижня”. Учня немає тиждень, два, місяць, другий… Якось метр зустрічає його на вулиці, питає: “Чого ж ти не приходиш на уроки?” — “Часу не вистачає. Концерти, халтури…” Насправді це інструмент непростий, бас-гітарист має водночас відчувати мелодію та гармонію, тримати ритм. Щодо моїх гітар… Річ у тім, що бас-гітара — це велика окрема тема, сьогодні є багато різновидів: ладові й безладові чотириструнні, п’ятиструнні, шестиструнні, семиструнні й навіть восьмиструнні. Цей інструмент нині дуже популярний, і Ігор ЗАКУС має колоритне прізвище, яке одразу запам’ятовується, і зовнішність рафінованого інтелігента, але без цукру, бо за характером він відверто-щирий і принциповий: і в музиці, і в житті. Не сприймає найменшої фальші, адже Богом йому дано так чисто інтонувати на бас-гітарі, що іноді його гра здається виявом незбагненних можливостей людини-феномена. Бас-гітариста, композитора й аранжувальника Ігоря Закуса добре знають і естрадники (він співпрацював із Таїсією Повалій, Оксаною Білозір, Іриною Білик, нині грає у “ВІА Грі”), і джазмени: виступає практично з усіма найкращими музикантами України, часто потрапляє в “компанії” західних зірок (15 листопада він виступатиме на одній сцені з мегазіркою зі США Маркусом Мілером у Міжнародному центрі культури і мистецтв). А ось що розповів про Ігоря подвижник і популяризатор джазу Олексій Коган: “Він завжди зібраний і спокійний, посидючий і водночас одержимий різними ідеями. Багато виступає в клубах, їздить на гастролі, постійно вчиться і творить музику. Одного разу буквально врятував концерт квінтету британського барабанщика Марка Гілмора. Коли за три години до початку стало зрозуміло, що басист Гі Нсанге до Києва не прилетить, Закус “постояв за державу” на всі сто! Гілмор і його партнери допомагали Ігореві як могли, і наш земляк був на висоті. Наступного дня Нсанге все ж прибув. На другому концерті музиканти спершу подякували Ігореві, що сидів у залі, а потім викликали його на сцену, щоб зіграти з ним одну з п’єс. Приємно!” Заради цього “приємно” Закус дедалі більше занурюється в джаз, не бажаючи віддаватися грошовитій попсі, хоча вона завжди очікує його з солодкими обіймами. А ще він “запрягся” в одну складну роботу — у проект “Джаз-Коло”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин