Шевченкіана “Чи зустрічалися Руданський із Шевченком?”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Мужньо тримає на собі хрест правди
Слово Просвіти, №43 за 2013 рік
Тарасів слід на Миколаївській землі Ту силу, яка воскрешає людську сутність у лиху годину, в часи неймовірних випробувань і національного пригнічення, нам відкрив непохитний українець багатої, доброї мислі — найстатечніший представник істинно українського письменства найвищого літературного гарту Михайло Григорович Іванченко, якому 18 листопада виповнюється 90 років. “Я родом з клечальної хати”, — стверджує автор поетичної збірки “Полиновий квіт” і науково-популярних книжок “Дивосвіт прадавніх слов’ян” (РП, К., 1991), “Таємниця нашої прадавнини” (К., Молодь, 2000). Його світогляд формувався, гартувався у гітлерівських і сталінських таборах, не зламався під невсипущим наглядом КДБ. Щире, вагоме слово нескореного українця прозвучало у його романі “Дума про Вільних Козаків” (Київ, Видавництво Олени Теліги, 2006), книжках “Новели неволі”, “Остарбайтерський вир” (Дрогобич, “Відродження” 2008, 2009), “Сурма і меч” у тому ж видавництві 2012 року. “Багряні журавлі” чекають на видання. Феномен творчості Михайла Іванченка в тому, що пригнічений режимом упродовж життя, письменник спромігся на схилі літ так потужно, художньо й науково заявити про силу і вади своєї нації у коловороті історичних подій. А найголовніше, що він зумів художнім словом відважно звитяжувати підмур української національної ідеї таким історичним матеріалом, якого боялися царі, вожді, генсеки. Михайло Іванченко наводить рядки прекрасної поезії свого побратима-націоналіста остарбайтерського періоду Герася Соколенка (Шмигельського). Цей апофе-
На Шевченковій Звенигородщині у с. Гусаковому працює легендарний проповідник ідеології цивілізованого українського націоналізму, письменник Кобзаревого гарту Михайло Григорович Іванченко. У його творчості плоди з дерева життя України подані в чистій, живодайній якості, аби зцілилась українська буденність.
Ольга ЮРЧИШИНА, краєзнавець, головний бібліотекар наукової бібліотеки Вінницького національного медуніверситету ім. М. І. Пирогова; Олексій БОРЖКОВСЬКИЙ, підполковник медслужби, правнучатий племінник С. Руданського, лауреат “Всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Степана Руданського”
2014 року святкуватимемо дві славетні дати: 200-річчя Великого Кобзаря, генія українського народу Тараса Шевченка, та 180 років від дня народження лікаряпоета Степана Руданського. Свого часу український поеткласик, міський лікар Ялти Степан Руданський збирав кошти на впорядкування могили Тараса Шевченка, що на Чернечій горі в Каневі. Родичі приятель Кобзаря Варфоломій Шевченко 1000 знімків могили поета розіслав його шанувальникам. Одержав світлини і Степан Руданський. У листі до свого приятеля — художника В. В. Ковальова у квітні 1869 р. він писав: “Портрети могили покійного Тараса получив і я од брата покійного — Варфоломія; всего получив 25 штук, продаю по два карбованці (Варфоломій назначив по карбованцеві, а я продаю по два), і коли усі розпродам, пошлю йому гроші. Варфоломій писав до мене, що гроші за портрети підуть тільки на те, щоб поправити хрест на Тарасову могилу, а може, вони підуть і на що друге. Нехай їм бог на все добре помагає”.
оз людських почуттів в українській ліриці канув би в безодню війни, аби не було міжетнічного братства українських націоналістів. Сержанта Червоної армії Михайла Іванченка заарештували 1947 року і за антикомуністичні вірші засудили військовим трибуналом на 10 років заполярних зон. Тавро “українського буржуазного націоналіста” чіпляли всім, хто виступав проти знищення української нації. Письменник Михайло Іванченко і нині, пересилюючи незбориму власну недугу, піклується про здоров’я нації, вказуючи на духовні джерела спасіння. Автор не мучить читача людськими стражданнями, а дає можливість усвідомити їхню причину, аби убезпечити від них життя наших нащадків. Багатьох учасників подій із “Думи про Вільних Козаків” ми, односельці письменника, знали, бачили, пам’ятаємо. Інших — із розповідей. Улюбленим героєм нашого краю був і залишається Семен Гризло — кошовий отаман Звенигородського коша Вільного Козацтва (1917—1922 рр.). Пам’ятаємо його пісню: “Понад млином місяць плине, наче сторож долі: то присяде та й послуха на млиновім колі…” Відважний отаман виконував цю пісню 1912 року як соліст аматорського гурту “Просвіти” після заслання за участь у повстанні на броненосці “Потьомкін” 1905 року. Ми впевнені, що вдячні нащадки читатимуть твори Михайла Іванченка, пишатимуться ім’ям славетного письменника. Адже в неймовірно тяжких умовах у двобої з недугою мужньо тримає на собі хрест правди великий українець Кобзаревого гарту. Тому на демократичних розкриллях Європи стане відомою терниста і несхибна путь незмінного вартового на посту захисника свободи волі української нації, письменника Михайла Іванченка. Його вислуга літ на цьому посту із заліком “режимів заполярних зон” (рік за два!) складає 82 роки. До Книги рекордів Гіннесса може бути занесена українська нація, яка “забезпечила” умови життя своєму захисникові. Доземний тобі уклін, наш Орле сизокрилий, від односельців і земляків.
Володимир КЛІЩ, Орися РУСАЛІВСЬКА, Олексій КОТЕНКО, Галина МОРОЗ, Наталія ГУМЕНЮК, Черкащина
Віра МАРУЩАК
Відповідно до Указів Президента України відбувається комплекс заходів щодо гідного відзначення 200-річного ювілею Кобзаря (реставрували й відкрили музей у Каневі, готуються нові експозиції в інших музеях, заплановано видання повного зібрання творів митця і шеститомної Шевченківської енциклопедії, з 2008 р. щорічно здійснюється випуск марок і конвертів зі спеціальним ювілейним погашенням та ін.). Старший науковий співробітник Миколаївського обласного краєзнавчого музею Ірина Іванівна Александренко розповіла, що довго перебування Шевченка на Миколаївщині не було доведено, бо ні в щоденниках, ні в листах записів про це не було. Але ще 13-річним він чумакував разом із батьком одеським шляхом через Миколаївщину, тож пошуки згадок тривали. Згодом криворізький журналіст Сергій Чанін, який приїздив до Миколаївського крає знавчого музею, розповів, що в потязі познайомився з людиною на прізвище Козлов, яка розповіла йому про зв’язок Шевченка з двоюрідними родичами. Розпочалися журналістські пошуки. У Черкаському архіві він відшукав документи про переселення селян-кріпаків пана Енгельгардта з київського до херсонського маєтку. Дізнався, що двоюрідний дядько Тараса — Омелян Іванович Шевченко российского языка… замечательно талантливый человек”. Причина упередженого ставлення П. Куліша до С. Руданського, на думку дослідника М. Левченка, у суперечці двох відомих українських літераторів: П. Куліша і П. Шейковського. Останній писав: “…он (Куліш) мало знает южнорусский язык, чтобы не сказать более”. Помістивши в “Опыте Южнорусского Словаря” (1861) поезії Степана Руданського, П. Шейковський, як пише М. Левченко, “наче для контраста Кулішеві, аж до небес підносить у тому своєму “Опыте Южнорусского Словаря” поетичну творчість і багате знання української мови у свого землякаподолянина С. Руданського”. Чи мала вплив творчість Тараса Шевченка на його молодого сучасника Степана Руданського? Якоюсь мірою так. Але поет-подолянин не був епігоном Кобзаря, Степан Васильович — автор оригінальних творів, натхнення черпав із народної скарбниці, з криниць античної й світової культур. Його твори відзначаються різноманіттям віршових форм і жанрів. Михайло Драгоманов писав: “Руданський був з небагатьох українських поетів, котрі намагаються зачепити у своїй творчості нові теми, а не тільки ті, що їх “заїздили” попередники і наслідувачі Шевченка”. Поет Петро Перебийніс: “Немає іншого поета, крім Шевченка, якого б так любив народ, як Руданського”. А загалом, тема “Т. Шевченко та С. Руданський” вимагає ґрунтовного дослідження.
у 20-х роках оселився в с. Улянівка Новобузького району. Переїхав разом із родиною. У нього був син і троє дочок — Фекла, Єфросинія і Палагея. Сергій Чанін зустрівся з нащадком цієї родини — правнуком Єфросинії. У газеті надрукували оголошення про пошуки нащадків Тараса Григоровича, на яке відгукнулася Олександра Степанівна Корнієнко, у дівоцтві Шевченко, онука рідного дядька Тараса Григоровича. Ці розповіді лягли в основу книжки С. Чаніна “Великий рід великої людини”. 1846 року, як розповів онук Іван Мефодійович Шияновський, Шевченко приїздив до своєї двоюрідної сестри Єфросинії Омелянівни Шевченко, яка була економкою у селищі Баратівка в палаці Сергія Миколайовича Гербеля. Вона ще маленькою почала працювати у цих панів, для неї найняли француза, який навчив її читати й писати. Ольга Гербель одружила Єфросинію з лакеєм генерала Гербеля — Олексієм Козловим. Шевченко був на весіллі. У подарунок своїй сестрі він привіз рідкісні на той час дві парасольки французької фірми, які дуже сподобалися молодятам. Після весілля Тарас поїхав у сусіднє село, де зустрівся з дядьком Омеляном, з двоюрідним братом Дем’яном, той був церковним старостою і організував хор, поспілкувався із сестрами. Тож Шевченко близький нам не тільки своєю творчістю, а й ріднею, яка жила на Миколаївщині.
Майже 12 років свого життя, сповненого важкої й виснажливої праці, віддав С. Руданський Ялті. Тут він і спочиває на високому Полікурівському пагорбі. Лікар-безсрібник і поет-патріот частину власної землі подарував Ялті для будівництва фонтану та водогону. Маємо надію, що в Ялті знайдеться клаптик землі й для пам’ятника Степанові Руданському — лікарю, поету, великому українцеві. — Буде повернуто на місце зняту меморіальну дошку з будинку, де з сім’єю мешкав Степан Руданський (м. Ялта, пл. Радіна, 18); — відкрито в Ялті меморіальний музей першого міського лікаря Степана Руданського (м. Ялта, пл. Радіна, 18); — виготовлено новий барельєф замість гіпсового, який художньо поступається першому бронзовому; — на могилі поновлено поцуплені ланцюги-огорожі. — підготовлено до друку академічне видання творів Степана Руданського; — видано буклет до ювілейної дати; — у Шаргороді, на приміщенні колишньої духовної бурси розміщено зняті скульптурні зображення Степана Руданського та Михайла Коцюбинського; — центральну площу в м. Калинівка Вінницької області, де 33 роки поспіль відбувається “Всеукраїнське свято сатири та гумору ім. Степана Руданського”, по землі якої ходили нащадки видатного земляка, перейменовано з площі Леніна на площу Степана Руданського.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
