Поетичний автограф · “Редакція газети, Центральне правління ВУТ “Просвіта” щиро вітають поета і просвітянина Володимира Іванціва з ювілеєм!” · с. 14сторінка оригіналу ↗
ВВООЛЛООДДИИМ МИИРР ІІВВААННЦЦІІВВ:: ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ
Слово Просвіти, №43 за 2011 рік
Знаю цього чоловіка половину свого віку. Знаю як людину стійких переконань і незрадливого в товаришуванні. Настільки близько, що мав змогу читати віддруковану ним із київських негативів на фотопапері Ф 14x19 монографію Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, а в безпросвітних, здавалося, застійних 1970-х мав довіру обговорювати почуту з “Голосу…” працю грузинського філософа (прізвище з літами забулося) “Чи протриває СРСР до 1983 року?”. В пам’ятку епізод, коли його дотепна реакція на шельмування мене через неповагу до великоросійського літературного авторитета, схоже, відвернула від моєї особи неприємності. “Хіба ж N член політбюро?” — риторичним питанням вивів В. Іванців класика з-під даху недоторканності, а мене з-під можливого ковпака тоді всеможних літературознавців у цивільному. Вихід у світ 1967 року поетичної збірки “Русява Рось” провістив з’яву в українській літературі голосу молодечого, свіжого і сильного. Знаний критик Іван Зуб відзначив “бажання молодого поета дошукуватися істини, аналітично доходити до всього, перевіряти суттєвість і правдивість реального, чи й легендарного”. Проте саме це “дошукування істини” на довгі роки заступило поетові шлях до видавничих центрів. Понад два десятиліття тримався В. Іванців на маргінесі офіційного літпроцесу, засвідчуючи свою тривалість хіба що перекладами до антологій і поетичних збірок з болгарської, латиської, чеської, російської завдяки підтримці С. Тельнюка, В. Забаштанського, В. Грабовського (підсумок цієї роботи — українськомовний “Вінок” М. Богдановича (1997) та “Український знаменник” із дванадцяти літератур (2009), а ще рецензіями в “Україні”, “Літературній Україні”, “Друзі читача” й видавничими для сектора перекладу з іноземних мов “Веселки”. Лише зі здобуттям Незалежності наш земляк зміг видавати книжки. Вийшли поетичні збірки “Вернутися дощем” (1993), “Івангеліє від Іванціва” (2007), для діток “Трички-брички” (2007), сатиричні “Знаки злодіяки” (1995) та “Український терпець” (2004), літературно-краєзнавче “Подолання синдрому Гоголя” (2006). Під дахом заснованого ним при Білоцерківському міськрайонному об’єднанні ВУТ “Просвіта” “Альманаха “Біла Церква” побачили світ понад півсотні літературно-художніх, публіцистичних і краєзнавчих видань, серед яких відзначений на Львівському книжковому форумі 1998 р. перший у незалежній Україні багатоілюстрований рідномовний “Тарас Бульба” (з десяток примірників перетнули й океан) та перше в Україні видання творів Івана Мазепи “През шаблю маєм права”. Від самого початку горбачовської перебудови, що в наших умовах переросла в змаг за державну незалежність, В. Іванців прилучився до цього процесу. Він — один з ініціаторів відродження на Пороссі “Просвіти”, яка веде своє літочислення з 1917 року, і вже понад два десятиліття лідер міськрайонного об’єднання (до речі, відзначений медаллю “Будів-
* * * В камуфляж фарбує міль каштани, А вони беззахисні всерівно. Вибрав Хмарник сонячний кришталик, І осліпло небо посіріле.
Скільки нам лишилось того сонця, Скільки того листя нам лишилось… Літо вже не має оборонця І здається осені на милість.
НІЧ ТІСНИХ ОБІЙМІВ
Запнувши людям темрявою очі, Зацмінно пахла ніч в його обіймах, І ранок ледь світанок не проспав.
І день коханців трохи не застав! Отож бо делікатно-богобійний Віднині буде день щодень коротший.
ПОСТІВАНГЕЛІЙНЕ
І знову зайди розп’яли Христа І вбивці поділили здерту одінь, А сонм апостолів при першій же нагоді До зграї розпинателів пристав.
Їх не лякає темрява густа По христовбивстві, як телят у шкоді: Люстрація, яку Господь проводить, Потойбіч, звідки жоден не вертав!
То, мо’, вона вже не така й страшна?! Але таки повернеться розп’ятий І попитає свої білі шати!
Тож буде декому тісний рейхстаг І горе тим, хто підібгав хвоста, Коли в міжчассі правив сатана.
ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ
Галині Невінчаній, авторові роману “Зерна і жорна”
Манять нас незнані береги, А чекають сіробудні найми. Там-то наші друзі дорогі Вдосталь назбиткуються над нами.
Якщо ти українець, Ти на зраду не здатен, Не здасися чужинцю Ні співцем, ні солдатом.
В тебе воля несхитна, В тебе серденько вірне. Якщо ти українець, Якщо син України.
Годі потішати ворогів, Годі набиватись їм у друзі! Вже без тебе дим Вітчизни згірк, Не цвіте без нас калина в лузі.
* * * Заболіла мені мова білоруська, Заболіла, аж під серцем запекло. Так болить Землі лісопорубка, Так болить усохле джерело,
Так болить крило істерте бусла І забута пісня солов’я…
Не харпачка і не білоручка — Панна та, що личила князям,
А дісталася у спадок злидням, Ледарям, недоумкам на спит І щодень все дужчечки болить нам, Ними замордована болить,
Як болить поразка воякові, Як погаслий переможний клич, Від образи й сильної любові, Від засилля вражого болить… Заболіла мені мова українська.
СТУС
Не просто убито, поете Василю, А дух — у в’язницю, а душу — у карцер. Ось так, не по карті, вивчав ти Росію: В ній зло многолике, в ній лихо рукате,
В ній “чудище обло, огромно і лаяй”, Що смерть підішле, не діждавши покори,
Що ймення, як шкіру гадюка, міняє, А суті-єства не міняло ніколи.
По світу розвіявши попіл народів, Їх простір своїм, “споконвічним” вважало. Воно і тебе споживе у порідді, Що роду відрікшись, нагулює сало.
Не буде салюту, ні сліз, ні єлею Під небом уральським, байдужно-жорстоким… Одна лиш розрада, що смертю своєю Смерть України потопчем.
ІВАНГЕЛІЙНЕ
Любіть ворогів своїх. Св. Письмо
Ворога таки назвати ворогом, Не боятись мати ворогів: Обійшлася нам занадто дорого Толерантність до чужих богів,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
