Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
13 Про-читання “Духовна й душевна краса близьких людей єдналася з красою природи”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Книга як наслідок і причина

Слово Просвіти, №43 за 2013 рік

Володимир БРЮГГЕН, м. Харків Такої розумної, змістовної, стилістично яскравої (додамо: веселої) критичної книги в Харкові не з’являлося дуже давно. Г. Буйдін показав і довів, що громадський і політичний діяч О. Бандурка є також серйозним літератором. Розвиваючи свої погляди і концепцію книжки, Г. Буйдін не побоявся залучити до розповіді широкий класичний (вітчизняний і світовий) літературний досвід. І вже не здається дивним побачити в книзі імена Івана Гончарова, Анатоля Франса, Сомерсета Моема, Миколи Гоголя, Козьми Пруткова та багатьох інших. Бо все це потрібно для глибшого розкриття теми, бо все це лишається в межах розумної коректності й критичної прискіпливості. Адже Г. Буйдін шукає, прагне наблизитися до об’єктивної істини в оцінці літературної праці О. Бандурки. Презентація від початку набрала подвійного характеру й значення: утвердження прозаїка Олександра Бандурки, утвердження критика Геннадія Буйдіна. Це розширило межі полеміки, надало їй додаткових і колоритних рис. Книжка Г. Буйдіна змусила й мене пильніше придивитися до творчості О. М. Бандурки. Найбільшим успіхом Олександра Бандурки є “сімейна сага”, автобіографічна трилогія про українське село та його людей — в аспекті історич- Іван ЗАБІЯКА, доцент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка В українській літературі не було й досі немає авторитетнішого лесезнавця, як Олег Бабишкін. І вже тільки цими дослідженнями він залишив глибокий слід у національній культурі. А ще ж він написав книги про життя і творчість Ольги Кобилянської, Юрія Яновського, Агатангела Кримського, Михайла Стельмаха, Олеся Гончара, Миколи Вороного, Володимира Самійленка і багато статей у наукових збірниках, журналах і газетах про інших майстрів слова. На факультеті журналістики КДУ, де Олег Кіндратович працював із 1965 року, він опанував цілком нову для себе сферу знань. Із-під його пера вийшли книги-дослідження “Амвросій Бучма у кіно”, “Олександр Довженко — публіцист”, “Українська література на екрані”, “Кіноспадщина Юрія Яновського”, “Кіномистецтво сьогодні”, “Кінематограф сучасного Заходу” та інші. Не буде перебільшенням стверджувати, що він один із найавторитетніших українських кінознавців. І нарешті, ще одна сфера діяльності, менше відома широкому загалу. Ідеться про літературно-мистецький гурток, який Олег Кіндратович вів на факультеті журналістики з кінця 1960-хі в 1970-х роках. Тодішні студенти і нині пам’ятають безкорисливий труд талановитого педагога, який формував їхній світогляд. Короткі слова вдячності колишніх гуртківців: В’ячеслав Брюховецький, почесний Президент НаУКМА: ному й сучасному. Тут найбільше емоцій і картинної вражальності, тут найбільше соковитих подробиць, живих облич, людських доль, до яких линеш думкою і почуттями, тут найбільше масштабності мислення, здатного охопити великі відтинки історичного часу, наочно представити побут і традиції сільського люду, а голос оповідача злити з народним. Тут є незгасна любов і повага до свого родового коріння. Олександр Бандурка виступає як щирий, послідовний та безсумнівний патріот України. Переконаним українським державником є він і в своїй громадсько-політичній діяльності. Але йдеться про художню творчість, і в тій царині такі риси вдачі, поглядів, свідомих переконань виявляються в іншій площині, іншими засобами. Письменник підносить і поетизує сім’ю, українську сільську родину, яку гуртують любов і взаємоповага, яка знає ціну хлібові й чесній праці, в якій молоде покоління легко й природно всотує досвіді приклад батьків, набуває визначальних, необхідних якостей для самостійного життя. Більше того: прекрасно знаючи фальш і негаразди сучасних суспільних умов, здатні труїти й спотворювати молоді душі, письменник розглядає сім’ю як форпост, фортецю проти навальної суспільної брехні, як охоронця народних звичаїв і традицій, одвічних моральних принципів і духовних цінностей, що їх заливають брудом верескливі трубадури “глобалізму”. Немає для них більшого ворога, як національна гордість і незалежність. Такі думки виникали в мене давно, надто в Прикарпатті й Закарпатті, де: бував колись чи не щороку. Уявлялося, скільки чужоземних загарбників панували тут у різний час, намагалися привласнити ці чудові землі, а українці, як і сотні років тому, пасли овець, плекали дітей, кохалися в безмежній красі свого краю. Чи не кожна гуцульська хата — справжній витвір мистецтва. Радість праці, красу землі, голос предків ніде так гостро не відчувають, як в українських селах. От і Олександр Маркович Бандурка після смерті свого батька видав книжечку його поетичних рядків, що їх записував усе життя цей звичайний український селянин, але з артистичною душею. Із задоволенням і душевним щемом читав я ці прості й щирі слова. І розумію, чому в творі О. Бандурки домінують світлі, радісні ноти, чому пам’ять визбирує з довжелезного ланцюга спогадів передусім те, що формувало життєствердну й діяльну натуру юного Сашка, для якого духовна й душевна краса близьких людей єдналася з красою природи, з відчуттям своєї причетності до великої історії великого народу. А ось критикові Геннадію Буйдіну здалося, що повість “оминає” труднощі, трагічні події та катастрофи, якими переповнена історія українського села. Звичайно, не тому, що О. Бандурка не обізнаний із ними, або через те, що лихі роки не торкнулися його родини… Та письменник малює картини, що їх обирає й групує інтуїтивна творча свідомість, керована художньою метою. Це права письменника. І, вочевидь, з’ясовуючи для себе цю обставину, Г. Буйдін визначає спогади прозаїка як “щасливий сон” дитинства та юності. Загалом критичний стиль Геннадія Буйдіна позбавлений однолінійності, одномірності, регламентованості. Він пише експресивно й мислить широко. Йому хочеться “вловити істину”, його цікавить і творча особистість автора, і сама його людська подоба, вдача, характер, погляди. Книжку Г. Буйдіна збагачують численні діалоги з “піддослідним автором”, своєрідні інтерв’ю, що він їх бере в нього. Оця нестандартність аналітичного методу Геннадія Буйдіна, пошук нових підходів до вив чення й оцінки художньої книги дуже вигідно вирізняють його “експериментальне дослідження”. Праця Олександра Бандурки виступає ніби в яскравому стереоскопічному освітленні. Отже, могутній подих рідної землі, органічний, родинний зв’язок із нею, незрима, але реальна присутність у сучасному житті великої історії великого народу прислужилися головними причинними поштовхами до появи однієї книжки. Наслідком цієї з’яви стало народження іншої, аналітично-яскравої праці, значення якої виходить далеко за межі оцінки й утвердження одного конкретного літературного факту. Тож вітаю Харків і харків’ян: на мистецьких обріях великого міста з багатою історією засвітилися зірки самобутнього, продуктивного, багатотемного прозаїка і небайдужого, аналітично-винахідливого, перспективного критика. домо, що Олег Кіндратович залишив спогади про свої життєві шляхи-дороги. Є там і про нас, його вихованців. Бо він не мислив себе без нас”. Лариса Брюховецька, кінознавець, головний редактор журналу “Кіно-Театр”, заслужений працівник культури України: “Доля звела нас випадково через 14 років після університету у видавництві “Мистецтво”. Роком раніше там побачила світ моя перша книжечка “Випробування творчістю”. Не відаю, чи знав Олег Кіндратович про це, мабуть, ні. Бо коли завідувачка редакції кіно йому про це сказала, він зрадів, обійняв мене і подарував свою книжку “Кінематограф сучасного Заходу” з дарчим написом: “Дорогій завжди любій Ларисі Кисіль-Брюховецькій, втішений її успіхами. Учитель. Київ, 1986”. Спасибі вам, Учителю”. Михайло Сорока, голова Київської спілки журналістів, секретар НСЖУ, головний редактор газети “Урядовий кур’єр” (1990—2008), заслужений журналіст України: “Особливо любив він — і передав цю любов нам, його студентам і вічно вдячним учням — творчість Олександра Довженка. Ми тоді переглянули всі картини видатного кіномитця. Ці спеціальні перегляди організовували нам на кіностудії ім. О. Довженка завдяки доброму імені й авторитету Олега Кіндратовича”. 6 листопада в Галереї мистецтв Національного університету “Києво-Могилянська академія” (вул. Іллінська, 9) відбудеться Вечір пам’яті Олега Кіндратовича Бабишкіна і презентація книжки “Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього”. Початок о 17.00. У Харківській організації НСПУ відбулася презентація книжки харківського прозаїка і критика Геннадія Буйдіна. Герой книжки — генерал-полковник Олександр Маркович Бандурка. Книжка має назву “История, запечатленная в судьбе” і додаткове титульне означення: “Александр Маркович Бандурка — Судьба. Творчество. Личность. Экспериментальное исследование”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин