Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен “Наука потребує чесності”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

РОЗУМНІ ВЧАТЬСЯ НА ЧУЖИХ ПОМИЛКАХ

Слово Просвіти, №43 за 2011 рік

НАУКОВИЙ БЮДЖЕТ В УКРАЇНІ В 500 РАЗІВ МЕНШИЙ, НІЖ У США — Максиме Віталійовичу, Ви поєднали в собі “фізика” й “лірика”, займаєтеся громадською й адміністративною роботою і в усьому маєте значні досягнення. Як Вам це вдається? Як усе встигаєте? — Я народився в родині відомих науковців, зростав у науковому середовищі. Вважаю, що це прекрасне оточення, бо в науку йдуть найяскравіші люди, які мають ще й чіткі моральні настанови. Наука потребує чесності. Мені пощастило спілкуватися з багатьма, без перебільшення, видатними вченими. Ідеться переважно про фізиків, частково про гуманітаріїв. Усі визначні фізики, з якими я був знайомий, мали широкі гуманітарні зацікавлення. Вони блискуче розумілись на поезії, на музиці, театрі, часом краще, ніж гуманітарії за фахом. Наприклад, академік Борис Вєркін, засновник відомого Харківського фізико-технічного інституту низьких температур, у юності вагався, чи не стати йому професійним музикантом. Уже в поважних літах він приїздив, скажімо, на один вечір спеціально на якийсь концерт у Київську філармонію, я ходив з ним разом. Він розповідав мені про вистави театру Курбаса, які бачив ще в дитинстві, хоч, безумовно, не був людиною української культури. Він влаштовував театральні й симфонічні вечори у своєму інституті. Одужуючи після тяжкого інсульту, одним пальцем передруковував заборонені тоді вірші російських поетів “срібної доби” з книжок, які брав у спецсхові Харківської бібліотеки, оправляв і дарував друзям. Маю сім саморобних книжок, передрукованих академіком Вєркіним. Така сама літературно-мистецька атмосфера була й серед ленінградських фізиків, з якими спілкувався, бо я там закінчував аспірантуру. Така ж атмосфера панувала й серед київської наукової “сметанки”. Врешті, відомий англійський письменник Чарлз Персі Cноу був ще й першорядним фізиком, а також урядовцем. До речі, коли німці 1940 року збиралися висадитися на Британських островах, він був одним із перших у списку тих, кого мали знищити. Мені здається, для вчених, які займаються пізнанням світу, не бути однобоким дуже важливо. Тож я просто належу до тієї традиції, яка, на жаль, через багато причин зараз не така потужна, як була раніше. — 4 жовтня вченим Солу Перлматтеру (США), Браяну П. Шмідту (Австралія), Адаму Ріссу (США) було присуджено Нобелівську премію в галузі фізики “за відкриття прискореного розширення Всесвіту за допомогою спостережень за далекими надновими”. У чому суть цього відкриття? І чи є надія, що Україна невдовзі також матиме Нобелівських лауреатів? — Нинішня премія стосується астрофізики, самих основ нашого Всесвіту. Це річ дуже цікава, але потребує спеціальних знань. Між фізиками, які працюють у різних галузях (я працюю в твердотільній фізиці), часом буває дуже велика відстань. Тому не коментуватиму нинішню премію, бо це було б не зовсім фахово. А ось минулого року двоє англійських учених (вихідці з Росії) Андре Гейм і Костя Новоселов стали Нобелівськими лауреатами “за експерименти з двовимірним матеріалом графеном”. Це той напрям, яким безпосередньо займаюсь я. Мої останні роботи присвячені графенові — унікальному матеріалу. Ці дослідження відкрили багато цікавих фундаментальних нових ефектів і водночас дають людству надію на революцію в електроніці, на перехід від кремнію до нової вуглецевої електроніки. Не знаю, чи ця надія справдиться, але над проблемою працює велика кількість першорядних науковців, і я не став би відкидати такої можливості. Чи можуть отримати Нобелівську премію українські вчені — дуже болюче питання. Наука зараз — річ, на жаль, витратна. Часи, коли експериментальні відкриття робили, використовуючи прилади, “зліплені” з мотузочок і дротиків, минули назавжди. Тепер потрібне дороге лабораторне обладнання, можливість інформаційного доступу до найновіших джерел наукової інформації, що також потребує коштів. Науковий бюджет України в У 1960-ті роки в середовищі наукової еліти була модною дискусія між “фізиками” й “ліриками” про альтернативу вибору між технократичною і гуманітарною орієнтацією. Наш гість — науковець, громадський діяч, перекладач, письменник, доктор фізико-математичних наук Максим СТРІХА, який навдивовижу органічно поєднав у собі ці нібито протилежні течії. Нині він головний науковець Інституту фізики напівпровідників НАН України; завідувач кафедри перекладу гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка; віце-президент АН вищої школи України; віце-президент Асоціації українських письменників; голова Громадської ради при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації України. Розмовляємо про сучасні проблеми науки, освіти в нашій державі. 30 разів менший, ніж у Росії, і в 500 разів менший, ніж у США. Попри все те, наші вчені зробили геройський подвиг — вони існують за таких умов, коли рідна держава робить усе для того, щоб науку в Україні знищити. А вчені ще живуть, ще дають першорядні результати. Але, звичайно, серйозно претендувати за таких умов на Нобелівську премію дуже важко. ЖОДНУ СИСТЕМУ НЕ МОЖНА ПЕРЕЛАМАТИ МИТТЄВО — Колись в інтерв’ю Ви сказали: “Політичні еліти не розуміють значення науки”. Це актуально? — Життя часом робить песимістом. Коли бачив адміністрацію президента Віктора Ющенка з усіма тими постатями, думав, “дожилися…” Але коли бачиш адміністрацію президента Віктора Януковича, розумієш, що завжди є можливість для погіршення. Фатальнішої ситуації для України, ніж зараз, не було ніколи. Є окремі люди, які намагаються її врятувати. Я шаную голову Державного агентства з питань науки, інновацій та інформацій України Володимира Семиноженка, з величезною повагою ставлюся до Бориса Євгеновича Патона. Він у майже 93 роки робить дуже багато, щоб зберегти науку. Але, коли говорити про нинішню верхівку, це одиниці, і від них у державі сьогодні не дуже багато залежить. Майже всі інші постаті сьогоднішніх еліт значення науки не розуміють, вважають її непотрібним доважком до державного воза. Протягом останнього року розгорнулося справжнє цькування вчених. Треба ж якось імітувати боротьбу з корупцією, справжніх корупціонерів ловити лячно, а-от узятися за вчених, які, скажімо, ще й читають лекції в університетах, просто. Приходить КРУ з перевіркою в університет, де професор такий-то за сумісництвом читав лекцію. Ідуть на його основну роботу, перевіряють, як його там табелювали — і знаходять порушення. Але раніше ніхто не зважав на подібне, не вигадував, що за вичитані дві лекційні години професор має ці дві години ввечері відпрацювати. Адже праця науковця — ненормована за своєю природою. Науковець і у вихідні, і у відпустці працює над своїми проблемами. Але те, що забули відмітити, що в цей час науковець читав лекцію й за основним місцем роботи був відсутній — це вже підстава покарати вченого, що масово й робили. Протягом минулого року нинішня влада доклала фантастично багато зусиль для того, щоб погіршити шанси української науки. Зокрема у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту вперше за всю історію взагалі ліквідовано науковий департамент. Наука не належать до сфери інтересів нинішнього міністра, а відтак цими питаннями можна взагалі не займатися. Фактично величезний сектор національної науки — науку в університетах — ніхто не координує і, за великим рахунком, не знає, що там робиться. — Чи може окрема людина якось вплинути на систему, щось у ній змінити і наскільки? Наприклад, коли Іван Дзюба в 1993—1995 роках був міністром культури (Ви були його радником), у багатьох з’явилися сподівання на кардинальні

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин