Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · “Всупереч усьому телеканал “Культура” робить благородну і таку потрібну для національної духовності й свідомості справу”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Під знаком золотої пекторалі

Слово Просвіти, №43 за 2012 рік

Державного Копита”, що понад триста років висів над Україною, нічого доброго українцям не дав. Та й висів він не для того, щоб давати, а брати, гарбати, вичавлювати. Ото й вичавив із нас братолюбіє. І не лише з нас. До того ж, коли добре роздивитися, то тягар того “копита” висить над Україною дотепер, і мета не змінилася: гнітити й вичавлювати з нас останні краплі українства. А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати… Шевченко-пророк написав ці рядки для України, передбачивши у “Розритій могилі” (у “ПеРевертнях”) не бозна-кого, а таки наших нинішніх регіоналів, що дощенту і самі розмоскалились і допомагають “москалеві господарювати” — разом із “нашими” комуняками. “Начетверо розкопана, розрита могила…” — писав Тарас. Чи ж то не нинішнє “електоральне поле” України: Схід-Захід, Центр-Південь? Врештірешт і регіонали, і комуняки знайшли “общій язик” у парламенті лише тому, що то був “язик” ненависті до України, до її мови та до носіїв цієї мови. Змови і зради визначають нашу долю, а не кольори прапора. — Доля Ваша йшла за Вами поволі чи бігла попереду? — Доля моя завжди йшла зі мною поряд. Усе було вчасно, все було так, як я вартував цього у Всюдисущого. Тож грішити сьогодні будь-якими здогадами не хочу. — Як Ви почуваєтеся у “ріці часу”? — Як досвідчений човняр перед водоспадом — приречено, але спокійно. Чую, що той водоспад гримить, але за котрим він закрутом ріки — не вгадаєш. Хай би ще був якнайдалі. Бо хочу ще дечого дочекатися: сьомої книги, що має називатися “Світлиця” і міститиме пісні на мої вірші; повної сценічної версії “Тараса” у Черкаському театрі імені Т. Шевченка, що над нею вже ось третій рік працює Сергій Проскурня; а найголовніше — того часу, коли “згинуть наші воріженьки, як роса на сонці”. Проте я знаю: це, останнє, станеться лише тоді, коли ми самі станемо тим сонцем. — Чи “доросла сучасність до Шевченка”? Адже Є. Маланюк ще 1927 року писав: “Процес матеріалізації Шевченкової поезії потужно триває, і тільки, коли він закінчиться власною державою, ми зможемо сказати, що сучасність доросла до Шевченка”. Державу власну маємо. А як із “доростанням”? — Актуальність Шевченкових творів бентежила не лише Є. Маланюка 1927 року, коли він писав про те, що “процес матеріалізації Шевченкової поезії потужно триває”. Відтоді минуло ще 85 літ, а процес триває. “Розрита могила” нині, можливо, актуальніша, ніж будь-коли. І весь Шевченко теж, незважаючи на незалежність України. То яка ж це незалежність, коли формула Є. Маланюка не спрацьовує. Ой, мабуть, таки “як понесе з України кров ворожу … отоді я …” І я, і ти, і ми — всі українці “в Украйні і не в Украйні” — станемо нарешті незалежними і почнемо, дорісши, сприймати твори Шевченка як давню, гірку та болючу історію воскреслого народу. Спілкувався Богдан ЗАЛІЗНЯК Микола ЦИМБАЛЮК Фото автора …А починалося все десять років тому з невеличкої тісної кімнатки “Укртелефільму”. — Починалося як авантюра, — згадує тодішній генеральний директор кіностудії, відомий кінорежисер Олег Бійма. — Ідея уже давно витала в повітрі. Але формально вона з’явилася ніби згори. Якось Леонід Кучма похопився, що ось, мовляв, у Росії є культурний телеканал, а чому в нас нема? І доручив двом відомствам: Держкомінформу (тоді ще не було Міністерства радіо й телебачення), і Міністерству культури й туризму розробити концепцію, підготувати необхідні папери (обґрунтування, розрахунки і т. ін.) для заснування нового телеканалу. Два міністерства, уся чиновницька рать думали-гадали, скільки треба стягнути з держави коштів, щоб ідею втілити в життя… Тоді, одинадцять років тому, для цього треба було 50 млн грн. Олег Іванович, який тридцять років пропрацював на “Укртелефільмі” і на власному досвіді знав ставлення нашої влади до культури, не мав ілюзій. Він розумів: сподіватися на таку суму — утопія. Але, загорівшись ідеєю створення нової справи, зібрав своїх колег, сказав, що в них з’явилася “єдина у житті геніальна можливість вилізти з того убогого, забитого існування, на яке завжди прирікали культуру, кіно, телебачення, і почати працювати на телеканал “Культура”. І його колеги пішли за ним, невтомно працюючи пліч-о-пліч на голому ентузіазмі. Не маючи практично жодної копійки: фінансування не те що телеканалу “Культура”, а й “Укртелефільму” було практично нульове, — вони робили, здавалося б, неймовірні на той час речі. До 1 січня 2002 року, коли на Першому національному вперше було представлено культурницький двогодинний блок, який ішов як спільне виробництво студії “Укртелефільм” і Першого національного, вони відзняли понад 100 годин матеріалу. Матеріалу абсолютно нового, ексклюзивного, змістовного і цікавого. Уже згодом більшість цих телефільмів були учасниками численних фестивалів. Кожну третю картину, кожну третю роботу відзначено на міжнародних телеі кінофорумах, зокрема й на всеукраїнських. Тобто, за оцінкою Олега Бійми, це був справді високоякісний матеріал. Наприклад, цікавими, у багатьох випадках новаторсько-неординарними були роботи Галини Черняк, якій він дав можливість реалізувати себе як режисера. До того вона працювала на студії багато років. І коли вперше побачив її картину “Дві ікони, дві долі”, то зрозумів глибину її таланту. Це долі двох жінок-реставраторів, які рятували, здавалося б, навіки втрачені духовні, сакральні скарби. Це не була тривіальна розповідь, як вони працюють. Режисерка незвично, талановито показала долі двох жінок-реставраторів і двох ікон ніби як у віддзеркаленні. Була ще картина, яку вона зробила, — “Портрет Віктора Некрасова”: енкаведисти використовували цей портрет як мішень для стрільби. Потім хтось його знайшов. І ці жінки-реставратори повернули його до життя. Такими небанальними, нехрестоматійними була переважна Подарунки для телеканалу від художників. Справа — генеральний директор ДТРК “Культура” Ж. А. Мазицька Ось уже десять років двадцять чотири години на добу сім днів на тиждень він приходить до кожного з нас, українців, під знаком золотої пекторалі. Саме він розповідає Україні й світові (через супутник його приймають у понад 80 країнах) про найсвіжіші новини розмаїтого культурного життя держави. Знайомить із оригінальними авторськими програмами. Кому, скажіть, невідомі його “Скрижалі нашої історії” — передачі про визначних культурних, політичних і громадських діячів минулого? А які популярні культурно-мистецькі програми “Душі криниця”, “У майстерні художника”, “Кінолітопис”, “Театральні історії”, “Літературна мозаїка”. Незмінний успіх у науково-просвітницьких програм: “Визначні українці” — про митців, письменників, науковців, меценатів, державних та громадських діячів, іменами яких пишається Україна; “Діалог”, де відомі митці, науковці, політики обговорюють актуальні питання сучасного культурного процесу; “Наш край” — про міста і села, їхню історію і сьогодення, культурно-архітектурні і природні пам’ятки тощо. Не обійдені увагою і діти — програма “Веселка”, і юнацтво — “Молодь і час”. І все це — “Культура”, єдиний незмінно національний за формою і духом телеканал, який “миє” золоті розсипи з українських духовно-мистецьких джерел. З цієї нагоди 19 жовтня в Будинку кіно урочисто відзначили 10-ліття ДТРК “Культура”. Вшанувати її засновників і творців зібралося чимало відомих людей культури і мистецтва, представників влади. Вітання, нагороди приймала не лише нинішній генеральний директор телерадіокомпанії Жанна Мазицька, а й решта славного колективу. Привітати телевізійників2іменинників прибув і Шевченківський лауреат, заслужений художник України Валерій Франчук

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин