Читацьке віче “Господь покликав їх у вічне життя”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
ПАМ’ЯТЬ ПРО МАМУ
Слово Просвіти, №43 за 2011 рік
На світанку 11 жовтня, разом із ранковою зорею згасла і “тихо пішла за межу” наша дорога мама і бабуся Катерина Романівна Марченко. Господь покликав її у вічне життя саме перед Святою Покровою. Це свято було для неї особливим, адже воно храмове на її малій батьківщині, де народилася 7 грудня 1919 року. Це село Кищенці Маньківського району Черкаської області, це земля, яка досі дихає згадкою про трипільські часи. Ще зовсім малою, з розповідей дядьків, які намагалися замінити їй батька, дізналася правду, що тато, повернувшись із Першої імперіалістичної війни, піднявся на боротьбу за волю і віддав життя за Україну ще на початку 1920-х років, коли селянство боронило свої землі від московської воші. Батьківська рідна хата, вкрита стріхою, стояла на високому сільському кутку і міцно тримала маму біля себе, адже була наповнена запахами трав та народними обрядами, а глиняну долівку на Зелені свята зажди щедро встеляв чебрець, зібраний на сільському цвинтарі, що беріг пам’ять про предків. Мама мала велике бажання учитися і нести просвіту односельцям. Вступила до Київського педагогічного інституту, аби повернутися до рідного села вже народною вчителькою. Пізніше вона отримала звання Відмінника народної освіти, а тоді вчителювання перервала Друга світова війна, яка кривавим крилом накрила її долю і якій мама віддала чотири роки своєї юності, рятуючи поранених на фронті. Мама мала поранення і отримала статус учасника бойових дій та ветерана Другої світової війни, але вона знала, що воює за рідну Україну, як її батько у далекі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
