Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Не може бути вільною людина, коли підневільна її нація”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ССттееппаанн ВВО ОВВККААН НИ ИЧЧ:: «Ідея відродження корінної нації має бути сильнішою»

Слово Просвіти, №43 за 2012 рік

Продовжуємо друкувати розмову письменника Богдана ЗАЛІЗНЯКА зі Степаном Йосиповичем ВОВКАНИЧЕМ — провідним науковим співробітником Інституту регіональних досліджень НАН України, доктором економічних наук, професором. Закінчення. Поч. у ч. 41, 42 за 2012 р. — Як Ви розумієте соціогуманістичну парадигму? Це для Вас, вочевидь, фундаментальне поняття. — Введений у науковий обіг дискурс “соціогуманістичний” віддзеркалює бінарну парадигмальну сутність збереження автентичності українців, яка полягає в паритетному підході до гармонізації прав і людини, і нації; потребу їхнього захисту в адекватному, сприятливому для їх розвитку середовищі, в його якнайширшому інформаційно-мовному, світоглядному, національно-патріотичному, державотворчому, врешті, геополітичному, геостратегічному вимірі. Масштабність такого виміру диктує якнайшвидше надання цій бінарності статусу світового морально-правового імперативу, а відтак — міжнародної юрисдикції. Лише за такого комплексного розуміння введеного дискурсу можна широко соціалізувати універсальність принципу взаємодії стратегічно жорсткого інформаційно-мовного, культурно-етнічного каркасу кожної нації (народності) з гнучким, мобільним і щоденним його поповненням цивілізаційними досягненнями без шкоди збереженню їхньої автентичності. Правове зміцнення соціогуманістичного забезпечення міжнародних взаємин конче потрібне — у світі відбувається не лише експлуатація людини людиною, а й нації (націй) нацією. Водночас, якщо світове співтовариство ухвалило Декларацію прав людини, то Декларації прав народів досі немає. Шкода, але панує змагання за лідерство сильних світу цього, а дехто намагається стати всемогутнім диктатором керованої (?) демократії. Не все людське — людяне. Якщо поняття “соціальне” означає людське, суспільне, а “гуманне” — людяне, то їхній синтез, власне, складе нову “соціогуманістичну” якість, украй нині потрібну. Не може бути вільною людина, коли підневільна її нація. На цьому тлі українська ідея формує, концентрує важливі соціогуманістичні цінності та мотиви діянь, які пов’язані саме з боротьбою за свободу і людини, і нації — їх безпеку, побудову самостійної держави, за суверенітет країни, збереження її етнічної, мовно-культурної, релігійної та іншої ідентичності на своїй землі в межах усіх компонентів національного простору. Чи не тому тільки для нас характерне таке словосполучення, як “борець за волю України”, чи не УПА воювала під гаслом “Свободу людині!”, “Свободу народам!”. Воно — не галицьке, а всеукраїнське і світове. — Соціогуманізм у Вашому розумінні — це також новий, достойний ХХI століття гуманний порядок міжнародних відносин у цивілізованому світі? — Ми девальвували поняття “гуманний”. У нашому вживанні поняття “соціогуманістичний” не зводиться до одноразової гуманітарної матеріальної допомоги, пов’язаної з різними природними катаклізмами (землетруси, паводки і т. ін.), з нераціональною діяльністю людини (біженці воєнних конфліктів, екологічні катастрофи, гуманітарна місія військових) чи з “секондхендівською гуманітаркою”. Усе це паліативна допомога людям, які потрапили у матеріальні скрути, природні чи неприродні ситуації. У запропонованому трактуванні прикметник “соціогуманістичний” означає нову якість: сталий захист духовних і матеріальних цінностей титульних, корінних націй і народностей, їхніх традицій, мов, культур від зодноріднення не тільки невідворотними глобалізаційними впливами, а асиміляційними діями неоколоніалістів, які інспірують в інформаційний, освітній та інші простори свої замисли і тексти, зловмисно і широко використовуючи так званий інтелектуальний антиукраїнізм в імперській семіотиці, антиукраїнській семантиці й аксіології для цинічного зомбування інтелекту людей, їхніх душ, цінностей і свідомості через інспірацію імперських інновацій в інформаційний простір українців. Імперська семіотика, оспівана в пам’ятниках Леніну, Сталіну, Кірову, представлена танками, сорокоп’ятками — загарбницький матеріальний рудимент, його має обновити буцімто духовна ідеологія “русского міра”, який надуманий та експортується одержавленою церквою. — Чинний Президент України, відповідаючи на запитання журналістів, як він розуміє УНІ, звів її до проведення модернізації країни. В ЗМІ неодноразово УНІ представлялася як панацея побудови заможної, демократичної України. Водночас, українцям натякають, що все буде, якщо ми ще при цьому й покаємося, попросимо прощення. Правда, не уточнюють: за що і перед ким. Може, за Голодомор, Розстріляне Відродження? Що Ви можете сказати з цього приводу? — Підміна понять, намагання УНІ втиснути в “вузьке” прокрустове ложе модернізації, імітація нової гуманітарної політики, замість того, аби чесно вести пошук нової соціогуманістичної концепції буття української нації, розвитку її питомої мови, культури — це все або від нерозуміння серйозності проблеми, або, як кажуть, від лукавого. Нині актуалізується проблема проведення модернізації не заради неї самої, не “поза рамками нації”, аби “вселюдськими фразами інтернаціоналізму… прикрити своє духовне відчуження від рідної нації”, за Іваном Франком, як це вже було із індустріалізацією та колективізацією “всей страны”. Модернізація має працювати на підвищення суб’єктності України, підвищення конкурентоспроможності її економіки. Але зараз важливо, щоб ринкові перетворення не набули суто технічних, регіональних домінант та ухилів, а відповідали загальнонаціональним цінностям, соціогуманістичним потребам духовного відтворення нації, захищали її людину від подальшого національного знеособлення, нищення інтелекту, питомої мови як Логосу. Водночас захистили корінний (титульний) український народ від знеодержавлення, адже його свідомість, історичну пам’ять впродовж тривалого періоду окупанти жорстоко “зачистили” від бажань стати Державною Нацією. Тому питання далі відкрите (і не лише для України): встануть та, головне, чи витримають реформаторський курс новонароджені держави без нової філософії допомоги ослабленим, без підтримки живильної сили ренесансу їх середовища та національного простору буття, без знищених еліт, культурних традицій? Адже культура, мова — не лише основні ознаки нації, а в поєднанні з сучасними інноваційними технологіями, економікою знань — життєво необхідний атрибут її буття, збереження ідентичності, конкурентності, врешті-решт, ковітальності, колективного державного мислення. Україна як самостійна держава не нищила жодний народ, а інші іменем своїх держав нищили нас на нашій обітованій землі; тому каятися і просити прощення треба не нам. Ні Троцький, ні Балицький, ні Пілсудський не були українцями, але свої криваві “пацифікації” проти нас проводили. Українці — давній народ, а не посполиті Польщі чи служиві Росії, не ґвинтики імперії зла чи “русского міра”, який знову хочуть оживити в ХХI сторіччі одержавлені церковники поза високими морально-духовними імперативами соціогуманістичного виміру. — Контент нової соціогуманістичної парадигми буття людини і нації, мабуть, актуалізує нові підходи до вже звичних понять. Чи не так? — Введення в науковий обіг поняття “соціогуманістичний” актуалізує чи радше вимагає реконцептуалізації існуючих підходів до, здавалося б, звичних речей, і в українському слововживанні, і в ширшому міжнародному контексті. Візьмімо для початку український аспект, скажімо, неправильне вживання понять “ресурс” і “потенціал”. Ми досі не самоусвідомили вітчизняний парадокс: “Багата Україна — бідна країна, зубожілий народ і не національний інформаційний простір”. Чому? Відповідь коротка: Нема людей! Нема людей великого інтелекту і душі, моралі та фаху, які б перетворили наші, поки що багаті ресурси в творчий потенціал народу. Помилкою, якщо не брехнею, є твердження, що буцімто Україна має великий потенціал. Україна поки що має чималі ресурси — земельні, мінеральні, лісові, водні та інші. Але ті ресурси ще треба перетворити засобами мудрої та вмілої діяльності у відповідний потенціал. Ресурс — це те, що маємо, володіємо; це те, що нас оточує. А потенціал — це якісний показник нашої з вами праці; індикатор того, як ми розпорядилися наявним добром, наскільки якісно використали багатство, що маємо, що нам було дано природою і Богом. Отже, потенціал завжди пов’язаний із діяльністю людини, він характеризується якістю праці, достоїнствами її виконавця і носія, врешті, його людяністю. Не все людське є людяним. Народу багато, а людей мало. Як у Біблії: багато було запрошено, але мало прийшло. Потенціал віддзеркалює не кількість запрошених, а хто і як відгукнувся на запрошення. — Адже просили всіх… — Власне, соціогуманістичний вимір вимагає більш якісно-прикладного розуміння поняття “духовний”. Саме у цьому контексті шукаймо домінанту, сенс і новизну цього поняття. Ця думка повністю може бути перенесена на проблему екзистенції, самоідентифікації та розвитку української нації, руйнації її мови, культури, не включення в процеси суспільного оновлення духовних цінностей, традицій, ресурсу знань, досвіду, зрештою, інтелекту. Дискурс “духовний” не пов’язаний виключно з релігійною чи церковною природою. Праця вчителя, науковця — також духовна, тут передача і здобуття знань, інформації. Вона передовсім віддзеркалює силу розуму, зокрема інтелекту як випереджальної реакції людини (нації) на необхідність передавання традиційних і створення нових знань, їх використання для соціогуманістичного розв’язання потреб сьогодення і майбуття. Широка соціалізація духовності пов’язана з інтелектуалізацією, елітаризацією і гуманізацією спільноти щодо спроможності, по-перше, генерувати нові знання; по-друге, безперервно їх передавати наступним поколінням, широко та інтенсивно їх застосовувати. Що більше, приростити досвід минулого як нематеріальний (інформаційний) актив, як здобуток (невичерпний ресурс) людського капіталу, який у разі розкриття може стати інтелектуальним потенціалом сучасників, насамперед тоді, коли вони творять добро. — Креатив людини не завжди скерований на творення тільки добра. — На жаль, але це правда. Добро і зло йдуть поруч, їх творить інтелект, одного і того ж складу сірі мозкові клітини і завойовника-асимілятора, і повстанця. Більше того, завойовник зловмисно перериває передачу інформації від покоління до покоління, поширення традицій поневолених, аби їх асимілювати. Фюрер чи вождь усіх народів креативно продукували не лише інформацію, ай дезінформацію, яка не сприяла правді, розвиткові — національному, сталому чи ноосферному. Природа інформації, як дезінформації, звісно, завжди — інформаційна, але це не гарантує лише духовно вмотивоване використання знань, інновацій для добра і прогресу. Коли йдеться про моральність, соціогуманізм, то головне, на наш погляд, доброзичлива вмотивованість інформаційного (духовного, ідеального, а не тільки матеріально-фізіологічного) процесу генерування нових і передавання нагромаджених знань, досвіду, навичок, їх альтруїстична скерованість саме задля добра, а не корисливого визиску. Країни, які вчинили таке пригнічення щодо інших націй, мають справді морально, соціально-психологічно переродитися, тобто покаятися, як це зробили повоєнні Німеччина чи Японія. Це може вчинити лише одухотворений інтелект, людський капітал і духовно-інтелектуальний потенціал. Тому говоримо не просто про інтелектуальний, а духовно-інтелектуальний потенціал, про духовно-інформаційну мобільність, тобто додаємо слово “духовний” в його соціогуманістичному наповненні. У такий спосіб націлюючи їх на якісно-новий конструкт у розбудові української України, в збереженні національної ідентичності та гордості народу, у творенні конкурентоспроможного його національного середовища, простору та ідеалу як інституційних джерел тяглості життя. — Вина за невикористання запропонованої парадигми розвитку нації лежить на державі, її

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин