Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Я це пишу і думаю про наш довірливий люд, думаю, що нас, українців, історія нічого не вчить”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

«Кровоссосі»

Слово Просвіти, №43 за 2012 рік

Дмитро САБАШЕНКО, інвалід другої групи, м. Павлоград Дніпропетровської обл. У мене немає енциклопедії, тому точно не скажу, як називається та в’юнка рибка, що присмоктується до хижих акул, і з цього живе. Може, то і є ті “кровоссосі”. Вони мені нагадують нинішню КПУ на чолі з Петром Симоненком. Це вони у такому дружному тандемі йдуть чи пливуть разом із Партією регіонів. Це вони харчуються з одного корита із цими хижаками, які щороку відправляють на ті невідомі мені Багами, Віргінські острови, Сейшели, Кіпр мільярди доларів, накрадених в українських трудящих. Це вони підтримали закон про регіональні мови (читай, панівну мову в Україні — російську). Це вони підтримали беріївський закон у ХХІ сторіччі — про наклеп, ще з десяток таких антидержавних, антинародних законів, які подавали на стіл голові Верховної Ради В. Литвину, що у хижаків на гачку. Я майже не виїжджаю, але цього разу поїхав до Києва. І що я побачив по шляхах. Поруч із білбордами — “голосуй за акул від злодійського бізнесу”, білборди компартії — “Вернем страну народу”. Яку “страну” і якому народу? Безпаспортному, яким я був у 18 років, безпаспортними були мої мама й тато. Повернемо “страну рабов, страну господ”, якою є, за визначенням поета, Росія? Так ми уже її повернули за комуністів і Януковича. Чи, може, повернути “страну”, яка називається “тюрмою народів”, “імперією зла”? Повернутися в “страну” ГУЛАГів, донощиків, допитів і постійних підозр, “страну” приниження людської гідності? То ми уже там були. Рабства та безправ’я? То ми нині в ній живемо. І чому всі ці білборди у комуністів уже регіональною мовою? Невже комуністи знову створюють “єдіную общность” — русскій народ? Чи, може, “страну благодєнствія”, зниження цін і підвищення пенсій і зарплат трудящим, а не акулам бізнесу? Чому ж комуністи за це не голосували, коли п’ять років супроводжували цих хижаків в одному парламенті й голосували проти своєї (?) “страни” і свого (а чи свого?) народу, під руку диригента Чечетова? Ви продавалися, щоб мати гроші на мільйонні білборди, на підкуп виборців велосипедами, гречкою і консервами. Чи, може, повернувши “страну” народу, ви цьому ж народу віддасте і свої маєтки, мерседеси, годинники, імпортні костюми за тисячі доларів, якими вас обвішали партія регіонів і ті, кого ви у Верховній Раді лобіюєте, виступаючи не за трудящий народ, а за акул? Кого ви укотре дурите? Невже вам мало голодоморів 1921 і 1933 років? Невже вам мало крові 1937-го? Невже забулася Друга Світова війна, яку розпочав Сталін зі своїм колегою Гітлером, мріючи розділити світ на два соцтабори — сталінський і гітлерівський. Може, тому ви проти НАТО, де б ми, українці, сховалися від двоглавого хижака, під дзьоб якого ви хочете нас підсунути? Для чого ви сьогодні знову дурите народ? Що ви нам хочете повернути? Я це пишу і думаю про наш довірливий люд, думаю, що нас, українців, історія нічого не вчить. Знову голосуватимемо не за тих, хто по-справжньому любить Україну, український народ, живе його болями і нещастями — за партію Ющенка, який повернув нам історію, мову, національну гордість і честь, зняв із нас тавро раба, намагався зробити нас господарями своє землі. Ми ж його опаскудили. Спочатку “кровоссосі”, що присмокталися до нього, потім вороги зовнішні, а тоді взялися за нього і свої. Своїми руками самі себе звоювали, як із гіркотою повторював Іван Мазепа. Щодня зустрічаю наївних людей, які заявляють: “Я голосуватиму за комуністів, справжніх більшовиків”. Де ти їх бачиш? Де вона, ота бідність борців за трудящих? Особливо в особі комуніста Голуба, який має готель, квартири, дачу, автомашину. Судячи з обличчя, Олександр Голуб справді замордований масажем, манікюрницями, особистими медсестрами. Його червоний вождь Петро Симоненко — також бідний і нещасний порівняно, скажімо, з родиною Януковичів. Симоненко має лише 4 квартири площею 75 кв. м, 81,3 кв. м, 38,9 кв. м і 153,2 кв. м. Трішки земельки у центрі Києва і трішки за містом. Може, ще трішки в Криму. Але про це ніхто не пише. Всього якихось 9977 квадратних метрів земельки. Отримав її, чи купив, очевидно, за партійні внески й одноразову медичну допомогу. На рахунку всього 238 тисяч гривень і 35 тисяч 94 гривні — матеріальна допомога. Прибуток дружини — 351 тисяча 443 гривні. Ще “трішки” є від рухомого і нерухомого майна, якихось 340 тисяч 560 гривень. Судячи з отримання постійної допомоги, комуністи найбідніші у Верховній Раді. Принаймні жоден із них не відмовився від матеріальної допомоги. Я особисто радив би товаришу Олександру Голубу як головному редакторові газети “Комуніст” виключити з лав КПУ Петра Симоненка, бо якщо прийде маленький Сталін чи Берія, йому приклеять ярлик “буржуй” і підведуть під кримінальну статтю — вища міра покарання без суду і слідства. Ну, як бувало у тій “странє”, яку нам збираються повернути сьогодні комуністи. У цьому ж списку помітив прізвище ще одного злидаря, найбільшого борця за кращу долю пенсіонерів (тобто за мене) і за всіх ветеранів та інвалідів (також за мене) Петра Цибенка. Цей трудящий жебрак торік заробив всього 509 278 грн. Зовсім нещасний і Віктор Алексєєв: один із найактивніших комуністів володіє тільки 312 640 грн доходу та однією квартирою на 113,8 метра квадратних і має всього два позашляховики. На банківському рахунку лежать нещасних 279 462 грн. У решти бідняків усі статки записані на бідних дружин, усякі там гектари землі, мерседеси, мільйони у гривнях, а не в доларах, як у акул бізнесу. Зовсім нещасний вигляд має і нинішній голова Державної митної служби Ігор Калетнік. У чоловіка 194 547 грн річного доходу. Але торік сім’я комуністичного державного діяча продала належне рухоме і нерухоме майно на… 8 млн 154 тис. грн! Але що ці мільйони, як у чоловіка жодного авто? Їздить трамваєм, тролейбусом. Дуже рідко маршруткою. Підвищилися ціни на проїзні, і Калетніку та його родині це не по кишені. Є у списку партії і любитель батька всіх народів Сталіна Руслан Скарбовійчук. Він обіймає посаду директора Науково-дослідного інституту екорозвитку Білоцерківського аграрного університету, мріє всю Україну прикрасити пам’ятниками Сталіну й оросити п’єдестали власними слізьми. Але це тільки його мрії. Він бідний службовець. За рік заробив усього 5788. Менш ніж 500 гривень за місяць. Можете уявити собі таке життя. Я отримую вдвічі більше і ледь вистачає на молоко, а товариш Руслан, мабуть, тільки чай без цукру п’є. Щоб вижити і вступити в лави компартії, кажуть, продав усе. Залишив собі тільки кілька земельних ділянок площею 46,93, 6,75, 370,15 і 194,7 ара. Дві убогі квартири площею 58,6 і 55,6 метра іще трішки нерухомого майна у 593,7 метра! Ось і все. Про які пам’ятники Сталіну можна мріяти? Щоправда, є (очевидно, вигадують, бо заздрять) 32 автомобілі та причеп. Автомобілі любителю Сталіна потрібні, як і пам’ятники вождю в Україні. Бо комуністи не проживуть без того й іншого. Можна ще згадати й пролетарського бідняка Юрія Гайдаєва. Це комуністичний міністр охорони здоров’я одного з останніх ленінсько-сталінських режимів. Він також злидар. Шкода, що я не комуніст, а то б записався в “кровоссосі” і, може, мені щось би перепало у Верховній Раді від тих регіоналів-буржуїв, як їхнім побратимам комуністам. Може, і я тоді їздив би не на інвалідському візку, а на якомусь мерседесі. Воістину справжні борці: за свою долю — ділом, за долю трудящих — на словах.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин